6.3. Економічне районування України на основі багатовимірної класифікації адміністративно- територіальних одиниць : Регіональна економіка та природокористування : B-ko.com : Книги для студентів

6.3. Економічне районування України на основі багатовимірної класифікації адміністративно- територіальних одиниць

Багато авторів схем економічного районування України не по­відомляють про методики, що лежать в основі їхніх робіт. Тому, зупиняючись на методології районування, потрібно відзначити на­ступне.

У регіоналістиці можна говорити про існування двох видів кла­сифікацій, на яких засновано два види районування. Перший - спе­ціальний (галузевий) вид класифікацій, другий - інтегральний. Спе­ціальний відбиває який-небудь один аспект досліджуваних об'єктів. На ньому засновані галузеві види районування - геоморфологічне, ґрунтове, геоботанічне, зоогеографічне, етнографічне, історико- географічне, промислове, сільськогосподарське, природно-ресурсне, рекреаційне та інші, оскільки кожному з аспектів досліджуваних об'єктів відповідають свої класифікація та районування. Різноманіт­тя аспектів досліджуваних об'єктів породжує різноманіття галузевих класифікацій і районувань.

Інтегральний вид класифікації заснований на багатоаспектному підході, тобто використанні всієї доступної інформації про об'єкт, що характеризує його як цілісність. Такий підхід дозволяє враху­вати зв'язки між елементами системи, на які не звертається увага при спеціальному районуванні, але вони є важливими для цілісного розгляду об'єкта.

Розглянуті варіанти економічного районування України пока­зують, що спочатку використовувалася невелика кількість характе­ристик об'єктів або один синтетичний показник, потім перейшли до інтегрального районування з використанням основних економічних і деяких природних характеристик. В останніх роботах з району­вання України стали використовуватися соціально-демографічні та історико-економічні характеристики. Таким чином, первісно спеці­альне економічне районування як би «переросло» себе й стало інте­гральним.

Відбулася також зміна інструментарію районування. Перші схе­ми районування України були отримані практично інтуїтивно, екс­пертним методом на основі якісних характеристик. Згодом для ра­йонування усе ширше стали залучати кількісні показники у вигляді статистичних даних.

Останні роботи з економічного районування України вже не об­ходяться без математичного обґрунтування пропонованих схем.

Як результат учені дійшли висновку, що кількісні методи класи­фікації, на яких повинне ґрунтуватися районування, та інтуїтивний аналіз отриманих результатів взаємно доповнюються й лише їх вза­ємодія може дати найкращий результат.

Зокрема, виконана під керівництвом проф. А.П. Голікова за ме­тодикою, викладеною в роботі «Регіони України: пошук стратегії оптимального розвитку» [19, с. 204-215], багатовимірна класифіка­ція областей дозволила (з урахуванням уже наявних розробок з еко­номічного районування України) запропонувати науково обґрунто­ваний варіант мережі економічних районів на основі інтегрального підходу.

Як вихідні об'єкти класифікування були прийняті основні адміністративно-територіальні одиниці України регіонального рів­ня управління - адміністративні області та Республіка Крим.

Розгляд різних варіантів економічного районування України по­казав, що в останніх схемах автори прагнуть урахувати багато ознак, що характеризують вихідні регіони в окремих аспектах (економіч­ному, природно-ресурсному, демографічному, історико-етнічному та ін.). Однак припустимою є побудова комплексної класифікації, для якої використовується вся доступна інформація, що характери­зує по можливості всі сторони досліджуваних об'єктів.

Така класифікація регіонів може слугувати підставою для комп­лексного районування: у процесі класифікування регіони характе­ризуються як щось цілісне з комплексами ознак. При цьому нерідко виявляються важливі зв'язки між ознаками, що не привертають ува­ги дослідників при роздільному класифікуванні.

Виходячи з цього, в якості ознак об'єктів класифікування ви­користовувалася вся доступна інформація у вигляді статистичних даних по Республіці Крим і 24 областям України. Вихідні дані зазна­ли попередньої обробки, що полягала в перетворенні абсолютних по­казників на відносні, які можна порівняти між собою. Як результат отримано 75 ознак, що поєднуються за сутністю в наступні групи: 1) показники, що характеризують природні умови та ресурси (співвідношення опадів і випаровування, щільності потенціалів основних видів природних ресурсів - мінеральних, водних, зе­мельних, лісових, фауністичних і рекреаційних, відносні обсяги заготівель дикорослих лікарських трав);

2) показники, що надають соціально-демографічну характе­ристику населення (щільність населення, частка городян, робітників та службовців, українців, природній приріст, де­мографічне навантаження, співвідношення статей, частота розлучень та ін.);

3) показники, що характеризують виробничу сферу - промис­ловість, транспорт і сільське господарство (душові показники валового виробництва промислової продукції, виробництва продовольчих і непродовольчих товарів народного споживан­ня, коефіцієнти спеціалізації основних галузей промисловості, щільність залізничних колій та автодоріг, душовий показник валового виробництва сільськогосподарської продукції, частка сільськогосподарських угідь у земельній площі, валовий збір і державні закупівлі основних видів продукції рослинництва й тваринництва на душу населення);

4) показники, що характеризують сферу обслуговування (платні та побутові послуги на душу населення, душовий показник роз­дрібного товарообігу, середня забезпеченість житлом, забезпече­ність дошкільними закладами, школами, технікумами, вузами, клубними установами, бібліотеками, театрами, музеями, санато­ріями та будинками відпочинку, лікарями всіх спеціальностей, лікарняними ліжками та ін.);

5) показники, що характеризують стан довкілля та його охорону (кількість викидів шкідливих речовин в атмосферу та стічних вод, осередків забруднення підземних вод, уловлена частка шкідливих речовин, що відходять від стаціонарних джерел, пи­тома вага нормативно очищених стоків, оборотної та послідовно використовуваної води, рівень озеленення забудови в містах і селищах міського типу, частка заповідних територій у загальній площі).

Із цих даних складена матриця «регіон-ознака», яка надалі була основою класифікування регіонів України методом кластерного аналізу. Підсумок цієї роботи наочно представлений у вигляді ден- дрограми, що показує подібність між об'єктами класифікування та їх групами по мірі об'єднання (рис. 6.1).

На основі угруповань областей, утворених на третьому- четвертому рівнях класифікації, можна запропонувати наступне економічне районування України:

1) Північний (Поліський) район (Волинська, Рівненська, Жито­мирська, Київська, Чернігівська обл.);

2) Південно-Західний (Подільський) район (Вінницька, Хмель­ницька, Тернопільська обл.);

3) Центральний район (Кіровоградська, Черкаська, Полтавська, Сумська обл.);

4) Західний (Карпатський) район (Закарпатська, Івано- Франківська, Чернівецька, Львівська обл.);

5) Східний (Донецько-Придніпровський) район (Донецька, Лу­ганська, Дніпропетровська, Запорізька, Харківська обл.);

6) Південний (Причорноморський) район (Одеська, Миколаїв­ська, Херсонська обл. і Республіка Крим).

S

в

ОДS

a/f Alt i.U аж о,и д« af o.ss

At! O.U 0,65 0.7Q

err ajo

При цьому слід зазначити, що кластерний аналіз, який по­кладено в основу районування, дозволив виділити за принципом однорідності провідних ознак і взаємозв'язків низку районів, які вкладаються в загальну схему, запропоновану іншими авторами, зо­крема Поліський (Волинська, Рівненська, Житомирська обл.); По­дільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська обл.); Карпат­ський (Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Львівська обл.); Причорноморський (Миколаївська, Херсонська, Одеська обл., Республіка Крим). У той же час він показав, що Харківська об­ласть більше тяжіє до промислово розвинених областей Донбасу й Придніпров'я, ніж до традиційно з нею пов'язуваних Полтавської та Сумської.

Наявність мережі науково обґрунтованих економічних районів з регіональними механізмами управління їхньою економікою від­криває можливості для підвищення ролі та значення регіональної політики в Україні, більш повного врахування інтересів окремих територій країни.