1. Мережева структура великої компанії, яка віддає частину власнихзавдань підприємствам меншого розміру.

Однією зі спроб частково описати таку мережеву кооперацію можнавважати багатоорбітну схему інтеграції, яка була розроблена в 1996 році С.Хайнишем [157]. Її суть зводиться до того, що в центрі системи знаходитьсяматеринське підприємство, а навколо нього по різновіддалених від центру орбітахрозміщені малі та середні за розміром підприємства, які пов'язані з материнськоюкомпанією різними договірними зобов'язаннями.

Відповідно до цієї схеми, виробничо-господарські одиниці (структурніпідрозділи) по відношенню до материнської фірми знаходяться на різній відстані -на різних орбітах, і чим більший порядковий номер орбіти, тим більша ступіньгосподарської самостійності підрозділу.

Виділяється сім таких рівнів - орбіт:

•       на першому рівні знаходяться структурні підрозділи материнської компанії,наділені виключно лінійними функціями з усіма характерними для нихвзаємозв'язками;

•    на другому - госпрозрахункові одиниці, що мають деяку ступінь господарськоїсамостійності, наприклад, право самостійного нарахування винагороди;

•       на третьому розташовуються центри фінансової відповідальності (ЦФВ), забагатьма параметрами схожі з самостійними юридичними особами, алеформально такими не являються; ЦФВ організовані у вигляді бізнес-одиниць,тобто мають можливість виконувати функції юридичної особи - від укладаннядоговорів, реалізації продукції до нарахування та сплати податків, але діють врамках материнської кампанії, без утворення самостійної юридичної особи;

•       на четвертій орбіті - дочірні підприємства (самостійні юридичні особи) зсильними взаємозв'язками з основною компанією;

•    на п'ятому рівні - залежні фірми (або підприємства з незначною участю основноїкомпанії у своєму статутному капіталі) зі слабкими взаємозв'язками зматеринською компанією;

•       на шостій орбіті - самостійні підприємства, що працюють в основному вкооперації з материнською компанією на основі договірних відносин.

•    на сьомий - самостійні підприємства, що працюють в основному в кооперації зіншими господарюючими суб'єктами на основі договірних відносин.

За аналогією з моделлю С. Хайниша, багатоорбітна схема мережевоїорганізації може бути представлена таким чином (рис.3.12):

Самостійні підприємству що працюютьтільки з материнськими підприємствами

V

Материнськепідприємство

V

Самостійні підприємства

Рис. 3.12 Багатоорбітна схема мережевої організації

Чим більше підприємств із різними профілями діяльності буде знаходитисяна віддалених орбітах по відношенню до материнської компанії, тимфункціонально адаптивнішою та стійкішою буде мережева організація, оскількивона створює нову інноваційну систему розподілу ризиків та забезпеченнягнучкості. Навіть коли компоненти мережі формуються навколо материнськогоцентру, структура організації носить ринковий добровільний характер, щонацілює кожного партнера на чітке виконання покладених на нього завдань.

Е. Берман [158] вважає, що серед учасників мережі може бути виділенепідприємство-координатор, яке відіграє роль керівника виробничого проекту, авсі інші виступають у ролі співвиконавців, тому виробничі мережі вважаютьсявідкритими системами з активними елементами, що функціонують у активномуринковому середовищі. Ці види мережевих структур досить поширені. Але,строго кажучи, вони можуть бути віднесені до мереж тільки за умови, що нерозглядається спеціально центральна велика компанія, навколо якої формуєтьсямережа, тобто не існує юридичного підпорядкування центральній компанії.

2. Сукупність підприємств, близьких за розміром, більшість з якихюридично незалежні, але підтримують взаємну стійкість.Такі структури проявляють найвищу ефективність власного існування, якщоїї члени об'єднані видом діяльності або територіальним розміщенням.

Для того, щоб підприємства змогли сформувати мережу, необхіднопопередньо адаптувати власну організаційну та виробничу структуру відповіднодо нових умов роботи. Р. Патюрель [159] стверджує, що перехід до мережевоїструктури потребує тривимірного підходу, який передбачає застосуваннянаступних координованих між собою дій: переосмислення концепції фірми звідповідними коректуваннями стратегічних пріоритетів; реінжиніринг їїмеханізму функціонування; структурна перебудова. Тільки в зоні перетину трьохполів можна шукати рішення, які забезпечать ефективність підприємства і,відповідно, його конкуренто- та життєздатність (рис.3.13).

Джерело:[159]

Діяльність будь-якої компанії може бути представлена сукупністюдискретних процесів ланцюжка формування вартості - від досліджень іпроектування до післяпродажного обслуговування клієнтів. Ці процеси також всвою чергу можуть бути розчленованими на мікропроцеси. Розглядаючивиробництво та розподіл продукції підприємства з такої позиції, очевидним стаєпривабливість дисперсії частин діяльності як в організаційному, так ігеографічному аспекті.

При аналізі зміни умов діяльності підприємств з посиленнямглобалізаційних чинників необхідно виходити з наступних положень:

-                                 все більше спрощуються процедури та зростають можливості дляорганізаційних релокацій функцій підприємств, які раніше повинні були вповному обсязі виконуватися в межах організації;

-                                  географічні переміщення можуть проводитися як в межах країни, так іза кордон;

-                                  фірма може легко зберігати свою конкурентоспроможність на ринкунавіть за умови передачі в аутсорсинг чи офшоринг таких функцій, які ранішевважалися стратегічно важливими, наприклад, дослідження та розробки.

Варто зазначити, що аналіз процесів ринкової трансформації дає змогуговорити про еволюційний розвиток форм співпраці підприємств не тільки вмежах однієї країни, а й міжнародної співпраці і взаємодії на макро- тамікрорівнях національних економік. Нова економіка веде до ліквідаціїгеографічних і національних кордонів, економічний простір стає все більшвідкритим. Наслідком нівелювання територіальних національних меж є не тількизміна організаційних форм підприємств та розширення сферизовнішньоекономічної діяльності                                                                       підприємств, а й формування

транснаціональних корпорацій, які посилюють взаємозалежність національнихекономік та виступають важливим суб'єктом переміщення фінансових ресурсів, втому числі й міжнародних інвестицій [181-183].

Глобалізація та пов'язане з нею поглиблення асиметрії розвитку країнстворюють об'єктивні передумови для пошуку таких форм міжнародноїспівпраці, які здатні забезпечити покращення показників результативностідіяльності окремих підприємств та збалансування національних інтересів намакрорівні. Беззаперечним залишається факт, що формування світовихвиробничих мереж і посилення дії факторів фрагментації стало провідноютенденцією глобального виробництва. Змінилася не тільки форма організаціївиробничих процесів та особливостей виконання певних виробничих функційорганізаціями, але й структура компонентів у системі промисловоговиробництва. Мається на увазі перехід від домінування траснаціональнихкорпорацій на світовому промисловому ринку до складних мегамережевихкомплексів, які об'єднують окремі підприємства, що виконують певні елементиробіт на умовах аутсорсингу, транснаціональні організації, причомутериторіальна віддаленість не має визначального значення при формуванні такихкомплексів.

Деякі економісти вважають доцільним виділення чотирьох основнихстратегій світових виробничих мереж [184] (рис.3.14).


Краін^

L2

 

Регіо-

 

 

 

 

нальне

 

і

 

 

вироб-

ництво

БАГАТ

0                      НА

ЦНАЛЬН<                     ►

Країна 4

ГЛ

БАЛЬНАНТЕГР

АЦ

І

Я

Країна 1<-

Країна 2

---- п

к

Країна 3

Країна 4

Країна 3

Ф

Верти-кальнатранс-націо-нальнаінте-грація

□Країна 4Рис.3.14 Основні стратегії світових виробничих мереж

Джерело: [184]

• Централізоване виробництво. Все виробництво відбувається в межаходнієї держави (або регіону), а потім продукція експортується. Це особливо

характерно для діяльності, яку складно перемістити територіально, наприклад,виробництво таких товарів, які вимагають використання місцевої сировини абовідповідних умов виробництва, а також де визначальним чинником можутьслугувати вигоди від масштабу виробництва.

•                     Регіональне виробництво. Здійснюється в кожному регіоні. Розмірвиробничої системи пропорційний розміру регіонального ринку. Вибір такоїстратегії характерний для виробництв, які більше залежать від доступу дорегіональних ресурсів, а не ґрунтуються на вигодах, пов'язаних з економією намасштабі. Регіональне виробництво застосовується для продукції, якавиготовляється за загальновідомою технологією, або має високу вартістьрозподілу.

•                     Регіональна спеціалізація. Ця глобальна мережа виробництва передбачаєпросторове розділення виробництва, яке базується на теорії порівняльних переваг.Кожен регіон спеціалізується на виробництві певного товару та імпортує з іншихрегіонів ту продукцію, яка необхідна.

•                     Вертикальна транснаціональна інтеграція. Ця глобальна виробничамережа є ще одним варіантом спеціалізації. Різні етапи виробництвавідбуваються в місцях, де пропонуються кращі порівняльні переваги. Сировината матеріали, доставляються з територій, де вони є найбільш доступними, абезпосередньо виробництво здійснюється в регіонах з низькими витратами наробочу силу або високим рівнем знань та досвіду в виготовленні даного продуктуабо конкретній стадії виробничого процесу.

Розбивання інтегрованого процесу виробництва на окремі ланки даєможливість використати переваги спеціалізації, що особливо помітнопроявляється в міжнародних масштабах. Тобто географічна дисперсія фрагментівдіяльності компаній є новою ознакою не тільки для підприємств, які працюють вмежах однієї держави, а й в міжнародному виробництві. Міжнародні мережевікорпоративні структури інтегрують зв'язки елементів національного іміжнародного конкурентного середовища відповідно до поточної ситуації наринках.

Конкурентні переваги мережевої організації міжнародного бізнесуполягають у підвищенні адаптивності корпорацій; концентрації діяльності напріоритетних галузях спеціалізації; суттєвому зменшенні витрат; низькому рівнізайнятості; залученні до спільної діяльності в межах мережі найкращих партнерів.

Серед «слабких» місць мережевих структур слід вказати на:

-               надмірну залежність від топ-менеджменту;

-                загрозу надмірного ускладнення через різнорідність учасників мережі йнезрозумілість щодо членства в ній;

-                   гальмування розвитку підприємницької ініціативи через недостатньовизначену її мотивацію;

-              ресурсну залежність від «чужих» ринків тощо.

Світова економіка вступила в нову фазу свого розвитку, якахарактеризується більш глибокою міжнародною інтеграцією та зростанням її ролів досягненні підприємствами конкурентних переваг. При цьому прогнозованістьрозвитку міжнародних зв'язків стає слабшою і потребує використаннявдосконаленого інструментарію аналізу та прогнозування. Однією з численнихособливостей глобалізації, що привертають увагу багатьох дослідників, єфрагментація і географічне розпорошення робіт підприємства, а також цілихгалузей. Оскільки відстані стали меншою перешкодою для розміщеннявиробництва, створення міжнародних виробничих мереж, до складу якихвходять виробники з різних країн стало не тільки можливим, а й економічновигідним. Ось як описується цей процес в літературі [185, с.1]: «... виробничийпроцес ділиться все більше і більше на різних рівнях, в результаті чогофрагменти виробництва проходять в різних місцях. Виробництво готовоїпродукції, таким чином, включає діяльність підприємств багатьох країн, щоспеціалізуються на окремих фрагментах вертикального виробничого ланцюга..Якщо у міжнародному поділі праці немає нічого нового, величезні масштабиі складний характер такого рівня глобальної співпраці у виробництві видаютьсясправді безпрецедентними».

Прогрес у технологіях комунікацій та процесах матеріально-технічногозабезпечення, а також зниження бар'єрів на шляху міжнародної торгівлі таінвестування, дозволили виробничим процесам бути більш фрагментованими.Виробництво тепер може бути розділене на окремі завдання, які виконуються вгеографічно різних місцях різними підприємствами, що спричинює глобалізаціювиробничо-збутових ланцюжків. Цей процес можна вважати інновацією, оскількивін є новим методом організації бізнесу. Таким чином, перед виробникамивідкриваються можливості виступати також покупцями, постачальникамипроміжних продуктів, підрядниками за межами країни свого розташування, щобуло менш можливим ще декілька десятиліть тому.

Одними з перших, хто звернув увагу на переваги міжнародної фрагментаціївиробництва, були Р. Джоунс та Г. Кєржковський [185]. Починаючи з 90-х роківчисленні дослідники почали приділяти особливу увагу міжнародному характеруспівпраці у виробництві. Наприклад, через те, що підприємства стали здатнимидуже швидко і відносно легко змінювати місце виробництва певних частинвласної продукції в глобальному масштабі з метою підвищення ефективностівсього виробництва, назвали такий процес фрагментації «калейдоскопомпорівняльних переваг» [186]. Існують і такі дефініції - «розрізання ланцюжкацінності» [187], «делокалізація» [188], «багатоступінчасте виробництво» [189],«дезінтеграція виробництва» [190], «інтра-продуктова спеціалізація», «супер-спеціалізація» [191], «вертикальна фрагментація» [192,193]. Окрім цих визначеньварто звернути увагу, що часто як синоніми використовуються поняття«міжнародний аутсорсинг» та «міжнародна фрагментація».

Основними причинами міжнародної фрагментації є:

1.                             Намагання отримати за меншу ціну певну складову кінцевоїпродукції, що може бути забезпечено нижчими витратами постачальників-імпортерів.

2.                             Намагання підвищити якість деяких складових продукції за рахунок їхкупівлі у зовнішнього постачальника.

В кожному з цих випадків повинна виконуватися умова, що скопіюватипереваги зовнішнього постачальника складно або й неможливо.

Доцільність фрагментації залежить від особливостей галузі, вартостікомунікацій та транспортування. Також для того, щоб фрагментація булаприбутковою, необхідно, щоб відносні ціни на фактори виробництва значновідрізнялися в різних регіонах чи країнах, і щоб торгівельні, операційні витратина доставку частин і комплектуючих між цими територіями були невеликі.Великого значення набуває торгова політика держав. При значних торговихбар'єрах міжнародна фрагментація просто не буде прибутковою, в той час якстабільні та ліберальні торгівельні відносини зазвичай стимулюють створеннямереж і зв'язків, особливо якщо це стосується країн з різницею в цінах на факторивиробництва.

а)

Ринки

ресурси

Ринки

Вхідні

Виробничий блок

б) Вхідні

Виробничий

 

Сервіс

 

Виробничий

ресурси _______ ^

блок

—►

ний

—►

блок

 

1

 

зв язок

 

2

Джерело:[194]

На рис.3.15 а) схематично зображений традиційний виробничий процес -вхідні ресурси перетворюють у вихідні продукти в межах одного підприємства.Всі процеси виробництва відбуваються в одному місці. Під час виробництва можебути необхідним є поєднання багатьох робіт, тому їх координація, безумовно, маєважливе значення, проте територіальна близькість проведення виробничихпроцесів сприяє відносно низьким витратам на координацію. Фрагментованевиробництво передбачає наступне - окремі види робіт можуть бути сформовані вблоки, які виконуються віддалено один від одного. На рис. 3.15 б) зображенийприклад простого варіанту фрагментації, на рис.3.15 в) - більш ускладнений, вякому компоненти виробництва поділені на більшу кількість блоків ізскладнішими умовами координації та більшою кількістю сервісних зв'язків.Сервісний зв'язок - це сукупність послуг, таких як транспортування, страхування,телекомунікації, контроль якості, процеси управління, які здійснюються длязабезпечення злагодженої роботи виробничих блоків.

Отже, головною перевагою фрагментації порівняно з традиційною схемоюорганізації виробництва є те, що вона дозволяє мобілізувати виробничі блоки тапереміщувати їх у місця, де компоненти кінцевого продукту можуть бутивиготовлені найбільш вигідно. Швидкість та ефективність сервісних зв'язківвизначає значною мірою можливості координованої роботи виробничих блоків таоптимальний рівень фрагментації [195, с. 3].

Протягом останніх років в науковій літературі часто дискутується з приводузростання рівня фрагментації виробничих процесів, хоча в більшості країнвідсутня статистична база, яка може бути використана для емпіричногодослідження цього явища. Найчастіше рівень фрагментації як міжнародногоаутсорсингу вимірюється наступними показниками, які дозволяють порівнятизростання частки міжнародної торгівлі складовими і компонентами порівняно ізтрадиційним виробництвом та реалізацією кінцевих товарів:

•                                 частка проміжного споживання імпорту в загальному імпорті [196-198];

•                                 частка проміжного споживання імпорту у валовому виробництві

[197];

•                                 частка проміжного споживання імпорту в загальній сукупностіпродукції проміжного споживання [199].

Окрім цих показників деякі дослідники, провівши більш детальний аналізміжнародного аутсорсингу, розраховували наступні вимірники:

•                                            відношення обсягів імпортованих ресурсів проміжного споживання впевній галузі, отриманих від виробників тієї ж галузі, та доданої вартостігалузі [200, с.7];

•                                             обсяг імпортної продукції проміжного споживання, якавикористовується для виробництва продукції, яка в подальшому будеекспортуватися [201].

Отже, огляд літературних джерел дозволяє говорити про відсутністьзагальноприйнятної методики виміру рівня міжнародного аутсорсингу на засадах«розчленування» виробничого процесу та його впливу на інші макроекономічніпоказники.

Як зазначається у [202, с. 25] щодо США (але це твердження можнапоширити на всі держави), «коли товари чи послуги виробляються в іншій країніпри нижчих витратах, має зміст їх імпортувати, а не виробляти самостійно» танаголошується, що «це дозволяє США спрямовувати ці ресурси на більшпродуктивні цілі». З іншої сторони, в дослідженні [203, с. 4] стверджується, щооднією з головних причин високого рівня безробіття в Європі є те, що «іншікраїни стають більш промислово розвинутими і конкурують з нами [країнамиЄвропи] навіть на наших ринках за цінами, яких ми не можемо досягти».

Ще одним дискусійним питанням залишається величина впливуміжнародного аутсорсингу на зростання нерівності в оплаті праці країн, щопередають частини виробничих процесів за кордон, та приймаючої країни.Оскільки емпірично цей вплив дуже мало досліджений, можна зробити тількизагальні висновки на основі праць, які описують ці явища в різних країнах. Один зних був сформульований Р. Фінстрою та Г. Хансоном [204] і отриманий врезультаті проведеного аналізу того, як використовується кваліфікована танекваліфікована праця на різних етапах виробництва продукції в технологічномуланцюзі. Автори дійшли висновку, що міжнародний аутсорсинг знижує відноснийпопит на некваліфіковану робочу силу. Це відноситься як до країн із розвиненоюекономікою, які переносять певні технологічні процеси в інші країни, так і«реципієнтів» цих процесів - країн з нижчим рівнем розвитку. Причина цьогоявища полягає в тому, що процеси, які передаються для виконання за кордон, якправило, потребують використання робочої сили, яка є низько кваліфікованоюдля розвиненої країни, та водночас такої, що є висококваліфікованої для меншрозвинених країн. Тому переміщення діяльності з однієї країни в інші підвищуєрівень залучення висококваліфікованої праці у виробництво в усіх країнах.

Якщо підприємство не входить у жодну виробничу мережу і не має в своємурозпорядженні ресурсних можливостей для виконання всіх операцій виробничо-господарського процесу, ефективним може стати такий інноваційний інструментуправління організаційно-виробничим процесом, як аутсорсинг.