5.5. Методи знешкодження відходів

Відомі на сьогоднішній день і методи, що застосовуються в прак­тичній діяльності, можна об'єднати у три групи: 1. Ліквідаційні. Це ті, що застосовуються виключно з метою ізо­лювання і по можливості знищення зростаючої маси відходів без використання цінних речовин, які в них містяться. До цієї категорії належать дуже широко запроваджені у наш час методи захоронення сміття на звалищах різноманітного типу, як від­критих, так і удосконалених (багатоярусних, із земляним пере­криттям); спалення відходів у спеціальних пічках, часто дуже величезних за потужністю, використання сміття як баласту для вирівнювання негативних форм рельєфу тощо. До цієї ж групи методів відносяться методи, що застосовуються в багатьох ра­йонах земної кулі скидання відходів у прибережні акваторії мо­рів і навіть внутрішні водоймища, заповнення ними вироблених кар'єрів або шахт.

2. Частково ліквідаційні. Вони передбачають сортування маси від­ходів на спеціальних заводах для виділення найбільш легко ути­лізованих категорій сміття - вторинної сировини, органічних частин. Основна частина сміття спалюється.

3. Утилізаційні методи. За їх допомогою використовуються усі складові частини сміття - вторинна сировина, паливні части­ни, органічні речовини. Технологія подібної переробки відходів опирається на діяльність високомеханізованих сміттєперероб- них заводів (виробничі потужності яких зростають). Повна ути­лізація відходів досягається у результаті складного закінчено­го циклу виробничих процесів - сортування, з застосуванням магнітної сепарації і дроблення, біологічної переробки, піролізу або газифікації органічних речовин, спалення неутилізованих частин для отримання пари або енергії, використання вторинної сировини.

Найбільш сильний негативний вплив на якість навколишнього середовища мають відходи, усунуті ліквідаційними методами.

Знешкодження відходів шляхом захоронення їх на різноманіт­них смітниках базується на явищі природного самоочищення за­брудненого грунту. Застосування відходів і їх подальше, як прави­ло, дуже тривале розкладення, утворюють, по суті, новий грунтовий шар. Однак далеко не усі види відходів можна ізолювати в грунті, не викликаючи одночасно погіршення якості природних комплексів.

Токсичні речовини, металобрухт, гума, шлами очисних споруд і багато інших речовин не підлягають захороненню на звичайних зва­лищах, а потребують організації особливих спеціалізованих об'єктів для свого знешкодження, оскільки їх розклад викликає різке за­бруднення грунтових вод і грунту.

У техногенному кругообігу речовини ліквідаційні методи зне­шкодження відходів стають кінцевою ланкою, замикаючою круго­обіг, оскільки речовина знову повертається у природне середовище. Але її фізичний стан корінним чином відрізняється від тих форм, в яких вона існувала у природі до залучення у виробництво. Основна частина елементів і з'єднань, що містяться у закладованому смітті, з плином часу, під дією біохімічних реакцій набувають міграційної здатності і знову залучаються до кругообігу. Інтенсивність його при цьому надзвичайно слабка. Багато компонентів відходів (скло, мета­лобрухт, кераміка, кістки) можуть консервуватись у грунті на багато століть і таким чином вибувати зовсім з кругообігу.

Переважна частина твердих відходів (від 60 до 90%) у наш час накопичується на відкритих звалищах, де вони збираються стихій­но, без обліку їх виникнення, ступеня токсичності, умов природно­го знешкодження тощо. Антисанітарний стан таких місць і їх різ­кий негативний вплив на якість повітряного басейну, грунтових і поверхневих вод і продуктивного грунтового шару загальновідомі. Неупорядковані звалища стають ідеальним місцем для розмножен­ня комах і гризунів, сприяючи тим самим виникненню інфекційно небезпечних осередків; вони поширюють пил, дим, запах. Для їх ор­ганізації необхідно відчуження значних за площею продуктивних земель. Згідно з дослідженнями з 1 га звалища потужністю до 10 м щорічно вимивається у грунтові води до 2110 кг хлоридів і 1070 кг натрієвих солей. При дослідженні 580 звалищ у Швейцарії вияви­лось, що 71% з них викликає забруднення повітря, 76% служать роз­садниками гризунів, а 25% пожежонебезпечні.

Тим більше, що навіть у розвинутих в економічному відношенні країнах знешкодження сміття відбувається, головним чином, за раху­нок так званої "ізоляції" на відкритих звалищах. Наприклад, у Німеч­чині 63% усіх відходів концентрується у таких місцях, у США - 90%, в Австрії - 30% тощо. Ще вищий цей показник в країнах, що розви­ваються, де економічні труднощі відвертають увагу від проблеми пра­вильного знешкодження сміття.

Достатньо прості за організацією і в той самийе час набагато більш гігієнічні і удосконалені звалища, де сміття вкладається в де­кілька ярусів, утрамбовується і засипається землею. В подальшому на закритих звалищах можна проводити лісові насадження, повер­таючи ландшафту його естетичну привабливість. Але такі звалища утворюються лише при наявності вільних земель, на певній від­стані від житлових забудівель, в умовах водонепроникних грунтів або низького розміщення підземних вод. Використовувати грунт подібних накопичень, що перегнивають, неможливо, тому що він виявляється дуже забрудненим. У результаті виникає дефіцит зе­мельних угідь поблизу урбанізованих зон, і практично повна неути- лізованість відходів примушує розглядати удосконалені звалища як і дешевий, але нераціональний метод знешкодження.

Велика кількість сміття часто спалюється на відкритому пові­трі, щоб ліквідувати надмірне накопичення відходів в одному місці. Тільки в США таким чином знищують 45% міського сміття. А всьо­го у світі спалюють без використання тепла близько 20%