7.3. Відмінності в демографічній складовій регіонального розвитку

магниевый скраб beletage

Україна відносно щільно заселена. Середня щільність її насе­лення становить близько 78 чол. на 1 км2 (майже в 2 рази вище, ніж у середньому на планеті, але значно нижче, ніж у більшості країн Європи).

Відмінності в щільності населення визначаються історичними, соціально-економічними й географічними факторами. Більш щіль­но заселені індустріальні й деякі індустріально-аграрні області. Так, щільність населення Донецької області - 175, Львівської - 118, Чер­нівецької - 112, Дніпропетровської - 108 чол. на 1 кв. км. Відносно рідко заселені деякі райони Українських Карпат, Полісся, півден­них областей (Чернігівська - 37, Херсонська - 40, Кіровоградська - 44, Житомирська - 45, Миколаївська - 50, Волинська - 52 чол. на 1 кв. км). Як правило, найбільшу щільність населення мають області з високою питомою вагою міського населення. Виняток становлять Закарпатська, Івано-Франківська й Чернівецька області, що пояс­нюється історичними причинами (табл. 7.5).

Чисельність і розміщення населення України (2005 р.)

Таблиця 7.5

 

Площа, тис. кв. км

Усе на­селення

Міське населення

Сільське населення

Щільність населення чол./кв. км

Україна

603,7

47015,25

31888,89

1512,63

77,88

АРК

26,1

1986,569

1249,47

737,20

76,11

Вінницька

26,5

1707,513

812,12

895,39

64,43

Волинська

20,2

1042,045

526,99

515,05

51,59

Дніпропетров­ська

31,9

3453,646

2877,41

576,23

108,26

Донецька

26,5

4635,012

4185,35

449,66

174,91

Житомирська

29,9

1334,786

756,46

578,33

44,64

Закарпатська

12,8

1246,164

461,78

784,39

97,36

Запорізька

27,2

1865,42

1420,86

444,56

68,58

Івано-

Франківська

13,9

1390,155

590,48

799,67

100,01

Київська

28,1

1768,886

1050,00

718,88

62,95

Кіровоградська

24,6

1072,371

654,03

418,34

43,59

Луганська

26,7

2417,105

2086,72

330,39

90,53

Львівська

21,8

2580,166

1549,39

1030,77

118,36

Миколаївська

24,6

1222,737

819,37

403,37

49,70

Одеська

33,3

2404,786

1586,92

817,86

72,22

Полтавська

28,8

1558,679

929,90

628,78

54,12

Рівненська

20,1

1158,114

546,25

611,86

57,62

Сумська

23,8

1231,551

810,28

421,27

51,75

Тернопільська

13,8

1114,471

477,25

637,22

80,76

Харківська

31,4

2832,206

2242,85

589,35

90,20

Херсонська

28,5

1130,19

683,17

447,01

39,66

Хмельницька

20,6

1378,183

723,60

654,58

66,90

Черкаська

20,9

1346,85

738,69

608,16

64,44

Чернівецька

8,1

909,202

372,46

536,74

112,25

Чернігівська

31,9

1174,299

705,36

468,94

36,81

Київ

0,8

2675,111

2675,11

0

3343,89

Севастополь (міськрада)

0,9

378,934

356,61

22,33

421,04

За даними Держкомстату України.

Як і більшість країн Європи, Україна за станом демографічної ситуації на цей час може бути віднесена до так званого «французь­кого типу» відтворення населення, основною домінантою якого є процес депопуляції, тобто перевищення смертності над народжу­ваністю і, як наслідок, зниження загальної чисельності населення і його «старіння».

Для України в цілому коефіцієнт природного приросту негатив­ний і становить приблизно - 7 чол. / 1000 жителів.

У територіальному аспекті він суттєво варіює - від 0,0 у Закар­патській області до -13,2 на 1000 жителів у Чернігівській. Значна депопуляція характерна також для Сумської області, де коефіцієнт природного приросту дорівнює -11,5, Полтавської -10,9, Луганської області -10,6.

Територіальна диференціація показників природного приросту дала підставу В. А. Джаману виділити в Україні п'ять демографіч­них районів:

Західний (Волинська, Рівненська, Львівська, Тернопільська, Закарпатська, Чернівецька області);

Центрально-Північний (Житомирська, Хмельницька, Київська, Черкаська, Кіровоградська області);

Північно-Східний (Чернігівська, Сумська, Полтавська області);

Східний (Харківська, Луганська, Донецька, Запорізька, Дніпро­петровська області);

Південний (Одеська, Херсонська, Миколаївська області й Авто­номна Республіка Крим).

Окремо виділяється столиця - м. Київ [3].

(на 1000 наявного населення)

Таблиця 7.6

Коефіцієнти народжуваності, смертності й природного приросту населення по регіонах України, 2004 р.

 

К на

ількість роджених

Кількість померлих

Природній приріст населення

 

усього

у міських поселеннях

у сільській місцевості

усього

у міських поселеннях

у сільській місцевості

усього

у міських поселеннях

у сільській місцевості

Україна

9,0

8,9

9,3

16,0

14,4

19,6

-7,0

-5,5

-10,3

Автономна Республіка Крим

9,0

8,7

9,5

15,1

15,1

15,0

-6,1

-6,4

-5,5

області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вінницька

9,0

9,9

8,2

16,9

12,1

21,3

-7,9

-2,2

-13,1

Волинська

11,9

11,4

12,4

14,5

11,6

17,4

-2,6

-0,2

-5,0

Дніпропетров­ська

8,9

8,9

8,9

17,0

16,1

21,5

-8,1

-7,2

-12,6

Донецька

7,6

7,5

7,9

17,5

17,2

20,0

-9,9

-9,7

-12,1

Житомирська

9,8

10,1

9,4

18,3

14,3

23,4

-8,5

-4,2

-14,0

Закарпатська

12,4

12,3

12,4

12,4

12,3

12,5

0,0

0,0

-0,1

Запорізька

8,5

8,5

8,7

16,3

14,8

20,9

-7,8

-6,3

-12,2

Івано-

Франківська

10,7

10,8

10,7

12,9

10,5

14,7

-2,2

0,3

-4,0

Київська

9,0

9,7

8,0

17,6

13,4

23,7

-8,6

-3,7

-15,7

Кіровоградська

8,6

8,7

8,5

18,3

15,5

22,5

-9,7

-6,8

-14,0

Луганська

7,3

7,3

6,9

17,9

17,4

20,7

-10,6

-10,1

-13,8

Львівська

10,1

10,0

10,3

13,1

11,2

16,0

-3,0

-1,2

-5,7

Миколаївська

9,0

8,9

9,1

16,3

15,1

18,7

-7,3

-6,2

-9,6

Одеська

9,6

8,9

11,1

16,0

14,3

19,5

-6,4

-5,4

-8,4

Полтавська

7,5

7,9

6,8

18,4

14,8

23,8

-10,9

-6,9

-17,0

Рівненська

12,5

11,5

13,5

13,6

10,1

16,7

-1,1

1,4

-3,2

Сумська

7,2

7,6

6,6

18,7

15,1

25,7

-11,5

-7,5

-19,1

Тернопільська

9,9

10,6

9,3

14,4

10,1

17,6

-4,5

0,5

-8,3

Харківська

8,0

8,0

7,8

16,4

15,2

20,7

-8,4

-7,2

-12,9

Херсонська

9,1

8,9

9,4

15,5

15,0

16,2

-6,4

-6,1

-6,8

Продовження табл. 7.6

Хмельницька

9,1

10,0

8,1

16,5

10,9

22,7

-7,4

-0,9

-14,6

Черкаська

7,7

8,2

7,2

18,1

13,8

23,2

-10,4

-5,6

-16,0

Чернівецька

10,6

9,7

11,3

13,1

11,1

14,5

-2,5

-1,4

-3,2

Чернігівська

7,5

8,2

6,4

20,7

14,9

29,2

-13,2

-6,7

-22,8

міста

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ

9,8

9,8

?

10,7

10,7

?

-0,9

-0,9

?

Севастополь*

9,7

9,7

9,4

14,5

14,5

14,3

-4,8

-4,8

-4,9

* Включаючи м. Інкерман, смт Кача й сільські ради, підлеглі міській раді.

Державний комітет статистики України

Практично у всіх регіонах країни основну лепту в негативні показ­ники природного приросту населення вносять сільські жителі. Лише в Луганській області - городяни, що пов'язано, мабуть, із закриттям вугільних шахт і підприємств з їхнього обслуговування, появою де­пресивних територій і відтоком з них осіб репродуктивного віку.

Відповідно до виконаного В. А. Джаманом рейтингового аналізу демографічної ситуації в Україні, перше місце за ступенем її відносно­го благополуччя може бути надане Західному району. Тут найвища в Україні народжуваність, відносно низька смертність і, як наслідок, - найнижчі показники депопуляції населення. Цей район має порівняно сприятливу статевовікову структуру населення, а показники негатив­ного сальдо його зовнішньої міграції - нижче середніх по Україні.

Друге місце за ступенем демографічного благополуччя на­лежить столичному регіону - м. Києву, де демографічна ситуація більш сприятлива, ніж по країні в цілому.

Третє місце в рейтинговій оцінці займає Південний район, де показники демографічної ситуації близькі до середньоукраїнських. Потім ідуть Східний і Центрально-Північний райони. При цьому тут, у північній частині Центрально-Північного району й Придні­провської частини Східного району, демографічна ситуація близька до середньоукраїнських показників.

Шосте, останнє місце в рейтинговій оцінці демографічної ситу­ації належить Північно-Східному району. Тут найгірша обстановка серед усіх демографічних районів країни. (Таке ж положення тільки в середній частині Центрально-Північного району, а також у Донба­сі й Харківській області Східного району).

Для поліпшення демографічної ситуації в країні повинен зрости сумарний коефіцієнт народжуваності (тобто кількість дітей, наро­джених однієї жінкою за все її життя). Зараз у цілому по Україні він дорівнює приблизно 1,1. У високоурбанізованих областях - До­нецькій, Луганській, Харківській він знижується до 0,9, в областях зі значною питомою вагою сільського населення - підвищується до 1,6 (Волинська й Рівненська) і 1,4 (Тернопільська й Чернівецька). На жаль, навіть відносно значні показники сумарного коефіцієнта народжуваності в окремих регіонах України не забезпечують відтво- рювальних процесів, за яких могла б зберегтися сучасна чисельність їх населення. Для стабілізації демографічної ситуації й підтримки на одному рівні сучасної чисельності населення України необхідно, щоб сумарний коефіцієнт народжуваності в ній досяг величини 2,3.

Кількісні зміни в чисельності населення відбуваються не тільки че­рез негативні показники природного приросту, але й через аналогічні по­казники в його механічному русі. Негативне сальдо міграційних потоків виникло ще в 1976-1980 рр. У 1993-1994 рр. воно досягло максимуму - 143,2 тис. чоловік і з тих пір практично придбало «хронічну» тенденцію.

Основні напрямки міграції населення, 2004 р.

На відміну від попередніх десятиліть, коли населення України (як і інших республік СРСР) було «прив'язане» до місця проживан­ня системою прописки й могло мігрувати тільки в «плановому по­рядку», на цей час воно вільне у виборі свого пересування й місця проживання. Тому значно зросла не тільки внутрішня, але й закор­донна міграція (табл. 7.7).

Таблиця 7.7

Напрямки міграції

Прибулих

Вибулих

Сальдо міграції

Усі напрямки міграції

 

 

 

В межах України

750812

750812

Х

Внутрішньо регіональна міграція

455663

455663

Х

Міжрегіональна міграція

295149

295149

Х

міждержавна

38567

46182

- 7615

Країни СНД

32583

28865

3718

Інші країни

5984

17317

- 11333

Державний комітет статистики України

Негативні явища в демографічній ситуації (негативні показники природного приросту й механічного руху) призвели до стійкої убут­ної тенденції в чисельності населення країни. За прогнозом ООН до 2050 р. населення України скоротиться на 15,3 млн. чол. у порівнян­ні з 2007 р. і складатеме тільки 30,9 млн. чол.

Згідно з прогнозними розрахунками, виконаними фахівцями НДІ регіональної політики Харківського національного універ­ситету ім. В. Н. Каразіна методом «переміщення статевовікових груп», якщо тенденція до скорочення (без обліку механічного руху) чисельності населення України буде тривати, то вже до 2010 року його кількість знизиться до 44- 45 млн. чоловік. Про це ж свідчить і тренд-аналіз динаміки чисельності населення країни за останні роки (рис. 7.6).

60

 

y

50

-0,6869x + 52,404 R2 - 0,8605

 

40

 

-наявне населення

30

y - -0,3798x + 34,846

20

R2 - 0,6022

міське -Лінійний (міське) -Лінійний (міське)

 

10

0

<ь ^ сф -сф

# ^V ^Р ^ ^ ^

V Vі S? 'f> 'f> 'Vs 'V 'f> 'Vs 'f> 'f> 'Vs

Роки

Рис. 7.6. Динаміка та прогноз чисельності населення України до 2010 року

Як видно з рис. 7.6, поряд зі скороченням загальної чисельності населення, буде скорочуватися в абсолютному вирахуванні і його міська частина. Однак це буде відбуватися більш повільними темпа­ми в порівнянні із загальним зниженням чисельності населення по країні, чере що питома вага міських жителів буде зростати. В умовах унітарного устрою країни швидко буде рости її столиця - м. Київ. На цей час Київ, як головне місто України, за чисельністю свого населення ще не вийшов на теоретичний рівень своєї людності, ви­ходячи із загальної чисельності населення держави, але темпи його зростання свідчать про те, що він не тільки досягне даного рівня, але й перевище його.

Згідно з нашими розрахунками, на рівні 2006 р. теоретична чи­сельність його населення повинна становити приблизно 3,01 млн. чол., тобто приблизно в 1,15 рази більше в порівнянні з її фактич­ною величиною. Надалі, за аналогією зі столицями інших великих унітарних держав світу, чисельність населення Києва буде швидко рости й до 2015 р. може досягнути 4,0 млн. жителів. Оскільки міста України являють собою єдину систему населених місць, то разом з ростом людності столиці буде мінятися й чисельність жителів ін­ших міст країни.

Залежність між людністю головного міста (столиці) системи на­селених пунктів і людністю інших міст країни добре моделюється за допомогою формули Зіпфа-Медвєдкова [2]:

H = kxHxfa, j 1

де Hj - людність j-го міста системи населених місць; H1 - люд­ність 1-го за величиною міста (головного міста системи); k - коефі­цієнт першості головного міста; а - коефіцієнт контрастності.

Розрахунок даної економіко-математичної моделі показав, що за умови збереження існуючого положення в демографічній ситуації й стану економічного росту регіонів, людність обласних центрів може досягти до 2015 р. величин, наведених у табл. 7.8 і на рис. 7.7.

Таблиця 7.8

Прогноз людності міст України

Міста

Населення, млн.чол.

2006 р.

2015 р.

 

Київ

2,6302

4,000

 

Харків

1,5551

2,640

 

Дніпропетровськ

1,1472

1,913

 

Донецьк

1,0882

1,522

 

Одеса

1,0464

1,275

 

Запоріжжя

0,8703

1,103

 

Львів

0,8018

0,976

 

Кривий Ріг

0,7201

0,878

 

Миколаїв

0,5081

0,799

 

Луганськ

0,4869

0,735

Продовження табл. 7.8

 

Вінниця

0,3878

0,682

 

Севастополь

0,3651

0,636

 

Херсон

0,3628

0,598

 

Сімферополь

0,3481

0,562

 

Полтава

0,3212

0,533

 

Чернігів

0,3123

0,506

 

Черкаси

0,3119

0,482

 

Суми

0,3039

0,461

 

Житомир

0,3001

0,442

 

Кіровоград

0,2755

0,424

 

Чернівці

0,2608

0,408

 

Хмельницький

0,259

0,393

 

Рівне

0,2461

0,379

 

Кременчук

0,2458

0,367

 

Івано- Франківськ

0,2368

0,355

4,5

4

3,5

3

 

□ Ряд1

□ Ряд2

1,5

"ІІЕ

  • [ІТтГІ ГІ гі

Ш

IIIIIIIIIIП П П П11 г г

 

^ ^ У У ^ у ^ у У ^

#

Рис. 7.7. Людність міст України (ряд 1 - за станом на 2006 р., ряд 2 - прогноз на 2015 р.).

Статевовікова структура населення. Зміни, які відбуваються в природному й механічному русі населення, негативно позначають­ся на віковій і статевій структурах її жителів. Знижується тривалість життя. В 1989-1990 роках вона становила 71 рік, у т.ч. у чоловіків - 66, у жінок - 75. На рівні 1999-2000 років вона знизилася до 68 років, у т.ч. у чоловіків - до 63, у жінок - до 74 (у більшості країн Західної Європи

# S ✓ У УУ.У ✓ У У У У У

135

вона дорівнює в чоловіків 73-76, у жінок більше 80 років, у країнах Східної Європи - у чоловіків 67-72, у жінок 76-80 років).

Середній вік населення України приблизно - 36,7 року (в 1989 р. - 36,5 року), при цьому в сільській місцевості він рівний 39,8 року, а в міський - 35,2. Іде процес зменшення молодих вікових груп і збільшення осіб похилого віку. Наприкінці 1970-х - початку 1980-х років питома вага населення працездатного віку становила 58-59%, а частка осіб пенсійного віку - близько 19%. На початку 1992 р. пи­тома вага працездатного населення знизилася до 55,7%, а частка осіб пенсійного віку збільшилася до 21,5%.

В 2005 р. питома вага населення працездатного віку склала 51,1%, а частка осіб пенсійного віку досягла 29%. (На кожну тисячу працюючих - 409 пенсіонерів).

Зросла величина демографічного навантаження, обрахованого за формулою:

Д + П

н =

Т

Д

де - чисельність населення молодше працездатного віку,

П - чисельність населення старше працездатного віку,

Т - чисельність населення працездатного віку.

Показник демографічного навантаження становить в Україні в середньому величину 0,748 (тобто перебуває приблизно на рівні більшості європейських країн). Однак у регіональному відношенні ця величина значно варіює.

Як правило, більш молоде покоління (з більшою питомою вагою в працездатному віці) проживає в урбанізованих, індустріально- розвинених областях.

Джерело: Держкомстат України, 2004

Особливо несприятлива вікова структура населення в сіль­ській місцевості, де частка осіб працездатного віку приблизно на 10 пунктів нижче, ніж у міський. У сільській місцевості низки регіонів країни питома вага населення пенсійного віку вже перевищує 30% (Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області). Це надає гостроту проблемі використання місцевих трудо­вих ресурсів і обтяжує регіональні бюджети соціальними виплатами. В Україні дуже повільно скорочується диспропорція між жіночими та чоловічеми статями. В 1989 р. жінок було 54%, у період з 1996 по 2004 роки - 53% (для порівняння, у Німеччині - 50,97%, Франції - 51,23, Великобританії - 50,91, Італії - 51,43, Польщі - 51,39%). Дис­пропорція починається переважно в тридцятирічному віці й різко зростає за рахунок більш раннього «відходу з життя» чоловіків піс­ля п'ятдесятилітнього віку (рис. 7.8). Особливо значні дані диспро­порції в регіонах зі значною питомою вагою сільського населення.

На думку фахівців Світового банку, якщо Україна не проведе необхідні соціальні реформи, їй прийдеться до 2025 р. на пенсії й медичне обслуговування осіб похилого віку витрачати до 50% свого ВВП. Тому, враховуючи статевовікову структуру населення й за­гальну соціально-економічну ситуацію в країні, Світовий банк ре­комендує Україні підвищити пенсійний вік жінок з 55 років до 60 років.