Зростання експорту Китаю в по основних географічних напрямах, 2007- : Трансформація промисловостів системі глобальних викликів. Організаційно-мережеві зміни та конкурентно-інноваційні виміри : B-ko.com : Книги для студентів

Зростання експорту Китаю в по основних географічних напрямах, 2007-

Країна-партнер Китаю за експортом

2007

2008

2009

Група країн ЄС

34,7

19,5

-19,3

Японія

6,3

19,2

-15,7

АСЕАН

32,1

21,2

-6,9

Республіка Корея

26,1

31,8

-27,5

Російська Федерація

80,0

15,8

-46,9

Індія

64,7

31,2

-5,8

Канада

25,0

12,3

-18,9

Разом

18,1

24,9

-15,9

Джерело: Міністерство торгівлі Китаю (www.mofcom.gov.cn/tongji.shtml та

Причиною цього економісти вбачають у тому, що більша частина експортув країни з розвиненою економікою є трудомісткими і тому навіть в період кризиналагодити національне виробництво є складно. В той же час, товари, якіекспортувалися в країни, що розвиваються, з відносно невеликим втратамивиявилося можливим виробляти самотужки, тому й показники експорту впали таксильно.

Економічне зростання Китаю починаючи з початку 1980-х було стабільним- в середньому більш ніж на 9% щорічно протягом цього періоду. Індія такождемонструє швидке та стійке зростання, правда лише з початку 1990-х років.Деякі науковці розглядають ці траєкторії розвитку як виняткові, називаючи їх«економічним дивом». Та все ж зростання цих двох країн не є чимось унікальним.Порівнюючи графіки шляху їх зростання за показниками обсягів виробництва таекспорту з аналогічними Японії (після 1960 р.) та Республіки Корея (після 1963р.), очевидно, що ці країни переживали сході економічні «дива» в минулому [47].Особливістю Китаю та Індії в цьому аспекті є розміри цих економік. Якщонаселення Японії та Кореї ніколи не перевищувало 5% населення земної кулі, в2008 році в одному тільки Китаї налічувалося 20% населення світу, а разом зІндією - 37%.

Варто зазначити, що Китай та Індія розвиваються набагато швидше, ніж внедалекому минулому Північна Америка, лідери серед європейських країн таЯпонія. Якщо ці темпи будуть збережені, Китай стане другим, а Індія третьою завеличиною економіками до 2027 року [48]. В силу своїх розмірів, ці країни маютьвеличезний потенціал для росту за рахунок розширення власного внутрішньогоринку.

Не зважаючи на разючі показники відновлення в після кризовий період вКитаї, говорити про повне проходження труднощів ще рано з кількох основнихпричин.

По-перше, через значну залежність від зовнішніх ринків китайськаекономіка зможе повноцінно нарощувати власний потенціал після повноговідновлення Європейського Союзу, Японії та США. Оскільки експорт Китаю єдуже концентрований в географічному аспекті (на п'ять найбільших партнерівКитаю припадає 70% експорту), було підраховано, що якщо темпи зростання ВВПСША знизяться на 1%, темпи зростання китайського експорту падатиме на 5-6відсоткових пунктів.

По-друге, економічна та фінансова криза спровокувала посиленняпротекціоністських бар 'єрів в багатьох країнах через торгові, компенсаційнізаходи для захисту внутрішніх ринків, антидемпінгові розслідування.

По-третє, залишаються труднощі із зусиллями китайського уряду щодозбільшенням внутрішнього споживання. Якщо в 2008 році внутрішнє споживанняКитаю складало 50% ВВП. Чистий експорт був рівним 6,8% ВВП. В 2009 роцісальдо торгівельного балансу скоротилося на 198 млрд.дол.США. Для того, щобкомпенсувати падіння чистого експорту, необхідно було збільшити внутрішнєспоживання на 100 млрд.дол.США, перешкодами чого стала відсутністьефективної системи соціального забезпечення та збільшення нерівності в доходах.

По-четверте, багато вчених стурбовані середньостроковими тадовгостроковими негативними наслідками політики експансії Китаю. Збільшеннярівня інвестицій може спровокувати ризик надлишкових потужностей таперегріву економіки.

Враховуючи ризики та можливості Китаю, очевидно доцільним кроком єформування політики, спрямованої на підтримку національних виробництв тазниження залежності від зовнішніх економічних криз.

Ще однією країною, яка в останні роки привертає все більшу увагуекономістів, є Індія.

До глобальної кризи в 2008 році економіка Індії знаходилася на пікустійкого економічного зростання. В 2006-2007 рр. темп зростання ВВП складав всередньому 8,8%, що майже вдвічі більше ніж чотири попередні роки. Цьоговдалося досягти завдяки високій продуктивності в таких секторах як сільськегосподарство, будівництво, торгівля, комунікації, сфера фінансів та послуг в сферінерухомості. Крім того, важливе значення в зростанні економіки мав сплескінвестицій та розширення експорту.

Оскільки торгівельні та промислові цикли Індії все більше за динамікоюсхожі на відповідні цикли розвинених країн світу, вплив глобальної кризиавтоматично поширився з географічно віддалених країн скороченням експорту тачерез фінансові канали.

Безумовно, відкриття індійської економіки та участь в інтегрованих бізнес-циклах дозволило Індії демонструвати стійкі темпи зростання в останні роки, цетакож збільшило схильність до потрясінь, які відбуваються в інших частинахсвіту.

Також привертає увагу з точки зору реакції на економічну кризу та характерпосткризового розвитку Бразилія. Можна було прогнозувати, що Індія та Бразиліябудуть розвиватися за схожим сценарієм. Проте, якщо в Індії в 2009 роціреальний ВВП зріс більше ніж на 8 %, бразильська економіка впала в рецесію іззниженням реального ВВП на - 0,2%.

Значне падіння бразильської економіки та запізнення із подальшимзростанням пройшло за набагато гіршим сценарієм, ніж, для прикладу, криза вІндії, що може бути пояснене наступними причинами (Рис. 1.10).

По-перше, регулятори індійського обміну іноземної валюти хоча йбазуються на принципах відносної відкритості, все ж значною мірою обмежуютьінвестиції з дуже високою прибутковістю активів. Така ситуація з обмеженнямзовнішньої фінансової інтеграції є досить рідкісна для кінця 2000-х років, проте їїплюс полягає у деякій захищеності національної економіки від негативнихекстерналій.

По-друге, значна частина фіскальних стимулів у посткризовий період в Індіїпройшли значно швидше та з більшою інтенсивністю, ніж в Бразилії.

Проектуючи наявні тенденції розвитку світової економіки останніх двохдесятиліть до 2030 року, отримаємо висновок, що центр ваги глобальногоспоживання суттєво переміститься (Табл.1.4),

Таблиця 1.4

Регіон

2009

2030

Північна Америка

26

10

Європа

38

20

Центральна та Південна Америка

7

6

Азія та Тихоокеанський регіон

23

59

Середня Африка

1

1

Середній Схід та Північна Африка

4

4

Джерело: [47, с.139]

Частка Європи та США знизиться з 64 до 30 відсотків до 2030 року, в тойчас як країни Азії будуть зростати.

Сьогодні виявляється недостатнім поділяти світ на Північ та Півень,розвинуті країни та такі, що тільки розвиваються. Для того, щоб зрозумітикомплексність змін, варто детально проаналізувати розвиток відповідно доконцепції Джеймса Вульфенсона «чотирьох швидкісного» світу. Він пропонуєвиділяти 4 групи країн відповідно до рівня доходів та зростання в розрахунку наособу:

-               багаті

(займають домінуюче становище в глобальній економіці останні 50 років. Втой час, як у них проживає лише 20% світового населення, вони забезпечують 70-80% глобального доходу. На погляд Вульфенсона, ці країни будуть продовжуватипідвищувати свої соціальні стандарти, проте роль лідера поступово будезміщуватися до країн наступної групи);

-               ті, що зростають

(група бідних та з середнім рівнем доходу економік, які підтримують високіпоказники зростання. До цієї групи належать Китай та Індія, які незабаромстануть світовими лідерами, річний ріст ВВП яких перевищує 3,5%)

-               ті, що змагаються

(у цих країнах зростання нестабільне навіть при стійких умовах та слабозалучені до процесу прийняття рішень на міжнародному рівні, ріст ВВП - менше3,5%)

-               бідні

(та група країн, де доходи скорочуються або падають. Ці країни отримуютьдуже мало вигод від глобалізації та є вразливими до її негативних проявів, такихяк зміни клімату та зростання цін на продукти).

Якщо протягом 1990-х тільки 12 країн з низьким та середнім доходомдосягли зростання вдвічі більшого за середнє для країн ОЕСР і потрапили в групу«тих, що зростають», в 2000-их ця група налічує уже 65 країн. В цей же час,кількість бідних, та таких, що борються країн помітно поменшало - з 66 до 38 та з55 до 25 відповідно (Табл. 1.5).

Таблиця 1.5

Зміна глобальної структури відповідно до концепції 4-швидкісного

Група країн

Кількість країн в1990-х

Кількість країнв 2000-х

Багаті

34

40

Ті, що зростають

12

65

Ті, що змагаються

66

38

Бідні

55

25

Всього

167

168

Джерело: [25]

Якщо раніше країни, що розвиваються були привабливими для лідерівсвітової економіки переважно в якості постачальників матеріальних ресурсів танизькооплачуваної робочої сили, сьогодні - це перспективні ринки, на які вартопоглянути по новому. Це ж стосується і компаній, які виникають на цих ринках.Підприємства починають конкурувати з світовими транснаціональнимикомпаніями. Ці лідери ринків, що розвиваються, є ключовими трансформаторамиландшафту глобального простору.

Швидке відновлення після кризи в країнах, що розвиваються, є результатомефекту багатьох факторів, в тому числі антициклічних заходів, відновлення цін насировинні товари починаючи з середини 2009 року та підвищення рівня реальноїзаробітної плати. Деякі аналітики основну причини відновлення вбачають увисоких цінах на сировину в країнах, що розвиваються [50]. Проте, якщо це моглостати причиною зростання для країн-експортерів, цей чинник зовсім не пояснюєзростання в країнах-імпортерах сировини, які також стрімко зростали. Основнимфактором, який не можна недооцінювати, є те, що криза не привела до скороченняреальної заробітної плати, а навпаки, показники внутрішнього попиту і доходурозвивалися по зростаючій траєкторії. У цьому сенсі відновлення багатьох країн,розвиток яких формується виходячи із рівня заробітних плат, контрастує зкраїнами з розвиненою економікою [51, с.3].

Можна простежити наступні тенденції:

1)                                        Лідери країн, що розвиваються, будуть продовжувати посилюватисвітове економічне зростання.

Дослідження показують, що 70% світового зростання протягом кількохостанніх років зумовлене впливом ринків, що розвиваються, причому Китай таІндія зумовили 40% цього зростання. Прогнози Міжнародного Валютного Фондупередбачають продовження посиленого інвестування в ці ринки. Країни, щорозвиваються, залучають майже 50% прямих іноземних інвестицій світовихпотоків та породжують 25% вихідних інвестицій.

2)                                                    Технологічні інновації сприяють формуванню мобільного ташвидкого світу.

Протягом останніх 25 років, цифрова революція змінює способи організаціївиробництв. Слабозв'язаний світовий простір трансформується в системнийкомплекс господарських відносин, особливостями якого є зростаючавзаємозалежність та синергічність. Споживачі бажають отримати більшекономічні, довговічні та функціональні товари, в той час як виробникинамагаються задовольняти ці вимоги з врахуванням власних економічнихінтересів. Ці процеси ведуть до посилення конкуренції та структурних зрушень вкожній галузі.

3)                                                   Демографічні зміни трансформують глобальний ринок робочоїсили.

Не зважаючи на зростання чисельності населення світу, потреба вкваліфікованих працівниках все більше актуалізується, причому це стосується нетільки високотехнологічних розвинених ринків, але й країн, що розвиваються.Варто зауважити, що не зважаючи на прогнозне зростання населення світу з 6,9млрд. в 2010 році до 7,6 млрд. в 2020, частка працездатного населенняскорочується. В 2010 році в Європі вперше кількість працівників, які покинулиробочі місця внаслідок досягнення пенсійного віку, перевищила кількість людей,які отримали роботу. Такі тенденції можуть бути вигідними для таких країн як,для прикладу, Індія, де третина населення молодша 15 років.

Яскравою особливістю глобалізації є тенденція переносу масовоговиробництва за межі розвинених країн. Одні вбачають у цьому небезпечнісигнали втрати в недалекому майбутньому країнами Європи й ПівнічноїАмерики лідерства у промисловому виробництві і виникнення в цих державахсерйозних проблем із зайнятістю. Інші схильні вважати це результатом сутоекономічних стратегій транснаціональних компаній, які прагнуть у такийспосіб мінімізувати витрати виробництва. Нарешті, існує точка зору, щорозвинені країни усвідомлено скорочують обсяг промислового виробництва насвоїх територіях, оскільки на постіндустріальному етапі розвитку основнимджерелом багатства й міці країни вже є не матеріальне масове виробництво, айого організація і управління, тобто розробка, постачання і сервіс технологій,стандартів виробництва. При цьому у себе провідні країни воліють залишативиробництво ключових продуктів, таких як мікрочіпи, програмне забезпечення,окремі відповідальні вузли й елементи різної продукції, особливо складнівироби, такі як авіа- й космічна техніка, реактори й велике енергоустаткування, атакож предмети розкоші й інші товари "немасового" попиту [52, с. 11-12].

Наявність трансформаційних процесів у країнах з перехідною економікою,які пришвидшуються під дією глобалізації, є беззаперечним фактом. Вартозвернути увагу на постійну зміну їх змісту, інтенсивності, спрямованості, якірізняться в розрізі не тільки країн, а й окремих галузей економіки. Трансформаціяпромисловості є комплексним складним процесом, що обумовлює необхідністьйого подальшого вивчення.

Під терміном «трансформація» в найбільш загальному значенні розуміється«зміна структури якогось об'єкта в рамках самоорганізованого процесу» [53, с.13]. Трансформація означає повну зміну існуючих принципів, підходів, а не їхоптимізацію чи часткове покращення. Деякі економісти [53, с. 343] вважають, щоринок без активного державного регулювання не є самоорганізованим, саме томув перехідний період повинен проявитися стійкий характер централізованогодержавного управління промисловим виробництвом, який спрямований напосилення чи послаблення дії конкретних факторів, що і впливають настабільність промислового виробництва як цілісної системи. На наш погляд,трансформацію слід розглядати як прогресивну зміну компонентів, параметрів тазв 'язків економічної системи у процесі переходу в якісно новий стан під впливомзовнішніх та внутрішніх сил.

В економічній літературі виділяють три основні групи факторівтрансформації виробництва [58]:

1.                            Технічний прогрес.

2.                            Зміни в забезпеченості факторами виробництва.

3.                             Зміни в споживчих вподобаннях.

Існує й інша класифікація [59], згідно якої фактори трансформаціїзгруповані в три сегменти: вихідні, опосередковані та безпосередні.

До вихідних належать: технічний прогрес, зміни в забезпеченостівиробництва ресурсами, входження економіки в стан хронічної депресії, зміниспоживчих вподобань, руйнація в культурно - ціннісній орієнтації учасниківвиробництва.

До опосередкованих відносяться особливості інтересів представників різнихкласів і соціальних груп суспільства.

До безпосередніх включені різні громадські інститути з їх інтересами, якіспроможні приймати рішення і діяти на макро-, мезо- і мікроекономічному рівнях.

На активізацію трансформаційних змін в промисловості мають вплив якзовнішні, так і внутрішні фактори. До зовнішніх можна віднести загальногалузевітенденції розвитку, зміни в законодавстві, коливання цін на ресурси, виникненнянових технологій та можливостей їх впровадження у виробництві, зростаючавідкритість економіки, міжнародні інституції. Внутрішні фактори є не меншважливими і до них ми відносимо зміни в інноваційній активності підприємства,перехід на нові стратегії розвитку.

Пропонується наступна комплексна класифікація факторів трансформаціїпромислового виробництва (табл.1.6), яка містить зведене групування факторів за

декількома визначальними ознаками.

Таблиця 1.6

_____________ Фактори трансформації промислового виробництва_________

Ознаки класифікації

Види факторів

За відношенням довиробничої системи

внутрішнізовнішні

За характером впливу

прямої дії

 

непрямої дії

За раптовістю перебігу

еволюційні

 

революційні

За функціональним

технічні

відношенням

організаційні

 

виробничі

 

технологічні

 

соціальні

 

екологічні

За рівнем дії

• мікро (рівень промисловогопідприємства)

 

мезо (промисловий сектор)

 

• макро (рівень держави і світовогогосподарства)

За механізмом

тактичні

 

стратегічні

За керованістю

керовані

 

некеровані

За національною специфікою

наднаціональні

 

національні

Отже, основними глобалізаційними чинниками впливу на трансформаціюпромисловості є торгівельна відкритість, мобільність ресурсів та інтеграційніпроцеси (рис. 1.11).

Особливу увагу слід звернути на відмінності трансформаційних процесів врізних країнах. В промисловому виробництві Угорщини (80-і роки) і Китаю (90-іроки) вони мали централізований та еластичний характер, в колишньомуРадянському Союзі (80-90-і роки минулого століття) - централізований іжорсткий. В даному контексті С. Філиппова [60] виділила наступні національні(специфічні) фактори трансформації:

- некоректна і не завжди зважена державна політика трансформації,орієнтована на спонтанне формування ринкових структур і вибір в якостіпершочергового орієнтиру глобальної лібералізації економічних відносин замістьринкової реорганізації виробництва;

--------------  -----------

------------  —

 

 

 

 

Переміщення

Посилення

Активізація

Посилення

Орієнтація

Гнучкість

виробництв в

спеціаліза-

фрагментації

вагомості

на глобальні

управлінських,

країни з

ції країн

виробництв,

інновацій-

ринки

організаційних

низькими

 

утворення

ної

 

та

витратами на

 

виробничих

складової

 

технологічних

ресурси

 

мереж,

конкуренто-

 

внутрішньо

 

 

аутсорсингу

спромож-

 

фірмових

 

 

 

ності

 

зв'язків

Рис. 1.11. Глобалізаційні чинники впливу на трансформацію промисловості

Дія цих факторів в Україні, за твердженням С. Філиппової, привела до того,що в 1988-1990 рр. в Україні порушився сам механізм трансформації. Економікакраїни ще деякий час трималась на інерційно збережених зв 'язках, які поступоворуйнувались без альтернативної заміни. Відбувалося поступове формуваннярегіональних конгломератів великих підприємств-монополістів, місцевоїадміністрації, торгівельних посередників і банків, які намагалися доперерозподілу контролю над ресурсами і виробництвом, експортно-імпортноюторгівлею, податками і бюджетними надходженнями. Трансформація відбуваласядуже повільно і мала «повзучий» характер [61, с.17]. Все більше втрачали своєзначення малі промислові підприємства, пошук нових ніш став довготерміновим іскладним процесом. Що стосується трансформаційних процесів на підприємствах,то їх суть зводиться до впровадження змін у його виробничій, інноваційній таорганізаційно - управлінській діяльності. Такий розвиток повинен зберегти абопідвищити наявний рівень рентабельності, підтримати інші показники діяльностіта забезпечити перехід на якісно новий рівень. Тобто трансформація передбачаєпроведення змін не тільки у виробничій діяльності, але й в інструментахуправління, організаційних реформах і т.д.

Отже, сучасний етап промисловості характеризується активізацієютрансформаційних перетворень підприємницьких структур та орієнтацією на зміни,перш за все, у виробничій сфері, основними параметрами якої є характер взаємодіїпідприємств, територіальне розміщення галузі, зміна технологій та ступіньспеціалізації окремих підприємств. В таких умовах необхідне державне регулюваннятрансформаційними процесами, які в промисловості часто не підлягаютьефективному ринковому саморегулюванню.