1.2.2. Економіко-математичні методи обробки інформації та моделювання являють собою цілий комплекс, який поєднує: : Регіональна економіка та природокористування : B-ko.com : Книги для студентів

1.2.2. Економіко-математичні методи обробки інформації та моделювання являють собою цілий комплекс, який поєднує:

1) методи економічної статистики (балансовий метод, національне рахівництво та ін.);

2) методи математичної статистики (різні види математичного аналізу - кореляційний, регресійний, варіаційний, дискримі- нантний, факторний, кластерний та ін.);

3) методи економічного програмування (лінійне, нелінійне, дина­мічне, стохастичне та ін.);

4) методи регіонального економічного аналізу (гравітаційне моде­лювання, центрографічний метод та ін.);

5) методи прийняття оптимальних рішень (масового обслугову­вання, розподілу ресурсів, управління запасами та ін.);

6) методи економічної кібернетики (методи імітації, розпізнавання образів, ділові ігри та ін.).

Застосування економіко-математичних методів у регіональній економіці сприяє проникненню в її дослідницький апарат положень інших наук, які користуються загальним визнанням (математики, фізики, кібернетики), підвищує її творчий потенціал і конструктив­ність, дозволяючи вирішувати різного роду завдання теоретичного й прикладного характеру.

Сфера можливого застосування економіко-математичних мето­дів у регіональних соціально-економічних дослідженнях і конструю­ванні моделей регіонального управління дуже широка. Однак, через відсутність формалізації, тобто кількісної оцінки більшості катего­рій і понять, вони можуть застосовуватися для вивчення далеко не всіх явищ і процесів та управління ними. Можна виділити три рівні застосування економіко-математичних методів у дослідницьких за­вданнях регіональної економіки.

Перший рівень пов'язаний із уведенням у дослідження кількіс­них показників. Кількісні показники, що відповідають на запитання "Скільки?", здавна широко застосовувалися в науці (чисельність і щільність населення, обсяг сільськогосподарського й промислового виробництва, товарообіг та ін.). Але розвиток досліджень в галузі управління соціально-економічними процесами висуває всі нові й нові вимоги до кількісних показників, і ті показники, якими ми най­частіше користуємося, уже не відповідають зростаючим вимогам з боку науки й практики. Тому виникає необхідність впровадження нових кількісних показників. Прикладом таких показників можуть бути кількісні характеристики конфігурацій територій (районів, міст тощо), індекси несхожості, місцеположення населених пунктів та низка інших коефіцієнтів.

Другий рівень математизації регіональних економічних дослі­джень являє собою впровадження в них певних математичних опе­рацій, за допомогою яких шляхом обробки фактичного матеріалу виводять емпіричні формули, рівняння, що розкривають сутність взаємозв'язків і залежностей політичних, економічних і соціаль­них процесів та явищ. Він дозволяє відповісти на запитання "Які зв'язки?". Такий індуктивний напрямок використання математич­ного апарата є досить цінним, оскільки спирається на досвід як дже­рело знань. Прикладом може бути складання регіональних міжгалу­зевих балансів виробництва й розподілу продукції.

Третій рівень математизації - це уявна (дедуктивна, а не індук­тивна) побудова моделей регіонального розвитку, які розкривають причинно-наслідкові зв'язки і намагаються відповісти на запитання " У чому причина?". До цього рівня відноситься математичне моде­лювання розвитку територіально-виробничих комплексів.

1.2.3. Картографічний метод прийшов у регіональну економі­ку з географії. Основним його інструментом є географічна карта (від грецьк. хаРтП? - аркуш папірусу) - математично обґрунтована 16 система графічних побудов на площині з використанням умовних позначень, яка відбиває в спрощеному вигляді уявлення людини про реальну поверхню Землі та об'єкти, явища й процеси, які до неї відносяться [4, с. 20].

Карти, картограми, картодіаграми й картосхеми дозволяють не тільки наочно показати просторові зв'язки природних і соціально- економічних явищ у регіоні, але й у комбінації з економіко- математичними методами є основою для регіонального аналізу, конструювання територіальних соціально-економічних систем та їх розвитку.

1.2.4. Програмно-цільовий метод спрямований на вирішення складних проблем і пов'язаний з розробкою довгострокових прогно­зів соціально-економічного розвитку країн і великих регіонів. По­лягає у формуванні цілей соціально-економічного розвитку, їх по­ділі на підцілі усе більш дрібного характеру й виявленні ресурсів, необхідних для їхньої узгодженої реалізації.

Логіка програмно-цільового методу вишиковується в таку по­слідовність: проблема-ціль-ресурси-організація-вирішення (реалі­зація). У сукупності елементи наведеної послідовності вирішення проблеми являють собою цільову комплексну програму.

Виявлення шляхів вирішення проблеми пов'язане з необхідніс­тю аналізу причин її виникнення. У першу чергу виявляється на­явність проблемної ситуації, тобто такого стану об'єкта (явища), яке характеризується певною напруженістю, порушенням рівно­ваги між окремими його елементами або між об'єктом і зовнішнім середовищем.

Потім настає найбільш відповідальний і складний етап - роз­робка цільової частини програми. Для формування цілей вико­ристовують апарат теорії графів для побудови дерева цілей. Така назва виникла тому, що процес формування цілей нагадує собою перевернене дерево. Стовбур - це головна (генеральна) ціль. Кож­на гілка, що відходить від стовбура, - ціль другого порядку. Гілка, що відходить від головної гілки, - ціль третього порядку і т.д. Чим складніше шлях до досягнення мети, тим більш розлогою є «кро­на». На кінцевих рівнях «дерева цілей» даються вичерпні відповіді на запитання про те, хто, що й у які терміни повинен зробити, щоб проблема була вирішена.

На наступному етапі визначаються всі види ресурсів, необхід­ні для досягнення цілей. Цю стадію розробки програми назива­ють ресурсною. Вона зводиться до визначення потреби в науково- дослідних і дослідно-конструкторських розробках, в інвестиціях і робочій силі.

Необхідний етап розробки цільових комплексних програм - ор­ганізаційний, що передбачає організацію розробки й контроль ви­конання програми. Спочатку організуючою ланкою виступає замов­ник, який обирає головного розробника, а той у свою чергу може залучити співвиконавців. У результаті їх спільної діяльності форму­ється проект програми, який після всіх погоджень і експертиз стає програмою й підлягає виконанню [2, с. 99-101].

Схема механізму формування й здійснення програмно-цільового управління, адаптована за [12, с. 57], зображена на рис. 1.2.

1.2.5. Методи експертних оцінок відносяться до евристичних (неформальних) методів, тобто до таких, що спираються на досвід та інтуїцію. Прикладами традиційних евристичних процедур є різні експертизи, консиліуми, наради тощо. Порядок їх проведення по­части регламентується традицією й, у кінцевому підсумку, знову досвідом. Однак поступово й у цю сферу починають проникати різ­номанітні математичні методи обробки вихідного евристичного ма­теріалу. Тому виділяють два рівні використання методів експертних оцінок:

• якісний (використання якісних оцінок);

• кількісний (використання бальних оцінок).

У зв'язку з обмеженими можливостями застосування економіко- математичних методів (насамперед через відсутність достовірної статистичної інформації) експертні оцінки іноді є єдиним засобом вирішення поставлених завдань. Крім того, методи експертних оці­нок застосовуються для кількісного вимірювання таких подій, для яких не існує інших способів вимірювання. Наприклад, при оцін­ці важливості цілей, переваги окремих заходів, пріоритетності на­прямків соціально-економічного розвитку.

Передбачається, що експерт засновує своє судження на групі причинно-наслідкових факторів, що діють у рамках певного сцена­рію, оцінюючи ймовірність їх реалізації та їх імовірний вплив на до­сліджуваний показник.

У якості експертів при проведенні досліджень регіональної еко­номіки найчастіше використовують учених, менеджерів, державних службовців. Застосовуються як індивідуальні, так і групові (колек­тивні) експертні опитування.

Широко використовуються два різновиди експертних оці­нок - сценарний метод (передбачення експертами напрямків соціально-економічного розвитку та майбутнього стану регіону) і Дельфі-метод. Останній полягає в доборі кваліфікованих експертів, анонімному заповненні ними спеціально розробленого запитальни­ка й наступній статистичній обробці результатів (середнє значення відповідей і є експертною оцінкою).

1.2.6. Методи збору первинної інформації зводяться до трьох нижченаведених:

1) спостереження - вивчення поведінки об'єкта дослідження в реальній обстановці (фіксація основних показників розвитку регіону);

2) опитування - усне або письмове звернення до населення регі­ону з питаннями, зміст яких становить проблему дослідження (форми - анкетування, інтерв'ювання);

3) експеримент - дослідження цілеспрямованого впливу на об'єкт при одночасному контролі сторонніх факторів або повній ізоля­ції від них (наприклад, відбір порівнянних між собою об'єктів до­слідження - пробного й контрольного; цілеспрямований вплив на пробний об'єкт; фіксування результатів на обох об'єктах, їх зіставлення й установлення ступеня значимості спостережува­них відмінностей), мета експерименту - визначити ступінь зна­чимості тих або інших причинно-наслідкових зв'язків, зокрема ефективності тих або інших інструментів регіональної еконо­мічної політики (наприклад, пробне впровадження пільгових умов оподатковування в регіоні).

У регіональній економіці також використовуються інші методи, зокрема порівняльно-описовий (для якісного регіонального аналі­зу) і метод систематизації (з метою класифікації регіонів і райо­нування).