1.2. Навколишнє природне середовище як об'єкт пізнання

магниевый скраб beletage

Навколишнє природне середовище у науковому відношенні - складний процес пізнання. Розглядати його краще у двох відношен­нях: у природно-науковому і еколого-економічному

З природно-наукової точки зору в її складі розрізняють такі об'єкти, як біосфера, гідросфера і літосфера.

Біосфера (від грецького Ьіо - життя і sphaira - куля) - оболонка землі, населена живими організмами. Засновником теорії біосфери є академік В.І. Вернадський. За його теорією, верхній і нижній шари біосфери визначаються сферами земного середовища, придатного для існування живих організмів (рослин, тварин, бактерій, вірусів). Верхньою межею біосфери служить нижчий кордон шару озону в атмосфері, який проходить у середньому на висоті 25 км від земної поверхні. Шар озону не пропускає основну частину ультрафіолето­вих випромінювань сонця. Нижній кордон біосфери проходить на глибині 3-3,5 км від поверхні земної кори.

Найбільш густі накопичення живої речовини В. І. Вернадський назвав плівками життя. На суші - це грунт, рослинний покрив Зем­лі, її тваринний світ. У світовому океані - планктоновий поверхне­вий шар. Жива речовина біосфери утворюється, перетворюється та розкладається, втягуючи у водообіг велику кількість мінеральних речовин. Об'єм заново утворювальної живої речовини щорічно близько 10 % загального об'єму біологічної маси.

Жива речовина складається переважно з кисню (70%), вуглецю (18%) та водню (10,5%). Жива речовина постійно пропускає через себе величезні маси води, гірських порід, газів. Таке постійне пере­міщення (міграція) речовин (хімічних елементів і молекул) назива­ється біохімічним колообігом, у якому найбільш ефективно беруть участь кисень та вуглець, вуглекислий газ, азот. фосфор, сірка, вода - основні компоненти живої речовини.

Під гідросферою (від грецьких hydos - вода, sphaira - куля) ро­зуміється водна поверхня землі, яка складається з морів, океанів, води, суші, водяної кулі атмосфери, підземних вод та льоду. З при­родних вод на частку світового океану припадає 96,53% світових за­пасів.

Гідросфера - єдина система, в якій усі води землі пов'язані та знаходяться у постійних великих та малих водообігах, швидких і повільних. Повне оновлення вод відбувається по-різному: підземні відновлюються за багато тисяч і мільйони років. Світовий океан - за 3 тис. років, озера - за 300 днів, річки - за 72 доби, водяна пара атмосфери - за 9 діб.

Атмосфера від грецької atmos - пар, sphaira - куля) газоутворю­юча зовнішня оболонка Землі. З віддаленням від Землі сили тяжін­ня до неї зменшуються, і повітря є більш розрядженим. Верхній кор­дон атмосфери умовно проводять на висоті 2000 км. Атмосфера має складну будову: 4/5 усієї її маси зосереджено в найбільш щільному шарі - тропосфері (16 - 18 км над екватором та 8 - 10 км над полю­сами). Повітря у тропосфері складаються з азоту 78,05% та кисню - 10,95%, в малих частках із аргону 0,93%, вуглекислого газу - 0,05%, а також водню, неону, ксенону, криптону, радону, йоду, озону, мета­ну.

Вище атмосфери, в залежності від розподілу температури тиску та щільності повітря, послідовно розташована стратосфера, мезос- фера, термосфера, екзосфера.

Літосфера (від грецької lithos - камінь, sphaira - куля) - тверда оболонка Землі. Звичайно літосферою називають земну кору. Верх­ній кордон літосфери - атмосфера і гідросфера, нижній - мантія, яка стикається з ядром Землі. Потужність земної кори 30-70 км під континентами та 5-20 км під океаном. Вона складається з осадків гірських порід.

В еколого-економічному аспекті навколишнє природне середо­вище класифікується з урахуванням раціональності природокорис­тування. Визначають два основних класи - природні умови життя суспільства та природні ресурси.

Для раціонального природокористування важливо навколиш­нє середовище розглядати не стільки як комору природних скарбів (ресурсів), скільки як природний капітал, як єдине ціле. Інтеграль­на цінність усіх благ, які використовуються людьми, не дорівнює їх сумі, подібно тому, як людина не є сумою кісток, скелета, м'язів, внутрішніх органів тощо. Наявність системного зв'язку в навко­лишньому природному середовищі визначає екологічну рівновагу. Це потрібно враховувати не тільки при визначенні стратегії приро­докористування, але і за умов класифікації об'єктів природи.

Ядром системного зв'язку в біогеоценозах є рослинність. Про­дукування зелених рослин вказує на життєдіяльність екосистеми. Чим більша продуктивність рослин, тим більш різноманітні і стійкі зв'язки в живій природі, взаємозв'язок та взаємозалежність її окре­мих компонентів. Це обумовлює диференціювання господарського впливу на різноманітні екосистеми та фітоценологічну класифіка­цію природного середовища (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Фітомаса і первинна продукція рослинності суші в сухому вигляді

Рослинність

Площа

Первинна продуктивність

Запас фітомаси

млрд га

Т/га

млрд т

т/га

млрд т

Ліси:

 

 

 

 

 

Тропічні

1,50

30

45,0

500,0

750,0

Помірні

2,53

10

25,3

400,0

759,0

Кущі та рідколісся

1,30

10

13,0

100,0

130,0

Трав'яні асоціації (степи, луки, савани, болота)

Польові культури

1,95 1,20

9

5

17,5 6,0

30,0 5,5

58,5 6,6

Садки, парки та рослинність на узбіччях полів та доріг

0,70

10

7,0

50,0

35,0

Рослинність

 

 

 

 

 

напівпустинь, тундр та високогір'я

3,02

2

6,0

10,0

30,2

Рослинний шар суші

12,20

-

120,0

-

1770,0

Фітомаса - це жива рослинна маса (стовбурова деревина, дере­винні корені, гілки, листя, хвоя тощо).

Розглядаючи ресурси на молекулярному рівні, можна дійти ви­сновку, що їх утворення в тій чи іншій мірі пов'язано з фотосинте­зом. Наприклад, нафта є похідною від рослин і тварин, які існували десятки і сотні мільйонів років тому, тобто нафта як ресурс своїм походженням у початковій формі зобов'язана фотосинтезу.

Фітоценологічна класифікація вказує на екологічний "капітал" природокористування в тому чи іншому регіоні, природний потен­ціал живої речовини, а відповідно і всієї природи. В екологічному (природоохоронному) аспекті природні ресурси Землі поділяють на невичерпні та вичерпні, а останні у свою чергу - на відновні і невід­новні.

Екологічна класифікація природних ресурсів показана на рис.

1.2.

Екологічна класифікація природних ресурсів більш детально буде аналізуватися далі.

Антропогенний фактор (господарська діяльність людини) постій­но змінює хімічний склад і фізичний стан атмосфери та гідросфери. Тому віднесення атмосферного повітря і води до невичерпних ресурсів не є остаточним. Не категоричний у своїй основі і розподіл природних ресурсів на відновні і невідновні. За умов хижацької експлуатації при­роди деякі види відновних ресурсів можуть зникнути або втратити здатність до самовідродження (окремі види тварин, рослин тощо).

Зорювальний горизонт грунту потужністю близько 18 см за сприятливих умов відновлюється через 7 років.

Кожного року на планеті зникають близько мільйона представ­ників флори та фауни - безцінного генетичного фонду.

Як з точки зору екології, так і економіки важливою є класифі­кація природних ресурсів за ознакою належності до того чи іншого елемента природи. Дану класифікацію називають природною. На її основі виділяють такі групи ресурсів, як мінеральні копалини, зе­мельні, рослинні і тваринні. В практичній діяльності природна кла­сифікація найбільш поширена. З точки зору ефективності суспіль­ного виробництва, великий інтерес має економічна класифікація природних ресурсів. Вона базується на економічній оцінці природ­них ресурсів.

Теоретичний і практичний зміст має народногосподарська кла­сифікація природних ресурсів. Сутність її полягає в тому, що зна­ходячись у тих чи інших економічних умовах, ресурси мають різне народногосподарське значення, що і є основою їх народногосподар­ської класифікації. Прикладом такої класифікації можуть бути ліси. Ліси держлісофонду поділяються на три групи:

До першої групи належать ліси, які виконують водоохоронні, за­хисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі та інші функції.

Цільовому призначенню лісів цієї групи відповідає відповідна система лісоводно-технічних підприємств, які відрізняються висо­кою культурою ведення лісового господарства.

Ліси другої групи виконують захисно-промислову функцію. До них належать, насамперед, розташовані в густонаселених малолісо- вих і середньолісових районах з вираженим дефіцитом деревини. Режим господарювання в цих лісах направлений на відтворення і поповнення вичерпних запасів, насаджень, підвищення продуктив­ності лісів і лісистості територій. Для цієї групи характерна лісогос­подарська система відтворення.

Третя група лісів виконує промислові функції, і розташовані вони в багатолісових районах. Ліси даної групи - основне джерело забезпечення народного господарства деревиною. Для цієї групи лі­сів характерна лісопромислова система відтворення.

Кожна із цих класифікацій природних ресурсів переслідує свою мету, але об'єднує їх загальна проблема - раціональне природокористування.