5. СТРАТЕГІЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ 5.1. Моделі економічного розвитку : Регіональна економіка та природокористування : B-ko.com : Книги для студентів

5. СТРАТЕГІЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ 5.1. Моделі економічного розвитку

Стратегія у класичному розумінні - це мистецтво, загальний план здіснення будь-якої дії або процесу для досягнення певної мети. Відносно регіональної політики вона виступає як спосіб та за­сіб її проведення, форма управління господарською діяльністю та територіальною організацією сучпільства, що спрямовується на ре­алізацію цільових завдань регіонального і загальнодержавного зна­чення [3, с. 118].

Стратегія економічного розвитку регіону є науково обґрун­тованою програмою дій з метою реалізації об'єктивно обумовлених принципів розвитку регіону. Мета стратегії - реалізація місії регіону (забезпечення високого рівня життєдіяльності людей і максимальне освоєння його потенціалу) на основі прийняття ефективних управ­лінських рішень. Вона є стрижнем цільових регіональних програм і повинна гармонійно вписуватися у стратегію розвитку країни.

Для успішної реалізації стратегії економічного розвитку регіону важливим є вироблення фінансових механізмів у вигляді системи практичних заходів щодо оптимізації бюджетного процесу в регіоні й залучення інвестиційних ресурсів для ефективного вирішення за­вдань регіонального розвитку.

Стратегія економічного розвитку регіону здійснюється на основі моделі (концепції) регіонального розвитку - сукупності поглядів щодо шляхів вирішення соціально-економічних проблем, досягнення цілей і реалізації завдань розвитку регіону в перспективі [2, с. 154].

Модель економічного розвитку - це основне бачення процесів економічного розвитку регіонів і країни в цілому, що пропонується для реалізації органами влади та місцевого самоврядування.

Особливості моделей економічного розвитку (ступінь досягнення мети, комплекс заходів щодо її досягнення) визначаються конкрет­ними умовами співвідношення та взаємодії економічних факторів. Моделі економічного розвитку складаються на основі теоретичних закономірностей функціонування економічних об'єктів у ринко­вій системі. Конкретні умови (історичні, географічні, соціально- культурні) у різних країнах і регіонах обумовлюють особливі спів­відношення і взаємодію економічних та інших факторів, також ступінь досягнення економічних цілей, а звідси й особливості роз­витку національних і регіональних моделей.

Модель розвитку економічних систем (світової економіки, осно­вних груп країн світу, національних економік, регіонів, регіональ­них угруповань), розглянута в динаміці, являє собою послідовність моделей, характерних для певних часових відрізків.

Характеристику регіональних моделей економічного розвитку визначають: економічні ресурси, регіональні особливості, характер економіки, рівень економічного розвитку, місце в країні та світі, ор­ганізаційна та галузева структури господарства, роль економічних агентів, система державного регулювання економіки, відкритість економіки та ступінь залучення до світогосподарських зв'язків, ви­користання іноземного капіталу. Відповідно до часових етапів роз­витку розглядається динаміка цих характеристик. У моделях розви­тку інтеграційних угруповань робиться наголос на меті й завданнях угруповань, організаційній структурі та ресурсах, ролі та місці у сві­товому господарстві, перспективах і проблемах, програмах розвитку

[5].

Різні вчені й практики напрацювали велику кількість подібних моделей. Перелічимо коротко лише деякі з них.

Неокласична модель розвитку базується на постулаті: вільний нерегульований ринок природно приводить до усунення нерівності між регіонами й, отже, не слід обмежувати стихійну дію ринкових сил. На практиці, в умовах «державного капіталізму», така модель себе не виправдала.

Посткейнсіанська модель розвитку заснована на державному регулюванні міжрегіональних відмінностей шляхом стимулювання інвестицій і припливу приватного капіталу в слабко розвинені ре­гіони. Для цього використовуються такі інструменти регіональної економічної політики, як субсидії, кредити та податкові пільги.

Модель наздоганяючого розвитку базується на мерканти- лістській теорії (одержання прибутку за рахунок розвитку тор­гівлі) та передбачає насамперед стимулювання імпортозаміщен- ня. Мета подолання відставання країни за економічним рівнем здійснюється за допомогою розвитку внутрішнього ринку. Суть цієї моделі полягає у протекціонізмі галузей національної еконо­міки (сприяє розвитку імпортозаміщуючих галузей), що досить часто підкріплений державною монополією зовнішньої торгівлі (захищає вітчизняні товари від конкуренції з іноземними) і не- конвертованістю національної валюти (перешкоджає вивозу національного капіталу, концентруючи його у внутрішніх капі­таловкладеннях). Ця модель сприяє створенню багатогалузевої економіки, однак протекціонізм в остаточному підсумку знижує конкурентноздатність товарів на світовому ринку, що стає галь­мом для подальшого розвитку й викликає необхідність застосу­вання іншої моделі розвитку - експортоорієнтованої. Суть її в орієнтації створюваних галузей переважно на зовнішній ринок. Ця модель передбачає високу конкурентоспроможність товарів. Вона може сполучатися з активним залученням до експортного виробництва іноземного капіталу за допомогою створення спри­ятливого інвестиційного клімату (податкові пільги, політична та соціальна стабільність тощо).

Інноваційна модель розвитку - економічна модель розви­тку, заснована на використанні високих технологій, що сприяють створенню конкурентоспроможної продукції, як правило, для зо­внішнього ринку. Для цього використовується такий інструмент регіональної економічної політики, як створення центрів розвитку у вигляді вільних (спеціальних) економічних зон, технополісів, тех- нопарків і т.п.

В основу соціально-економічного розвитку економічно розви­нених країн Заходу покладено саме інноваційну модель розвитку. Вона базується на інформаційному способі виробництва і відпо­відній йому господарській системі - "новій економіці". Головним ресурсом останньої є творчі здібності людей, що формують інтелек­туальний капітал. Для цього ресурсу не характерна традиційна ви­черпність. Він забезпечує економічне зростання без пропорційного збільшення витрат сировинних ресурсів. Тому найбільш ефектив­ними стають вкладення в самих працівників, у підвищення творчого потенціалу людської особистості, що фактично є невіддільним від особистого споживання. У такий спосіб формується саморегульо­ваний механізм, який дозволяє здійснювати інвестиції, що стиму­люють економічне зростання за допомогою максимізації особистого споживання.

Таким чином, відмінною характеристикою "нової економіки" є капіталовкладення в людський фактор. Зараз 2/3 бюджету США витрачається на освіту, соціальне забезпечення, охорону здоров'я тощо. Не менш важливою рисою є дуже високий рівень наукоміст- кості та інформатизації.

Необхідними умовами створення моделі "нової економіки" є:

• стимулювання зростання (у відсотковому співвідношенні до ВВП) інвестицій в інформаційні технології;

• реструктуризація корпорацій з метою зниження видатків, під­вищення гнучкості і поліпшення використання інформаційних технологій;

• полегшення доступу інвесторів на фінансовий ринок;

• збільшення венчурних капіталовкладень і експансії ринку но­вих акцій;

• сприяння розвитку підприємницької культури і допомога бізнесменам-початківцям;

• прискорення процесу дерегулювання і лібералізації, насамперед у телекомунікаційному секторі й на ринку праці;

• низький рівень оподаткування і виважений підхід до підвищен­ня відсоткових ставок [6].

В економічно успішних країнах Сходу застосовується неоеко- номічна модель розвитку, що заснована на традиціях східних куль­тур і ставить пріоритет духовності над матеріально-практичними технологіями [4, c. 183]. Ця модель передбачає, що успіх у розвитку суспільства залежить не стільки від вирішення конкретних еконо­мічних і технічних завдань, а насамперед від тієї системи цінностей, яка визначає мислення та поведінку людей даного суспільства, від тих духовних ідей, які здатні об'єднати, відродити дух творення й виявити кращі якості людей. Іншими словами, розкриття духовного потенціалу кожної людини як мета в остаточному підсумку визна­чає розвиток суспільства, його культурний і духовний рівень, а та­кож силу й багатство країни та регіону. А новітні технології та зна­ння - лише інструменти досягання поставленої мети.