1.3. Теорії регіональної економіки 1.3.1. Теорія сільськогосподарського штандорту.

Регіональна економіка як науковий напрямок є відносно мо­лодою. Більшість учених відносять її зародження до початку XIX століття, коли в 1826 р. вийшло перше видання книги німецького дослідника Іоганна Генріха фон Тюнена «Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства й національної економіки. Дослідження про вплив хлібних цін, багатства ґрунту й накладних витрат на землеробство».

У цій роботі І. Тюнен уперше запровадив поняття «ідеального об'єкта» в регіональній економіці під назвою «ізольована держава», про яку він писав: «Уявіть собі дуже велике місто, розташоване по­середині родючої рівнини, не прорізаної ніякими судноплавними ріками й каналами. Нехай ця рівнина має зовсім однаковий ґрунт, скрізь однаково зручний для обробки, і нехай на великій відстані від міста вона переходить у незаймані простори, які відокремлюють усю державу від іншого світу. На рівнині немає інших міст, крім зга­даного єдиного великого міста, на яке лягає обов'язок забезпечува­ти всю країну продуктами промислового виробництва і яке, у свою чергу, одержує продукти харчування винятково від навколишньої рівнини» [14, с. 36].

Оскільки тоді Німеччина була ще аграрною країною, І. Тюнен розглянув особливості раціонального розміщення сільськогоспо­дарського виробництва.

Усі передумови й припущення в теорії розміщення сільського господарства, за Тюненом, слугують одній меті: чітко визначити роль основних факторів розміщення й взаємозв'язки між ними. Основну увагу Тюнен приділив трьом головним факторам і їх взаємозв'язкам:

1) відстані від господарства до ринку збуту - міста, що перебуває в центрі рівнини;

2) цінам на різні види сільськогосподарської продукції;

3) земельній ренті.

Взаємозв'язки між двома першими факторами виражені вкрай просто: ціна, одержувана за одиницю товару, дорівнює ринковій ціні мінус транспортні витрати, пов'язані з перевезенням товару на ри­нок. Оскільки транспортні витрати збільшуються зі зростанням від­стані від ринку, то будь-який даний продукт, наприклад пуд жита, являє більшу цінність при виробленні в зоні, розташованій поблизу міста, ніж подалі від нього. Третій фактор (земельна рента) визначе­ний як віддача на капіталовкладення в земельні ресурси. У політич­ній економії цей вид земельної ренти зветься диференціальна рен­та I за місцем розташування. У її розмірах звичайно враховується і якість земель.

У межах «ізольованого держави» просторова диференціація у використанні земель і сільськогосподарському виробництві є ре­зультатом дії трьох факторів:

1) номенклатури й обсягів аграрного виробництва, необхідного місту;

2) технології аграрного виробництва й перевезень готової продукції;

3) прагнення кожного виробника до максимізації земельної ренти шляхом виробництва таких видів продукції, для яких положен­ня його земель щодо ринку збуту найбільш вигідне. Взаємодія цих факторів призвела до утворення класичних кі­лець (зон, поясів) навколо міста. Ця схема зонування території була розрахована І. Тюненом на основі теоретичних передумов і величез­ного обсягу фактичної інформації, яку він багато років скрупульоз­но збирав, ведучи реальне господарство в маєтку Теллов (герцогство Мекленбург).

Отже, у найближчій до міста зоні найбільш вигідним є садівни­цтво й городництво в комбінації з молочним тваринництвом при стійловому утриманні худоби протягом року. Ґрунтова родючість підтримується за рахунок посиленого використання добрива. Голо­вна причина формування й стабільності зони - близькість до міста й техніка перевезення. При низьких швидкостях гужового транспорту й відсутності холодильників виробництво свіжого молока, овочів і фруктів буде давати найбільший прибуток в умовах достатнього по­питу міського ринку.

Друга зона буде зайнята лісовим господарством, що постачає до міста дрова - на той час головний енергоносій - і ділову деревину. І. Тюнен детально обґрунтував, що лісове господарство дає найбіль­шу ренту в цьому поясі порівняно з іншими видами землекористу­вання.

Слідом за зоною лісового господарства знаходяться три зони, у яких жито є важливим ринковим продуктом. Істотні відмінності між цими зонами визначаються інтенсивністю землеробства. Із зростан­ням відстані від міста знижуються виробничі витрати на вирощу­вання жита, що призводить до відповідного зниження врожайності.

У третій зоні в господарствах застосовується шестирічна інтен­сивна сівозміна. Жито займає третину земель; на інших землях ви­рощуються картопля, конюшина, ячмінь і віка. Картопля, як і жито, йдуть на ринок. Віка використовується для здобрення ґрунту і як зелений корм для худоби влітку. Ґрунтова родючість підтримується за допомогою гною, пари відсутні, узимку ведеться стійлова відго­дівля худоби.

У четвертій зоні застосовується семирічна сівозміна, у якій жито займає тільки 1/7 земель, за ним іде ячмінь (один рік), овес (один рік), пар (один рік), пасовище (три роки). Для ринку призначають­ся жито, плодоовочева продукція й продукція тваринництва: масло, сир і, можливо, жива худоба. Подібна продукція не настільки швид­ко псується, як свіже молоко, тому її можна виробляти на більшому видаленні від ринку.

П'ята зона - остання, де повідну роль відіграють зернові - жито в комбінації із тваринницькою продукцією. У цій зоні панує три­пільна сівозміна, структура якої проста: третина землі під житом, третина під пасовищем, третина під паром.

У шостій зоні рентабельним є екстенсивне пасовищне тварин­ництво. На ринок іде тільки тваринницька продукція, а жито виро­щується для власних потреб.

Нарешті, сьома, найвіддаленіша, зона представлена натураль­ним господарством у вигляді полювання й збирання.

Теорія «ізольованого держави» та її модифікації були застосова­ні для розміщення сільського господарства в XIX столітті. Структу­ри землекористування навколо багатьох європейських і американ­ських міст формувалися у своїх основних рисах за теорією Тюнена, яка багато в чому пояснювала територіальні структури й розміщен­ня типів господарства.