2.5. Моделі управління природокористуванням : Регіональна економіка та природокористування : B-ko.com : Книги для студентів

2.5. Моделі управління природокористуванням

Для вирішення екологічних проблем зарубіжними вченими про­понуються різні моделі управління природокористуванням. Теоре­тичну основу їх розробок визначають дві головні політекономічні школи - неокласична і неокейнсіанська. В концепції першої пере­важає ринкове, а другої - державне регулювання. Прибічники нео­класичного напрямку основним інструментом вирішення екологіч­них проблем вважають ціновий механізм. В його основі - податкові платежі, що компенсують збитки від руйнування навколишнього середовища, а також купівля-продаж прав на забруднення. Неокла­сична модель може підлягати критиці. По-перше, вона не вирішує проблему збереження середовища. По-друге, податкова форма пла­тежів знижує чистий прибуток, а відповідно торкається інтересів приватного капіталу.

Найбільш допустимою стала неокейнсіанська модель. Вона не тільки виражає інтереси капіталу, але і багато в чому відповідає за­гальнолюдським цінностям збереження навколишнього середовища. 190

Задоволення екологічних потреб носить безпосередньо суспільний характер (чисте повітря, вода в рівній кількості потрібні кожному члену суспільства). Головна ідея теоретичної конструкції неокейн- сіанської моделі полягає у прямому державному регулюванні від­носин між суспільством і природою за допомогою адміністративно- розпорядчих методів (нормативи, стандарти та ін.) у сполученні із економічними важелями стимулювання та примушення природоко- ристувачів. Її мотивом виступає не вартість завданої природі шкоди, а величина затрат, необхідна для зниження рівня руйнування ціліс­ності навколишнього середовища. Ця сума включається у виробни­чі витрати і відшкодовується через ціну випущеної продукції.

Кейнсіанська модель управління природокористуванням поля­гає в основі економічної політики багатьох розвинутих країн. Ниж­че наведено класифікацію інструментів екологічного регулювання, яка розкриває механізми управління природокористуванням. Вона включає такі напрями:

1. Безпосереднє здійснення державою різноманітних заходів щодо

захисту навколишнього середовища.

а) організація і фінансування НІОКР, підготовка спеціалізова­них кадрів, система інформаційного забезпечення екологіч­ної політики, включаючи моніторинг;

б) планування і розміщення території, регулювання землекорис­тування, територіального розміщення господарчих об'єктів;

в) здійснення конкретних заходів за окремими об'єктами еко­логічної політики: відтворення лісів, охорона прибережних морських вод, будівництво водостічних споруд, збирання, переробка та видалення деяких видів твердих відходів, утри­мання різних категорій територій, що охороняються і ін.;

г) виконання зобов'язань у межах міжнародних програм співро­бітництва, участь у діяльності міжнародних організацій, у ви­робленні міжнародних домовленостей, правил і нормативів.

2. Державне економічне стимулювання і підтримка природоохорон­ної діяльності у приватному секторі (економічні інструменти).

а) прямі і непрямі субсидії (інвестиційні та на покриття екс­плуатаційних витрат) приватним фірмам, регіональним і місцевим органам влади;

б) позики та кредити за низькими відсотками, гарантії за бан­ківськими позиками та ін.;

в) надання режиму прискореної амортизації знешкоджуваль­ного обладнання і іншої екотехніки;

г) пільгові ставки за непрямими податками на продаж екотех- ніки або звільнення її від податків;

д) податкові пільги на прибутки від природоохоронних про­грам приватних підприємств;

е) пільгові тарифи фірмам на очищення стоків на муніципаль­них централізованих водоочисних спорудах.

3. Державні заходи, направлені на примушення природокористу- вачів до охорони навколишнього середовища (нормативне регу­лювання та штрафні санкції):

а) обов'язкова оцінка впливу великих господарських проектів на навколишнє середовище (екологічна експертиза);

б) екологічні нормативи, норми і стандарти (емісійні якості се­редовища, товарні, технологічні);

в) заборона, обмеження, дозволяючі системи (інструменти по­

стійної чи тимчасової діяльності), різноманітні форми раці­онування;

г) домовленості або контракти (галузеві, територіальні, одинич­

ні) між державними органами і забруднювачами; державне інспектування підприємств;

д) платежі за забруднення (перерозподільні платежі). інші пла­

тежі - разом з екологічними нормативами;

е) штрафи за порушення природоохоронних законів і правил

інші економічні та адміністративні санкції, закриття підпри­ємств.

4. Заходи держави щодо стимулювання природокористува- чів до охорони навколишнього середовища (комбінування, нормативно-ринкові інструменти):

а) примусові відрахування за забруднення;

б) купівля-продаж прав (дозволу) на забруднення.

Таким чином, головна роль у механізмі економічного регулю­вання природокористувача належить державі, природоохоронна діяльність якої направлена на задоволення загальнонаціональних потреб у збереженні навколишнього середовища.