7. ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ <a name=bookmark136>7.1. Зміст економічної оцінки природних ресурсів : Регіональна економіка та природокористування : B-ko.com : Книги для студентів

7. ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ 7.1. Зміст економічної оцінки природних ресурсів

Економічна оцінка природних ресурсів - це грошовий вираз на­родногосподарської цінності натуральних благ, який визначається шляхом виміру ефективності їх відтворення (охорони і відновлюван­ня екологічних систем експлуатації і переробки природної сировини). Застосування оцінки ресурсів обумовлено необхідністю обліку впли­ву природного фактора на підвищення ефективності суспільного ви­робництва, удосконалення його галузевої і територіальної структур, стимулювання відновлювання раціонального використання і охорони природних ресурсів, обмежених як у часі, так і у просторі. Таким чином, економічна оцінка природних ресурсів виконує дві основні функції: облікову (природні ресурси як національне багатство, фактор економії суспільної праці, особливий виробничий фонд) і стимулюючу (плата за експлуатацію різноякісних ресурсів, їх наявність, плата за виключення природних ресурсів з народногосподарського обігу або відшкодування збитку за його нераціональне використання і ін.).

Функції економічної оцінки природних ресурсів тісно пов'язані між собою і в цілому орієнтують господарський механізм на раціо­нальне використання.

У наш час існують дві основні концепції оцінки природних ре­сурсів: затратна, в основі якої лежать витрати на освоєння природ­них ресурсів, та рентна, яка базується на обчислюванні народногос­подарського ефекту ресурсів у вигляді диференціальної ренти.

Відповідно до витратної концепції базою оцінки служать вкла­дення праці і засобів у відновлення ресурсів. Якість природних благ при такому підході до оцінки виступає як додатковий фактор міри цінності. Згідно з методикою академіка С.Г. Ситруміліна, економіч­ну оцінку одного гектара (О) визначають з формули:

О = К ( У/Т : У'/Т').

де К - вартість освоєння одного гектара землі у сучасних умовах (середня по країні);

У/Т та У'/Т' - відношення врожайності до витрат на виробництво землеробської продукції відповідно на оцінюваній ділянці і по країні.

Рентна концепція економічної оцінки природних ресурсів ба­зується на обчисленні диференціальної ренти. Вона трактується як різниця між суспільною та індивідуальною вартістю продукту природоексплуатації. Пропонуються різні підходи до визначення її розмірів. Одні базуються на фактично складених цінах, інші - на розрахункових. Застосовуються також і різні методики обчислення диференціальної ренти: як різниці вартості продукції кращої і гір­шої землі, цін виробництва та собівартості продукції, чистого при­бутку підприємства, функціонуючих у різних природних умовах і ін. Відповідно до економіко-математичного напрямку дослідження диференціальної ренти, якого дотримуються багато вчених, вона об­числюється як різниця між цінністю продукції, що отримується при експлуатації природних ресурсів. і нормативним рівнем індивіду­альних приведених витрат на її виробництво.

Цінність продукції визначається за допомогою спеціально об­числених так званих замикаючих витрат (кадастрових цін) - сус­пільно виправданих меж витрат на приріст виробництва відповід­ної продукції. Економічна оцінка природних ресурсів (R) на основі рентної концепції розраховується за формулою:

R = max [a q ( Z - S)],

де а - коефіцієнт, враховуючий динаміку в часі показників Z, S, q, а також ефект «знецінення» майбутніх витрат і результатів (фактор часу);

q - коефіцієнт «продуктивності» природного ресурсу (визнача­ється врожайністю сільськогосподарських культур і розподілом зем­лі між ними, коефіцієнтом утилізації запасів корисних копалин);

Z - замикаючі витрати на продукцію, вироблену при експлуата­ції природного ресурсу, грн.;

S - індивідуальні витрати на продукцію, яка отримується завдя­ки експлуатації природного ресурсу, грн.

Інші автори ( С.Л. Черемушкін, Л.І. Ільєв та А.В. Томасевич) також пропонують оцінювати природні ресурси за досягнутим у процесі їх експлуатації народногосподарським ефектом. Цей ефект вони виражають у вигляді валового продукту, чистого прибутку, валового прибутку, чистої продукції. Існує також точка зору (Е.С. Карнаухова, М.Н. Лойтер, В.В. Варанкін), згідно з якою в основу оцінки покладено диференціальну ренту.

Б.А. Боровський вважає неправильним і безперспективним по­шук універсального показника оцінки природних благ, оскільки вони служать різним цілям і покликані вирішувати різноманітні завдання господарювання. Розкриваючи суть оцінки природних ре­сурсів, необхідно, в першу чергу, пізнати економічний зміст самої оцінки, які соціально-економічні завдання і яким чином слід вирі­шувати у процесі обчислювання (викладена методологія економіч­ної оцінки природних ресурсів не є загальноприйнятою і має пошу­ковий характер).

Ціна землі при капіталізмі визначається залежно від щоденної ренти, яку вона приносить і від рівня відсотка, який сплачує банк за вкладами. Ціна землі дорівнює сумі грошей, яка, будучи покладе­ною в банк, дасть у вигляді відсотка прибуток такого ж розміру, як і рента, яка отримується з даної ділянки.

У формуванні ціни землі визначальна роль належить закону вартості. Ціна землі (Ц) при капіталізмі дорівнює :

R

Ц = — *100, P

де R - рента;

Р - банківський відсоток.

Земельна рента є економічною формою реалізації земельної власності.

Земля, як і інші природні ресурси, виступає першоосновою ма­теріальних благ. Саме ця першооснова (особлива, незамінна сфера прикладення праці) монополізується приватною власністю, в силу чого ціни на продукти землеробства встановлюються значно вище їх вартості. Критерії економічної оцінки - це максимізація суспільної споживчої вартості землі як засобу виробництва і засобу життя.

Земля розкриває свою суть як головний засіб виробництва че­рез грунтівну родючість, тобто сукупність властивостей грунту за­безпечувати ріст і розквіт рослин. Розрізнюють природну, штучну і економічну родючість. Вихідною базою землеробства виступає при­родна родючість грунту. Різниця в природній родючості обумовлю­ється різницею хімічного складу верхнього шару грунту, тобто різ­ним вмістом необхідних для рослин живильних речовин, а також кліматичних особливостей.

Інтенсифікація землеробства, його механізація, автоматизація і електрифікація, розвиток науки збільшує продуктивну силу самої землі. Відбувається штучне збільшення родючості. Штучно ство­рена родючість по закінченню певного проміжку часу починає ви­ступати як первісна продуктивність самого грунту. А той процес, за допомогою якого було створено це перетворення , зник, став не­помітним. Зростання штучної родючості землі є по своїй суті замі­щення одних сил природи (природної родючості) іншими її силами. Економічна родючість землі виражає сукупний вплив природних і економічних факторів виробництва і інтегрує у собі природну і штучну родючість.

Як економічну категорію її слід розглядати з точки зору сис­теми виробничих відносин. Максимально можливе задоволення в продуктах землеробства - така вимога до потенціальної економіч­ної родючості. Важливою її характеристикою є відображення ефек­тивності функціонування землі. Відношення дійсної економічної родючості до потенціальної вказує на рівень використання землі як головного засобу виробництва.

Економічна родючість виражає суспільну споживчу вартість землі, яка створюється людиною і природою. Споживча вартість землі відображає потребу суспільства в особливому засобі вироб­ництва, в особливій сфері прикладення праці. Вказана сфера може обумовити різну виробничу працю, але завжди при цьому залиша­тися особливою сферою прикладення праці. Між споживчою вар­тістю землі і економічною родючістю існує прямий зв'язок. Проте економічна родючість не замінює собою споживчої вартості. Якщо в економічній родючості знаходять втілення продуктивні сили праці та землі, то в споживчій вартості землі, крім цього, відображається потреба в землі як в особистому засобі виробництва і особливій сфе­рі прикладення праці. В цьому полягає принципова різниця двох категорій, що розглядаються і які слід враховувати при визначенні економічної оцінки землі. Сутність оцінки полягає не в тому, щоб показати значення землі з точки зору отримання певної кількості продукції, а в забезпеченні найбільш ефективного функціонування даного природного блага.

Вище земля розглядалася як засіб виробництва. Але вона в окре­мих випадках виступає як засіб життя. У зв'язку з цим слід ввести нове поняття - економічна цінність землі, яке характеризує процес екологізації землекористування. Екологічна цінність вказує на по­требу збереження землі як засобу життя. Вона характеризується не економічною, а соціальною корисністю. Таким чином, предметом економічної оцінки землі виступає як економічна, так і екологічна цінність, а в цілому - споживча вартість. Сфера прикладення праці землероба в соціальному плані є незамінною. Споживчу вартість зем­лі, як зазначено, характеризує не тільки її суспільна виробнича сила (земля як засіб виробництва), але й можливість постійно отримувати конкретний продукт або благо. Ця обставина характеризує землю як особливу сферу прикладення праці. Ґрунтову родючість - продукт ві­кових біохімічних процесів - не можна отримати штучним шляхом, але грунт відтворений економічно. Така можливість здійснена, якщо ділянку виробничої землі може бути замінена працею.

В основу визначення витрат відтворення природних ресурсів має бути покладений принцип економічної відтвореності ресурсу. При такому підході мається на увазі не фізичне відтворення ресур­су, а його умовна відтвореність. У даному випадку витрати на від­творення природного ресурсу виражають таку величину засобів, яка необхідна не для його фізичного відтворення, а для заміщення, яке забезпечує той самий господарський або соціальний ефект. Таким чином, витрати відтворення виступають як витрати заміщення. Тим самим природний ресурс, не створений працею і який у техноло­гічному розумінні є не відтворюваним, отримує оцінку в трудових затратах заміщення. Відповідно, в економічному відношенні спо­живча вартість землі (еколого-ресурсного потенціалу) знаходить вираз у витратах заміщення, необхідних для її відтворення. До того ж необов'язково, щоб витрати в еколого-ресурсний потенціал у дій­сності мали місце. В даному випадку важливі витрати не минулі і навіть не теперішні, а майбутні, що компенсують повний народно­господарський ефект відтворення природних ресурсів.

Слід мати на увазі, що економія еколого-ресурсного потенціалу при задоволенні однієї і тієї ж суспільної потреби дорівнює еконо­мії майбутніх витрат на його відтворення. Тому економічна оцінка еколого-ресурсного потенціалу по своїй суті є оцінка економії праці, пов'язаної з відтворенням споживчої вартості природних ресурсів.

Витрати відтворення природних ресурсів формуються під впли­вом не тільки природовідтворних, природоексплуатуючих галузей, але й виробництв, що обробляють природну сировину.

Витрати заміщення по своїй економічній природі є капіталь­ними вкладеннями - екологічними інвестиціями. Під екологічни­ми інвестиціями слід розуміти екологічний показник, що вказує на рівень єдиночасних витрат на охорону, розширення і відновлення об'єктів природи. Виходячи з сутності економічної оцінки природ­них ресурсів і характеру витрат, пов'язаних з їх відтворенням, мето­дологічною основною механізму будування економічної оцінки при­родних ресурсів є теорія ефективності суспільного виробництва, а безпосереднім економічним інструментом - методика вимірювання ефективності капітальних вкладень. Згідно з основними положен­нями даної методики, розрізнюють абсолютну і порівняльну ефек­тивність капітальних вкладень. Згідно з цим у рамках економічної оцінки природних ресурсів слід виділяти два основних види - абсо­лютну і порівняльну економічні оцінки.