1.3. Еколого-економічний зміст природокористування : Регіональна економіка та природокористування : B-ko.com : Книги для студентів

1.3. Еколого-економічний зміст природокористування

В народному господарстві мають місце дві сфери - виробнича (матеріальна) і невиробнича. Для організації природоохоронної праці і підвищення її продуктивності об'єктивно формується нова підсистема - екологічна сфера. Її особливістю є направленість функціонування праці у напрямку охорони, відтворення, примно­ження і раціонального використання ресурсів живої природи для задоволення еколого-ресурсних потреб людського суспільства.

Безперервне відновлення природної основи функціонування суспільства залежить не тільки від розвитку природовідтворних га­лузей, які займаються безпосередньо відтворенням і охороною еко­логічних систем, але і природоохоронною діяльністю у сфері мате­ріального виробництва, яку за характером і результатами праці слід віднести до екологічної сфери (рис. 1.3). 170

Економічна галузь

Природовідтворні галузі

Природоохоронна діяльність у матеріальному виробництві

Лісове господарство, рибне господарство та ін.

Охорона повітряного басейну, охорона водного басейну (утилізація екологічно небезпечних відходів)

Рис. 1.3. Склад екологічної галузі

Утворення наведеної галузі пов'язане не з випуском нових ви­дів продукції, а з необхідністю виконання обов'язкових виробничих функцій з охорони природи та цілеспрямованого рішення екологіч­них проблем суспільства.

Екологічна сфера - це не оточуюче нас природне середовище, а природоохоронна праця, пов'язана з її відтворенням, Відтворення живої природи, її охорона - одна з фаз природокористування. Дві інші - експлуатація природних ресурсів та переробка природної ре­човини належать до матеріального виробництва.

Отже, сучасна система природокористування включає дві само­стійні, але між собою взаємопов'язані підсистеми: матеріальне ви­робництво (виявлення, видобування, переробка природної речови­ни) і екологічну сферу (цілеспрямоване продукування біогеоценозів та охорона природи).

Таким чином, охорона природи, раціональне використання при­родних ресурсів, штучне відтворення екологічних систем є складо­вими єдиного процесу - відтворення природних ресурсів, направ­леного на задоволення екологоресурсних потреб суспільства. На сучасному етапі людина не може сподіватися на самовідновлення природи та регулювати обмін речовин з нею без природоохоронної праці.

Не тільки перетворені речовини природи, але й сама природа стає продуктом людської праці в тому плані, що виробнича діяльність лю­дини забезпечує природній розвиток природи, її відтворення. В за­гальноприйнятій термінології природокористування розглядається як відновлення і раціональне використання природних ресурсів. У науковому розумінні відновлення природних ресурсів - триєдиний процес, що включає відновлення (охорону) екологічних систем, екс­плуатацію природних ресурсів, переробку природної сировини. Дві останні стадії об'єднуються одним поняттям - використання природ­них ресурсів.

З позиції суспільного поділу праці єдиний процес відтворення природних ресурсів (з одного боку, охорона і відновлення живої природи, її ресурсів, а з другого - експлуатація та переробка при­родної речовини в готовий продукт) поділений між двома самостій­ними сферами народного господарства. Але оскільки специфіку від­новлення природи визначає екологічна сфера, екологічні сторони відтворення необхідно вивчати з позиції екологічної сфери. Саме її характерні риси визначають систему природокористування як осо­бливу трудову діяльність (рис. 1.4).

Природокористування

Екологічна сфера

Сфера матеріального виробництва

Облік, відновлення та підвищення продуктивності біогенезів. Охорона повітряного та водного басейнів

Охорона заповідників, заказників та ін.

Вияв природних ресурсів, видобування та переробка природної сировини

Використання та утилізація відходів

Відтворення природних ресурсів

 

 

Рис. 1.4. Система природокористування

Мета природоохоронної праці - формування і розвиток еколого- економічних систем різного типу і масштабу.

Під еколого-економічною системою розуміють інтеграцію економіки та природи, що являє собою взаємопов'язане функціону­вання суспільного виробництва і натуральних процесів у природі. Слід розрізняти два типи еколого-економічних систем:

- виробничо-економічну;

- еколого-виробничу.

Взаємопов'язаного та взаємообумовленого функціонування еко­номіки і природи можна досягнути лише за умов цілеспрямованої природно-господарської діяльності. Тобто традиційна виробнича система (підприємство, регіон, народне господарство) з урахуван­ням екологічних інтересів повинна трансформуватися в природо­охоронну виробничу систему. Таким чином, виробнича (екологіч­на) система, що взаємодіє з навколишнім природним середовищем та визначає екологічні умови свого розвитку, за своєю сутністю є виробничо-екологічною.

З іншого боку, продукування окремих екологічних систем (лісо­ва, водна), що зазнають антропогенного і техногенного навантажен- 172 ня суспільного виробництва, обумовлює необхідність цілеспрямо­ваної людської праці з їх відтворення. У зв'язку з цим, екологічна система трансформується в еколого-виробничу. І в першому, і в другому випадках функцію інтеграції економіки і природи виконує природоохоронна праця. Якщо така відсутня, то і відсутня сама еколого-економічна система.

Важлива ознака еколого-економічної системи - регіональність. В одному випадку просторові кордони такої системи може визна­чити територія виробничої системи, хоча наслідки взаємодії можуть виходити за її межі.

Відтворення природних ресурсів складається ніби з різноманіт­ного взаємопроникнення різних еколого-економічних систем, що мають відповідні територіальні кордони, які підкоряються в своєму розвитку загальним закономірностям природокористування. Діа­лектика природокористування являє собою єдність і протиріччя двох сторін: екологоресурсної та економічної.

Екологоресурсний (речовий) аспект природокористування виражає ставлення людей до природи як до джерела життєвих благ і характеризується складом, речовинною структурою та особливос­тями природних продуктивних сил.

Економічний аспект природокористування, що підкоряється дії економічних законів, виражає зміст трудового процесу, який пов'язаний з відтворенням природних ресурсів. Він включає:

1) відновлення природи, як незамінного джерела предметів, засобів праці (рекультивація грунту, лісівництво, рибальство та ін.);

2) зберігання природи як джерела життя (натуральні продукти харчування, стан атмосфери, водоймища та ін.)

3) відновлення природи як просторового базису для розміщення населення та виробництва;

4) відтворення невідновних ресурсів за рахунок нових родовищ та джерел, більш повного виявлення корисних копалин, заміни од­них природних ресурсів іншими;

5) скорочення відходів від експлуатації природних ресурсів (від­новних та невідновних) та переробки початкової природної си­ровини;

6) охорону і відновлення природних ресурсів екосистем заказників та заповідників.

Природокористування існує і розвивається як єдність еколого- ресурсної і економічної сторін, причому одна з них обумовлює іншу. Провідною в цій єдності є економічна сторона. Продуктивні сили діють на відтворення природних ресурсів через систему виробничих відносин. Посереднє регулювання і контролювання обміну речовин між людиною і природою з позиції власного природокористування слід розглядати, як складові елементи специфічних виробничих від­носин - еколого-економічних відносин.

Еколого-економічні відносини - це відносини, які виникають між людьми в процесі природокористування з відновлення і охоро­ни екологічних систем, добування природних речовин і їх перероб­ки, екологізації виробництва. Вони мають дві сторони:

а) соціальну - визначають відносини власності;

б) організаційну - рівень розвитку продуктивних сил з відповід­ною йому системою виробничих відносин.

Еколого-економічні відносини виникають з приводу продажу і експлуатації ресурсів природи і розвиваються на базі вартісного виробничого зв'язку. Вартісний зв'язок об'єктивно обумовлюється необхідною платою за природні ресурси, в т.ч. і за забруднення на­вколишнього середовища.

Джерелами розвитку виробничих зв'язків природокористуван­ня є основне еколого-економічне протиріччя, що полягає в єдності і об'єктивних екологічних і економічних потреб суспільства, які вод­ночас виключають одна одну. Економічна зацікавленість на даному етапі розвитку продуктивних сил домінує над екологічною, що при­зводить до негативних наслідків у взаємодії суспільства і природи, а в окремих випадках і до екологічних криз.

Контрастно ця група протиріч виявляється при експлуатації ко­рисних копалин, коли для видобування сировини необхідно руйну­вати конкретний ландшафт і пов'язану з ним екологічну рівновагу на даній території. Наприклад, деревина виступає і як джерело си­ровини для промисловості (в одному випадку), і як об'єкт рекреа­ційного і середозахисного призначення (в іншому випадку).

Інші протидії виникають при необхідності використання од­ного і того ж ресурсу природи для задоволення різних соціально- економічних потреб. Наприклад, землю можна використовувати як сільськогосподарське чи лісогосподарське угіддя і як просторовий базис для будівництва тощо.

Також виникають протидії між зростанням виробництва мате­ріальних благ, антропогенним впливом на навколишнє природне середовище і розміром природоохоронних витрат, застосуванням безвідходної технології тощо