ЧАСТИНА ІІ. ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ <a name=bookmark85>1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ 1.1. Екологізація сучасної науки, її зміст і основні напрямки : Регіональна економіка та природокористування : B-ko.com : Книги для студентів

ЧАСТИНА ІІ. ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ 1.1. Екологізація сучасної науки, її зміст і основні напрямки

Екологія, як наука історична (більше 100 років тому) виникла в над­рах біології, тому не випадково, що біологія стала початком екологічних досліджень. Термін "Екологія" був введений у науку у 1866 р. біологом - дарвіністом Е. Геккелем. Слово "екологія" прийшло з грецького ojcos - дім, logos - наука, тобто наука існування живих істот. Е. Геккель визна­чив екологію як науку про взаємовідносини живої істоти з навколишнім середовищем. Ця наука перетворилася у біологічне вчення про екологічні системи, які вивчають сукупність живих організмів, взаємодію одного з ін­шим, утворюючи з навколишнім середовищем деяку єдність (систему), в межах якої відбувається перетворення енергії і органічної речовини.

З американським поняттям "екологічна система" (екосистема) сбігається термін "біогеоценоз", використовуваний у вітчизняній та західноєвропейській літературі. Поняття "біогеоценоз" (від грець­кого bio - життя, geo - земля, coins - загальний) у науку введено радянським вченим В.М. Сукачовим у 1944 р.

Біогеоценоз - це сукупність природних компонентів (повітря, гір­ського грунту, рослинного і тваринного світу та мікроорганізмів, грунту і гідрологічних умов) на відповідному притяжінні земної поверхні, яка має загальну специфіку взаємодії та відповідний тип обміну речовин та енергії між собою та з іншими явищами природи. Основною рухо­мою силою розвитку біогеоценозу, як системи, є протиріччя єдності та взаємозв'язок між живими організмами та середовищем їх існування.

Екосистема - це єдиний природний комплекс, який складається з окремих груп живих істот (біоценозів) та середовища їх існування (екотопу). Схематично будова екосистеми показана на рис. 1.1:

Як правило, екосистеми об'єднують три взаємопов'язаних поміж собою органічні ланки: організми продуценти (автотрофи), що синте­зують органічні речовини з неорганічного середовища; організми - спо­живачі (консументи); організми, що розкладають органічні речовини на первісні неорганічні компоненти - двоокис вуглецю, воду, нітрати, фосфати та інші. В основі організації та функціонування систем (біо- геоценозів) лежить взаємозв'язок живої та неживої природи.

Взаємний обмін речовин та енергії відбувається не тільки між окремими компонентами біогеоценозу, але й між біогеоценозами, біогеоценозом та навколишнім середовищем. Біогеоценоз, як сукуп­ність взаємодіючих поміж собою компонентів, являє собою дина­мічну систему. У процесі взаємовідносин його компоненти в тій чи іншій мірі змінюють один одного. В залежності від стану окремих компонентів біогеоценозу зменшується інтенсивність та продук­тивність обміну. Життєдіяльність біогеоценозу визначається рос­линністю фітоценозом. В ній акумулюється світова сонячна енергія, під взаємодією якої відбуваються усі хімічні, фізичні та фізіологічні процеси. Зелені рослини - це найпотужніша хімічна лабораторія, центральне місце якої належить фотосинтезу - відтворенню орга­нічних з'єднань з вуглекислого газу та води у тканинах земної рос­лини з використанням сонячної енергії та виділенням при цьому кисню.

Соціальна екологія. В кінці 50-х років екологічний підхід поши­рився на соціальну сферу, і виникла нова наука - соціальна еколо­гія.

Відносини людей між собою, а також взаємодії з природою здій­снюються через трудову діяльність, виробництво, розвиток яких визначають не біологічними, а економічними законами. Зміст цих відносин залежить від способу виробництва матеріальних благ. Тому специфіка людини (істоти одночасно біологічної і соціальної) визначає характерну особливість розглядання її взаємодій з жит­тєвим середовищем - через призму соціальних відносин. Це пови­нна реалізувати соціальна екологія. Об'єктом нової науки є система „суспільство - природа", предметом дослідження - взаємодія її еле­ментів, завданнями - знання законів взаємодії, а метою - розробка теорії керування процесом взаємодії.

Глобальна екологія. У зв'язку з тим що сучасна людська діяльність має не тільки велику будівну, але і руйнівну силу, взаємодія суспіль­ства і природи набуває планетарного значення. Глобальна екологіч­на небезпека, спільність об'єктів охорони природи (земля - спільна екологічна система), потреби в спільному пошуку наукових і техніч­них рішень складних проблем об'єктивно обумовлюють необхідність міжнародного співробітництва у сфері охорони природи незалежно від соціально-політичного устрою держави.

Це можливо на основі колективних дій і повинно бути направ­лено на запобігання великомасштабних кризових ситуацій у при­родному середовищі.

Теоретичну основу співробітництва покликана забезпечити гло­бальна екологія.

Розглядаючи проблеми взаємовідносин суспільства і природи, деякі вчені не розмежовують поняття "глобальна" і „соціальна" еко­логія. На перших етапах установлення соціологічного напрямку це було виправдано. Але поступово в соціальних рамках екології са­мостійно розвивається науковий напрямок - глобальна екологія. Об'єктом її виступають дослідження, які являються взаємодією світової системи з різними природними системами і біосистемою в цілому. Предметом нової науки постають міжнародні проблеми управління екосферними процесами.

Економічна екологія. На межі економіки і екології виникає но­вий науковий напрямок - економічна екологія. До теперішнього часу ще не визначено принципову різницю між економічною еко­логією і економікою природокористування. Предметом економічної екології є дослідження тільки живої природи - екологічних систем.

Жива природа визначає стан іншої природи, діє на розвиток продуктивних сил суспільства. Тому теоретичні положення еконо­мічної екології повинні пронизувати весь зміст економіки природо­користування як науки. Це частини цілого його ядра. Не випадково в працях вчених на рівні з економікою природокористування вико­ристовуються такі синоніми, як економічна екологія, біоекологія, економічна або енвайронментальна (від англ. environment - навко­лишнє середовище) економіка, екологія.