8. ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА МАТЕРІАЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА 8.1. Сутність екологізації матеріального виробництва

Між природним середовищем і матеріальним виробництвом іс­нує тісний, органічний зв'язок, який можна уявити таким чином: екосистема - природні ресурси - матеріальні ресурси - кінцевий продукт.

Природна речовина, добута з метою отримання конкретного продукту для задоволення суспільних потреб, у сфері матеріального виробництва трансформується в матеріальний ресурс.

У процесі видобутку і переробки природної речовини, а також споживання готової продукції утворюється безліч різноманітних відходів, наявність, утилізація і знешкоджування яких визначають екологізацією матеріального виробництва. Термін «екологізація виробництва» домислює не безпосередню участь біологічних орга­нізмів у технологічному процесі, як це має місце в мікробіологічній промисловості, а вплив матеріального виробництва на стан навко­лишнього природного середовища, екологічних систем, через що утворюються відходи.

Розрахунки показують, що з загального обсягу природної ре­човини, що залучається у суспільне виробництво, форму кінцево­го продукту, що споживається суспільством, приймає лише 1-1,5%. Інша частина являє собою відходи, що поділяють на відходи вироб­ництва і відходи споживання. Відходи виробництва - це залишки сировини, матеріалів і напівфабрикатів, що утворилися при виго­товленні продукції і повністю або частково втратили свої споживчі властивості, а також продукти фізико-хімічної або механічної пере­робки сировини, отримання яких не було метою виробництва. Вони можуть бути використані в народному господарстві після відповід­ної обробки або як сировина для переробки.

Зважаючи на специфіко-технологічний процес в одних вироб­ництвах, наприклад, хімічних, вхідна сировина, перетворюючись у відходи, втрачає свої фізико-хімічні властивості, в інших - ці пере­творення не відбуваються (лісова, деревообробна, вугільна тощо). Відходами споживання вважають різноманітного роду вироби, комплектувальні деталі і матеріали, що з тих або інших причин не­придатні для подальшого використання. Вони поділяються на від­ходи промислового (металобрухт, скло, непридатне для експлуата­ції обладнання тощо) і побутового споживання (зіпсовані харчові продукти, зношене взуття, одяг, різноманітні пакунки, тара тощо). Відходи виробництва і споживання можна назвати відходами від­творення матеріального продукту (ВВМП). Від ВВМП слід розумі­ти технологічні втрати, що пов'язані з такими хиткими виробничими операціями, як сушіння, випарювання, кристалізація, розфасуван­ня, транспортування та ін. Відходи в залежності від ефективності за­своєння і переробки в кінцеві продукти поділяються на економічно доцільні і економічно недоцільні.

Економічно доцільні відходи називаються вторинними матері­альними ресурсами (ВМР).

Кількість відходів, що утворюються на різних стадіях відтворен­ня матеріального продукту, характеризує рівень екологізації вироб­ництва. Іншими словами, економія матеріалів, сировини і енергії, першоджерелом яких виступають природні ресурси, є визначаль­ною умовою екологізації матеріального виробництва.

Для вироблення стратегічної лінії екологізації суспільного ви­робництва необхідно знати загальну кількість і склад відходів, що надходять у навколишнє природне середовище. Інструментом, за допомогою якого можна визначити кількість і склад відходів, є баланс матеріально-речовинних потоків, що виникають у суспіль­ному виробництві. Спрощена схема річного балансу матеріально- речовинних потоків, що виміряються в одиницях маси речовини, може бути показана у такому вигляді:

S = Q + K + г1 + r2 + r3; Q = q1 + q2 + yF; де S - маса природних ресурсів (первинної сировини), що вклю­чається у виробничий обіг;

Q - загальна маса відходів, що надходять у навколишнє природ­не середовище від виробництва і споживання;

q1, q2 - відповідно маса відходів, що надходять до навколиш­нього природного середовища від виробництва і споживання;

F - маса виробничих і невиробничих фондів, споживчих фондів тривалого використання;

y - норматив фізичного зношення виробничих і невиробничих фондів і споживчих товарів тривалого використання;

K - маса виробничих фондів, що накопичуються, і споживчих товарів тривалого використання;

г1 - маса сировини, яка реалізується з відходів виробництва, що використовуються у споживанні;

г2 - маса сировини, яка реалізується з відходів споживання, що використовується у виробництві;

г3 - маса сировини, яка реалізується з відходів виробництва, що використовується у виробництві;

Перші спроби скласти такі баланси були вжиті в середині 60-х років американськими вченими.

Баланси матеріально-речовинних потоків необхідно складати у поресурсному і регіональному аспектах. Поресурсний аспект дозво­ляє виявити ефективність використання конкретної природної ре­човини на даному етапі розвитку суспільства, регіону та визначити основні шляхи усунення негативних тенденцій.

Регіональний аспект дає можливість встановити: ступінь вико­ристання ресурсного потенціалу регіону; загальну масу відходів, що утворилася на певній території; структуру і масштаби негативного впливу на екосистеми; стратегію територіальної організації безвід­ходної технології.

Рівень ефективності використання матеріальних ресурсів і ви­добутку природної сировини зумовлений чинністю як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників.

Об'єктивним чинником є рівень розвитку науки, ресурсозбе­рігаючої техніки і технології. Ще на стадії проектування заклада­ються певні витрати ресурсів, зумовлені традиційною технологією. У проектах заздалегідь передбачаються втрати сировини в надрах, попутних продуктів при видобутку сировини, утворення відвалів, порожніх порід при переробці сировини, матеріалів тощо. Процес використання природних ресурсів розчленовується немовби на дві частини: утворення відходів і втрат при добуванні і виробництві, а після цього наступна (хоча інколи і попутна) утилізація відходів.

Повне подолання об'єктивного чинника можливе при впрова­дженні безвідходного виробництва. Однак для розробки абсолютно екологізованої технології і відповідних систем машин вимагаються порівняно тривалі терміни. Тому на сучасному етапі головний шлях подолання об'єктивного чинника - це формування територіально виробничих комплексів на базі комбінування виробництва і роз­витку ресурсозберігаючої техніки і технології, що забезпечують не тільки виробництво основних видів продукції, але і більш повне використання всіх компонентів природної сировини, утилізацію відходів, що утворюються. Це так звана горизонтальна система без­відходного виробництва. Вона забезпечує не абсолютну, а часткову економію природної сировини, але для даних об'єктивних умов ця економія є максимальною і відповідає одному з основних принципів природокористування - екологізації матеріального виробництва.

Поряд з об'єктивними причинами втрат ресурсів існують і суб'єктивні. Серед найважчих з них можна назвати відомчий підхід до вирішення проблем раціонального природокористування. Такий підхід виявляється, наприклад, починаючи з геологорозвідувальних робіт. Промислові запаси визначаються, як правило, за основним або обмеженим їх числом, що використовується для створення вузь- коспеціалізованого виробництва. При прийнятті рішення про розмі­щення спеціалізованих підприємств не завжди враховується ефект від переробки інших видів сировини, а також видів виробництва.

Усунення суб'єктивних чинників може бути забезпечене шля­хом вдосконалення механізму природокористування, що має бути вести до підсилення економічної зацікавленості підприємств і ві­домств у бережливому використанні матеріальних ресурсів і раціо­нального видобутку природної сировини.

Ефективне використання матеріальних ресурсів у народному господарстві дає не тільки великий економічний ефект, але й дозво­ляє скорочувати розміри експлуатації природних ресурсів і змен­шувати кількість різноманітних відходів. У народному господарстві найбільшу питому вагу матеріальні витрати мають у промисловості. Вони складають приблизно 80% від усіх поточних виробничих ви­трат, виключаючи амортизацію, понад 60% потрібно на сировину і матеріали, трохи більше 4% - на паливо, близько 3% - на енергію.

В сільському господарстві частка матеріальних витрат складає приблизно половину собівартості продукції. Більша їх частина по­трібна на корм і насіння (2/3 матеріальних витрат без амортизації), близько 10% - на мінеральні добрива і отрутохімікати. В загальній величині валового суспільного продукту матеріальні витрати дося­гають майже 60%. Цим визначається ефективність їхньої економії.

Найбільша кількість відходів одержується при видобутку при­родної речовини. З її обсягу використовується тільки 6-7%. У над­рах землі залишається до 30% вугілля, 60-70% нафти, 20% залізної руди, 25-30% фосфатів і т.п.

В той самий час прогресивні технології видобутку сировини до­зволяють додатково видобувати до 40% нафти, яку не можна отри­мати традиційним способом, у цілому вони дадуть можливість видо­бувати до 70-80% нафти, тоді як при природному тиску відбір нафти з пластин складає в середньому 1/3. Однак подібні засоби застосо­вуються тільки в окремих галузях у невеликих масштабах.

При використанні прогресивних засобів збагачування сировини до 80% зростає і маса корисних речовин, що видобувається з руд, що особливо важливо при добуванні рідких і кольорових металів. Ці за­соби ефективні при розробці бідних бурозалізних руд, сланців, що невигідно одержувати звичайним способом зважаючи на низький відхід корисних речовин.

За розрахунками фахівців, ддя підвищення видобутку сировин­них ресурсів вимагається непропорційне зростання витрат.

Тому розширене відтворення природних ресурсів у наш час ви­значається рівнем техніки і технології виробництва, а не споживчими якостями вхідної природної сировини. В минулому столітті вважалося вигідним добування свинцево-цинкової руди, що містить 8-10% корис­них копалин, в початку поточного сторіччя 6-7%. Напередодні Другої світової війни ефективним вмістом свинцю і цинку в руді вважалося 5-8%. Зараз видобувається руда, в якій міститься 1,5-2,7% таких мета­лів. В ХІХ сторіччі придатною до видобування вважалася руда з 5-6%, у наш час розробляються поклади, в яких міститься 0,8 - 1,5% міді.

Те саме спостерігається і в залізорудній промисловості. За останні 30 років середній вміст заліза в сирій руді знизився на 14,9%. Без вдоскона­лення техніки, технології видобутку і переробки первинної сировини да­ний процес був би природно неможливий і неефективний. Тенденція в природокористуванні така, що спостерігається цілком закономірний пе­рехід від більш сприятливої природної сировини - основи відтворення, до менш сприятливої. Подібна закономірність повинна компенсуватися більш прискореним впровадженням у виробництво не тільки економіч­них, але і екологічно максимально ефективних засобів виробництва.

Оскільки видобувна промисловість є більш фондомісткою, то підвищення ефективності відтворення природних ресурсів може бути забезпечене не стільки на стадії видобутку природної речо­вини, скільки на стадії її використання за рахунок більш глибокої переробки сировини. Це в повній мірі відповідає і принципу еколо- гізації суспільного виробництва.