1.3.3. Теорія центральних місць. : Регіональна економіка та природокористування : B-ko.com : Книги для студентів

1.3.3. Теорія центральних місць.

Вивчення територіальної диференціації регіональних ринків ре­сурсів, товарів і послуг є одним з найважливіших завдань регіональ­ної економіки. Одними з перших цю проблему висвітлили у своїх класичних роботах німецькі вчені В. Кристаллер і А. Льош, теоре­тичні побудови яких стали основою для багатьох досліджень про­сторових закономірностей збуту товарів і послуг.

Німецький географ Вальтер Кристаллер висунув теорію цен­тральних місць (ЦМ), яку виклав у роботі «Центральні місця Пів­денної Німеччини» (1933 р.). Вихідним пунктом своїх побудов він обрав однорідну поверхню з рівномірним розміщенням ресурсів і однаковою купівельною спроможністю населення [16].

В. Кристаллер довів, що за умов подібного ідеального економіч­ного простору неодмінно виникають фокуси (або ядра) різного рів­ня ієрархії, які притягують поселення нижчих рівнів. Ці фокуси він назвав центральними місцями. Вид одержуваної мережі розселен­ня він розглянув залежно від трьох головних факторів - збутового, транспортного й адміністративного. У всіх трьох випадках зони об­слуговування ЦМ мали форму правильних шестикутників. Різниця полягала лише в кількості ЦМ нижчого рангу, які обслуговуються ЦМ вищого рангу.

• - центральне місце; о - населений пункт, що обслуговується центральним місцем [14, с. 68]

Виявляється, що при збутовій (або ринкової) орієнтації най­більш раціональною є мережа ЦМ, які утворюють зони збуту у ви­гляді правильних шестикутників, у кутах яких перебувають ЦМ нижчого рангу. При цьому кожне ЦМ нижчого рангу притягується відразу до трьох ЦМ вищого рангу. Таким чином, кожне ЦМ обслу­говує власну функціональну структуру та функціональну структуру однієї третини найближчих ЦМ нижчого рангу, тобто кожному ЦМ підпорядковано К=1+6/3=1+2=3 центральні місця нижчого рангу (рис. 1.3).

Таким чином, теорія В. Кристаллера пояснює, чому одні товари й послуги повинні вироблятися (надаватися) у кожному населеному пункті (продукти першої необхідності), інші - в середніх поселен­нях (звичайний одяг, основні побутові послуги тощо), треті - тільки у великих містах (предмети розкоші, театри тощо).

Кожне центральне місце має тим більшу зону збуту, чим вище рівень ієрархії, до якого воно належить. Крім продукції, необхід­ної для зони свого рангу (свого шестикутника), центр виробляє товари й надає послуги, які є типовими для всіх ЦМ нижчих ран­гів.

Щодо Південної Німеччини В. Кристаллер розглянув ієрархіч­ну мережу поселень, яка включала сім рівнів ієрархії. ЦМ найбільш низького порядку забезпечували населення товарами й послугами повсякденного вжитку, а ЦМ найвищого рівня мали загальносвітові зв'язки.

Варіант К=4 створює найкращі умови для будівництва тран­спортних шляхів, тому що в цьому випадку найбільше число ЦМ буде розташовано на одній трасі, яка з'єднує більші міста, що забез­печить мінімальні витрати на будівництво дороги, тобто дане ЦМ буде перебувати на найкоротшій відстані до двох найближчих цен­трів більш високого рівня ієрархії (рис. 1.4).

Варіант К=7 є доцільним, якщо необхідний чіткий адміністра­тивний контроль. У цьому випадку всі ЦМ, залежні від даного цен­тру, повністю входять у його зону (рис. 1.5).

Ідеї В. Кристаллера розвив його співвітчизник Август Льош, який узагальнив свої міркування щодо просторового аспекту еконо­міки у виданій в 1940 р. фундаментальній праці «Просторова орга­нізація господарства» [13].

За вихідний постулат А. Льош також обрав ідеальний економіч­ний простір, однорідний у всіх відносинах з достатньою кількістю ресурсів і рівномірним розподілом економічно незалежних вироб­ників. Він довів, що навіть за таких вихідних умов виникає диферен­ціація економічного простору й утворюється мережа економічних районів.

Основою утворення економічних районів служать зони збуту товарів і послуг, які пропонують незалежні виробники. Як пише А. Льош: «У зв'язку з обмеженою кількістю зон для кожного товару є одна досить певна зона збуту, найвигідніша серед усіх» [13, с. 130]. Попит на одиницю площі в такій зоні повинен бути найбільшим. Такою властивістю володіють зони, які мають форму кола. Проте в цьому випадку між сусідніми зонами збуту залишаються «порож­ні місця», що знижує загальний попит. Виходячи із цього, А. Льош робить наступний висновок: «... із усіх можливостей досягти одна­кового загального попиту найбільше землі потрібно для трикутника й найменше для правильного шестикутника. Тому найвигіднішою формою економічних районів буде форма гнізд бджолиних стільни­ків» [13, с. 121-122]. Інакше кажучи, спостерігається самоорганіза­ція економічного простору, що призводить до його ієрархічної ди­ференціації [19, с. 259].

А. Льош виділив наступні ієрархічні рівні економічних районів, які виникають внаслідок самоорганізації однорідного економічного простору:

1) проста ринкова зона - зона збуту одного виду або групи товарів навколо центру виробництва;

2) мережа ринкових зон - сукупність усіх зон збуту одного товару або групи товарів;

3) система ринкових зон - сукупність мереж ринкових зон збу­ту різних товарів, яка розміщується навколо головного міс­та (А. Льош назвав цей високий рівень ієрархії «економічним ландшафтом»);

4) мережа систем - сукупність економічних ландшафтів, які при достатній кількості, як і економічні райони нижчих рівнів ієрар­хії, набувають форми правильних шестикутників. Теоретичні розробки В. Кристаллера та А. Льоша слід урахо­вувати при вивченні територіальної диференціації реального еко­номічного простору, де зони збуту звичайно мають складні форми внаслідок його первинної неоднорідності, проте їх ієрархічна орга­нізація зберігається.

Щодо завдань районування території областей України з метою вдосконалення існуючого адміністративно-територіального устрою, можна зробити спробу накладення сітки пропонованих В. Крис- таллером і А. Льошем шестикутників на існуючі мережі населених пунктів її регіонів. Одержавши за допомогою даної операції в першо­му наближенні трьохрівневу систему районування територій облас­тей і використовуючи критерії визначення районів і громад згідно з рекомендаціями проекту адміністративно-територіальної реформи, на наш погляд, можливо оптимізувати існуючу систему районів, а також межі сільських і селищних рад. Однак така робота вимагає наявності відповідної статистичної бази й спільних зусиль учених, політиків, господарників.