2. ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ ТА ПРОБЛЕМИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ 2.1. Загальна закономірність природокористування

магниевый скраб beletage

Закономірні відтворення природних ресурсів обумовлені еко­номічними законами та специфічними особливостями екологічного середовища, як самостійного (відокремленого від інших) виду люд­ської діяльності.

В системі природокористування виділяють два різновиди за­кономірностей. До першого відносять загальну закономірність, яка виражає найсуттєвіші та сталі зв'язки процесу обміну між суспіль­ством та природою. До другого - специфічні закономірності, що об­межені рамками виробничих відносин соціально-економічної фор­мації.

Загальна закономірність природокористування повинна вира­жати речову та економічну сторону відтворення природних ресур­сів.

Склад речової сторони визначають закон зберігання і перетво­рення енергії. Рух є найбільш загальним та корінним виявом стій­кості в природі. Він базується на постійному відтворенні (самовід­творенні та самовідновленні) природи. Функцією самовідновлення та самовідтворення виконує жива речовина планети, якій серед ком­понентів біосфери належить головна роль. Жива речовина, яка аку­мулює сонячну енергію, перетворює її в хімічну, створюючи тим самим різноманітність живих та неживих компонентів у природі. Живі організми безпосередньо беруть участь в утворенні гірських порід та мінералів, у перерозподілі хімічних елементів, виконують особливі геохімічні функції: окисно-відновну, газову, концентрацій­ну, розпаду та створення.

Основою існування живих організмів є наявність у біосфері енергетичних процесів. Останнім часом стан рівноваги навколиш­нього природного середовища, зміст процесу обміну між суспіль­ством та природою багато в чому визначається енергією світової індустрії. Такі енергетичні фактори, як сонячна енергія, сила граві­тації, тектонічні сили, біогенна енергія (фото- і хемосинтез, енергія окислення та засвоєння їжі тварин, розмноження та продуктивність біомаси), хімічна енергія (окислення та відновлювальні процеси в природі). розвиваючись за геологічною шкалою часу, за 4-5 млрд років сформували природне середовище і такий біологічний вид, як людина. Формування та функціонування суспільного виробництва обумовили зародження нового фактора - енергії світової індустрії, яка розвивається за історичною шкалою часу та подвоює свою по­тужність через кожні 12-15 років.

Розвиток світової індустрії супроводжується споживанням ве­ликої кількості природних ресурсів. При чисельності населення планети, рівній приблизно 6 млрд чоловік, для задоволення енер- горесурсних потреб із надр землі кожного року використовується більше 100 млрд. т природної речовини (органічної та неорганічної, відновної та невідновної тощо).

У процесі суспільного виробництва та життєдіяльності людини утворюється велика кількість твердих, рідких та газоподібних відхо­дів, починаючи від зруйнованих будівель і закінчуючи вуглекислим газом, який ми видихаємо. Тільки в результаті невдосконаленості технологій та організації виробництва близько 40 млрд. т природної речовини у вигляді відходів щорічно потрапляє в біосферу, знижу­ючи ефективність функціонування живої речовини. Майже полови­на всіх забруднень (45%) припадає на "класичну" енергетику, побу­довану на згоранні органічного палива. Значна питома вага (майже 40%) припадає на сільське господарство. Із ряду забруднювачів се­редовища найбільший об'єм припадає на димові гази (50%), фекаль­ні (більше 24%), тверді (13%), та органічні відходи (12%).

Сучасна індустрія постійно зменшує кількість атмосферного кисню: більш інтенсивним є утворення вуглекислого газу при зго­ранні органічного палива, ніж його поглинання рослинністю, вода­ми морів та океанів. Викиди в атмосферу аерозолів наближується до кількості пилу та золи, яка поступає із вулканів, а антропогенне за­бруднення морів нафтою почало перевищувати об'єм її нормально­го надходження в гідросферу через розломи та тріщини літосфери. В споживанні багатьох видів відновних ресурсів досягнуто рівнів, які зіставляються із об'ємом їх річного приросту в результаті нату­рального відтворення.

Збільшуються масштаби вилучення природної речовини із ат­мосфери. Інтенсивність забруднення навколишнього середовища нерідко призводить до порушень процесів фотосинтезу та проду­кування біогеоценозів, до регіональних (локальних) екологічних криз.

Безперервний обмін речовин між суспільством і природою може відбуватися при постійному продукування біогеоценозу в антропо­генних умовах, які забезпечують нормальне функціонування біосфе­ри. Це досягається шляхом штучного та природного відтворення еко­системи та прискореного застосування екологізаторов суспільного виробництва, ресурсозберігаючої технології, рекупераційних систем, очисних споруд тощо. Рекуперація відходів - це процес добування цінних речовин, які беруть участь у технологічному процесі і зазви­чай потрапляють у відходи, та повернення їх в попередньому вигляді для повторного використання. В широкому розумінні - використан­ня відходів виробництва в циклі реутилізації. Реутилізація - отри­мання із використаної готової продукції шляхом її переробки нової продукції того ж чи близького типу (наприклад, отримання паперу із макулатури, металу із металобрухту тощо).

Загальна схема обміну речовин та енергії між суспільством та природою наведена на рис. 2.1.

Субстрат - опорний екологічний компонент і в ряді випадків одночасно харчове середовище (для рослин, мікроорганізмів).

Субстратом наземного життя служить грунт, субстратом орга­нізмів бентосу - грунт водоймища, субстратом для планктону - тов­ща води.

Від раціонального обміну речовин між суспільством та приро­дою залежить задоволення суспільних потреб суспільства в при­родних ресурсах - матеріальній основі розвитку виробництва і за­доволенні екологічних потреб суспільства за рахунок збереження та покращення необхідних якостей і властивостей навколишнього середовища.

Пізнаючи природні закони, людина матеріалізує їх дію в техніці та технології. Сила впливу людського розуму на природні процеси досягла таких розмірів, що формує нове навколишнє середовище - ноосферу (від грецького поо - розум, sphaira - куля). Біосфера ХХ ст. перетворюється за уявою В. І. Вернадського, в ноосферу, яка утво­рюється перш за все внаслідок розвитку науки, наукового розуміння та заснованого на ній суспільної праці людини. Ноосфера - "розумна оболонка", сфера розуму, вища стадія розвитку біосфери, пов'язана з виникненням та становленням у ній цивілізованого людства з періо­дом, коли розумна людська діяльність становиться головним, визна­чальним фактором розвитку на землі.

Однак якою б виробничою силою не володіла людина (завдя­ки розвитку науки і техніки), вона завжди залишається частиною живої речовини навколишньої природи, невід'ємним компонентом біосфери. В усякому випадку взаємодія суспільства та природи ви­значається станом живої речовини. Екологічний взаємозв'язок ком­понентів надсистеми суспільство - природа представлена у вигляді схеми ( див. рис. 2.2.)

Неорганічна природа

 

Жива речовина

 

Органічна природа

/S \/

 

's

 

 

Суспільство

Рис. 2.2. Взаємозв'язок компонентів системи суспільство-природа

Постійне продукування живої речовини в біосфері - необхідна умова процесу обміну між суспільством і природою. Тому екологіч­на сторона загальної діяльності природокористування - це постійне продукування в необхідній кількості та пропорціях живої речовини, як в окремих природних системах, так і в біосфері в цілому. Дана умова при сучасних масштабах світової індустрії виконується лише при відповідній екологізації суспільного виробництва, впроваджен­ні природоохоронної техніки та технології, іншими словами -за умов розвитку природоохоронної праці. Тим самим природні про­цеси, які визначають сутність біосфери, диктують свої умови розви­тку суспільного виробництва, нехтування якими може призвести до непоправних наслідків.

Природа не може підкорити собі закони економіки, але може змінити та "скорочувати" їх дію. Щоб розкрити цей процес, потрібно структурно уявити склад двох підсистем надсистеми суспільство- природа, виявити те загальне, що визначає їх спільне існування і розвиток (рис. 2.3).

Природа

Суспільство

Нежива природа

Виробничі сили

Виробничі відносини

Жива природа

Рис. 2.3. Структурна схема надсистеми суспільство-природа

Природа і суспільство - принципово різні системи. І щоб це під­креслити, на схемі між ними проведена суцільна лінія. В той же час, між двома підсистемами існує взаємозв'язок та взаємопроникнення, що відмічено пунктиром.

В системі „природа" виділяють дві основні підсистеми про­дуктивні сили та продуктивні відносини. Зв'язуючою ланкою між суспільством і природою виступають продуктивні сили. Знаходя­чись у безпосередній взаємодії з продуктивними відносинами. вони характеризують ступінь оволодіння людиною, законами та сила­ми природи. З іншого боку, продуктивні сили суспільства завдяки науково-технічному прогресу все в більшій мірі вбирають у себе сили природи, а саме, позитивно впливають на зростання продук­тивності суспільної праці, а з іншого боку - підвищують наванта­ження на оточуюче середовище, знижуючи тим самим рівень про­дуктивності праці. В основі зростання продуктивності праці лежить загальний закон економії часу. Отже, можна зробити висновок, що економічна сторона загальної закономірності природокористування виражається в зростанні продуктивності природоохоронної праці.

Таким чином, загальна закономірність природокористування інте­грує в собі дію двох різноманітних законів: збереження та перетворення енергії (природного закону) та економії часу (економічного закону).

Збереження та перетворення необхідної для людини енергії зна­ходяться в безпосередній залежності від наявності та стану живої речовини - основного компонента біосфери. Тому специфіка за­гальної закономірності і обумовлена особливостями екологічної (природоохоронної) сфери.