.3 Роль інноваційного чинника в зростанні активності української промисловості на світовому ринку : Трансформація промисловостів системі глобальних викликів. Організаційно-мережеві зміни та конкурентно-інноваційні виміри : B-ko.com : Книги для студентів

.3 Роль інноваційного чинника в зростанні активності української промисловості на світовому ринку

Інноваційна спрямованість стає сьогодні пріоритетним вектором розвиткуекономіки, що знаходить своє відображення в наукових дослідженнях багатьохекономістів та в практичній діяльності господарюючих суб 'єктів. Особлива роль вцьому процесі відводиться промисловим підприємствам. Інноваційна діяльністьв умовах переходу економіки України на інтенсивний шлях розвитку набуваєособливого значення. Охопивши різні аспекти ринкових відносин (виробничі,підприємницькі, соціальні, науково-технічні та маркетингові), інноваційнийпроцес сприяє зростанню промислового виробництва, дає змогу підвищуватипродуктивність праці, залучати до виробничої сфери всі резерви. Для українськоїпромисловості важливим елементом переходу на інноваційний шлях розвитку єзбалансування інтересів інноваційного бізнесу і виробничо-технологічнихможливостей підприємств.

Структурні зрушення, що характерні для економік країн під впливомпроцесу глобалізації, спричиняють пошук ефективних механізмів та інструментіврозбудови всіх сфер економічної діяльності, а особливо промисловості, щодоформування сучасного середовища з принципово новою господарськоюсистемою, де основним виробничим ресурсом стає інформація та знання, а рольвирішального чинника виробництва відіграють інновації.

Вплив інновацій на динаміку та особливості економічного зростанняподвійний: з однієї сторони, вони відкривають нові шляхи розвитку економіки, зіншої - обмежують розвиток традиційних галузей. З огляду на це, необхіднепроведення аналізу особливостей роботи в кожній окремій галузі та здійсненнянеобхідних змін в організаційно-виробничій сфері діяльності підприємств.

Методологія системного опису інновацій в умовах ринкової економікибазується на міжнародних стандартах, рекомендації за якими ухвалені в Осло ідістали назву «Керівництво Осло» [304]. Згідно з цим стандартом, інновація - цезапровадження в ужиток якого - небуть нового або значно вдосконаленогопродукту (товару, послуги) або процесу, нового методу маркетингу або новогоорганізаційного методу в діловій практиці, організації робочих місць абозовнішніх зв'язків [305, с. 55]. Це визначення охоплює широкий діапазонможливих інновацій. У «Керівництві Осло» передбачається, що мінімальноюознакою інновації є вимоги, щоб продукт, процес, метод маркетингу був новим(або значно вдосконаленим) для практики конкретного підприємства. Загальноюознакою інновації є те, що вона повинна бути впроваджена у виробництво(виведена на ринок) [305, с.56].

Під інноваційною діяльністю розуміють вид економічної діяльності,пов'язаний з трансформацією ідей (зазвичай, результатів наукових досліджень тарозробок або інших науково-технічних досягнень) у технологічно нові чивдосконалені продукти (послуги), які впроваджені на ринку, в нові чивдосконалені технологічні процеси або засоби створення (поширення) послуг,що використовуються у практичній діяльності [306]. Тобто інноваційнадіяльність спрямована на використання і комерціалізацію результатівнаукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок новихконкурентоздатних товарів і послуг. Вона припускає ряд наукових,технологічних, організаційних, фінансових та комерційних заходів, які разом іприводять до інновації.

Конкурентоспроможність та інноваційна активність - невід'ємні поняття всучасних умовах економічного розвитку. Відставання українських підприємств вінноваційній сфері від промислово розвинутих країн світу не дозволяє їмзабезпечити високий рівень конкурентоспроможності, а отже, і стійкогоекономічного розвитку.

Зарубіжний досвід свідчить, що тільки інноваційним шляхом можна досягтипоступового відновлення вітчизняної промисловості як стратегічно важливоїчастини української промисловості, тобто одним із напрямів покращення стану вгалузі є запровадження ефективної інноваційної політики.

Безумовними лідерами у виробництві світової наукової продукції єСША і Японія. Приблизно 80 % усіх світових інновацій створюється в США.Витрати США на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи(НДДКР) перевищують витрати Англії, Франції, Німеччини та Італії разомузятих і становлять понад половину витрат на НДДКР розвинених країн. Такаувага до НДДКР привела до того, що в США продається 90 % нових товарів ітільки 10 % старих, що надійшли на ринок більше як 5 років тому. Другоюсвітовою державою, що здійснює величезні витрати на інновації, є Японія. Зацими витратами на душу населення вона знаходиться на одному рівні зіСША. Якщо раніше Японія багато інновацій запозичала із Заходу таколишнього СРСР, то сьогодні вона вийшла на перше місце у світі звиробництва суден, автомобілів, тракторів та іншої техніки [307].

На наш погляд, справедливою є думка вітчизняних авторів [308, с.10-13],що еволюція типів організаційно - економічного розвитку від екстенсивного типудо інтенсивного сьогодні вже входить в нову фазу розвитку - інноваційної моделірозвитку економіки, яка здатна більш ефективно конкурувати на світовому ринку.

Інновації стали одним з основних елементів, які визначають особливостіконкуренції на багатьох промислових ринках. Одним з найбільш комплекснихдокументів, які регулюють технології та інновації в країнах ЄС є «Зелена книгаінновацій» ("Green Paper on Innovation"), опублікована в 1995 році. У цій доповідібуло визначено три основних цілей політик країн ЄС для отриманняконкурентних переваг в сфері інноваційності:

1.                                         Спрямування значних ресурсів в дослідження, розробки таінноваційно технологічну діяльність.

2.                                         Забезпечення координації між дослідницькою та інноваційноюдіяльністю на різних етапах.

3.                                         Забезпечення перетворення результатів наукових досліджень впромислову та комерційну практику [309].

Стан інноваційної діяльності в українській промисловості можна оцінити якнезадовільний і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів упромислово розвинутих країнах. Відсутня державна стратегія для переходу доінноваційної моделі розвитку, що підсилюється недостатністю власних коштівпідприємств та складністю залучення кредитних та позикових фінансовихресурсів.

Наукоємність промислового виробництва України знаходиться на рівні0,3%, що на порядок нижче світового рівня. При цьому майже третина коштів, щовитрачаються на інноваційну діяльність, припадає на закупівлю обладнання, в тойчас як на придбання прав на нову інтелектуальну власність або на проведенняНДДКР витрати значно менші. Майже половина з інноваційних підприємстввзагалі не фінансують проведення в інтересах свого виробництва науковихдосліджень. Таке становище обумовлено як браком коштів, так і відсутністю востанні роки дієвої державної системи стимулювання інноваційної діяльності.

Проте низький рівень наукоємності вітчизняного виробництва визначаєтьсяне тільки дефіцитом коштів або браком стимулів і пільг. Фундаментальнезначення має структура економіки. В українській економіці домінуютьнизькотехнологічні галузі виробництва, які природно відносяться домалонаукоємних галузей - добувна і паливна, харчова, легка промисловість,агропромисловість. У цілому в Україні домінує відтворення виробництва 3-готехнологічного укладу (гірнича металургія, залізничний транспорт,багатотоннажна неорганічна хімія та ін.). Відповідно майже 95% вітчизняноїпродукції належить до виробництв 3-го та 4-го технологічних укладів. ЗростанняВВП за рахунок введення нових технологій в Україні оцінюється всього у 0,7-1%.

На наш погляд, така ситуація обумовлена довгостроковим впливомзагальноекономічних проблем, які пов'язані із глибокою деформацією галузевоїструктури економіки України, в якій переважають низькотехнологічні сировиннівиробництва, що менше сприймають результати наукових досягнень і є меншефективними при їх порівнянні з високотехнологічним виробництвом.

В науковій літературі існує дві протилежні, але не взаємовиключаючі думкищодо впливу конкуренції на інноваційність підприємств. Згідношумпетерівського погляду, дохід є основним джерелом інновацій, заходів веденнядосліджень та розробок для підприємств. Зниження рівня прибутковостівнаслідок тиску конкуренції послаблює можливості та здатність фірми доінноваційності. Протилежна думка полягає у тому, що посилення конкуренції єдуже важливим стимулом для підприємств до підвищення власної продуктивностіна основі інновацій [310, с.34].

У дослідженні [311] отриманий висновок, що витрати на дослідження тарозробки у секторах промисловості, які були захищені від глобальної конкуренції,не ведуть до підвищення продуктивності праці, в той час як аналогічні вкладенняв сектори глобальної конкуренції мали своїм результатом зростання показниківпродуктивності праці як при виробництві високо - , так і низько технологічноїпродукції.

Важливим показником сприйняття економікою нових досягнень єінноваційна активність підприємств. Частка українських підприємств, яківпроваджували інновації, складає 10,8% їх загальної кількості (2008р.), в той часяк в промислового розвинутих країнах - 60-80%. В країнах Європейського Союзумінімальні показники інноваційної активності мають Португалія - 26%, Греція -29%, але і тут вони вдвічі більші, ніж в Україні [312].

Варто звернути увагу на емпіричне підтвердження прямої залежності міжрівнем інноваційності машинобудівних підприємств та зростанням обсягівреалізації продукції, яка описується наступною залежністю (рис.4.16):23,5

ока.

* І £

Ш <ГЗ о£

 и

ні

Зростання інноваційності машинобудування також веде до зростаннярентабельності операційної діяльності, що підтверджує наступна залежність(рис.4.17).:-   X

О S

X X

>5 ва

'А ш

її 1 *& ю

л* л т

О) О

С X

О S*

£ і и

X ._ сЛ Р н

So .Sо с

® їg £

О. я

23,5

6,0 -і

5,04,03,02,01,00,0

 

 

 

y = 0,5255x - 7,8791

 

 

 

R2 = 0,3306

-----------------------------------------         " ^ »

 

—♦

- ♦

 

 

1 1 1 1 1 1 1

19,5 20,0 20,5 21,0 21,5 22,0 22,5 23,0Рівень інноваційності підприємств машинобудування, %Рис.4.17 Залежність між рівнем інноваційності підприємствмашинобудування та рентабельністю їх операційної діяльності

(2003-2009 рр.) (за даними [269])

Пряма залежність існує і між рівнем інноваційності підприємствмашинобудування та питомою вагою прибуткових підприємств машинобудівноїгалузі (рис.4.18):50403020

10

0

y = 1,3915x + 35,01R2 = 0,1598

60

о;

I

X I5 Я

m m

 ЕЇ

t >> іоІО О

H

я я

OS 2

m ш

з i

H

4

8070

19,5 20 20,5 21                                 21,5 22 22,5 23

Рівень інноваційності підприємств машинобудування,%

Рис.4.18 Залежність між рівнем інноваційності підприємствмашинобудування та питомою вагою прибуткових в їх загальній кількості

(2003-2009 рр.) (за даними [269])

Отже, інноваційність промислових підприємств знаходить прямевідображення в результативних показниках їх діяльності, що засвідчуєактуальність розвитку саме інноваційного напрямку в стратегічному портфеліорганізацій.

Аналіз впливу чинника форми власності свідчить, що найбільшаінноваційна активність характерна для підприємств іноземної та змішаної формвласності. Як правило, в сучасних умовах ведення бізнесу в Україні державніпідприємства краще захищені від коливань соціально-економічних впливів, ніжприватні організації. З огляду на це, вони володіють більшими можливостямипри довгостроковому плануванні діяльності.

Згідно досліджень Шмуклера [313], із зростанням розміру фірмизбільшується ризик надмірного ускладнення організаційної структури, що можезнизити показники інноваційності. Він стверджував, що після переходу певногокритичного розміру підприємства ефективність його інноваційної діяльностізнижується.

Аналіз впливу чинника форми власності свідчить, що найбільшаінноваційна активність характерна для підприємств іноземної і змішаної формвласності. Загальноприйнятою є точка зору, що державна форма власності малостимулює впровадження інновацій для одержання прибутку, оскільки значна йогочастина надходить у дохід держави. Однак в той же час державні підприємствакраще захищені в умовах політичної й соціально-економічної нестабільності, іотже, можуть визначати більш довгострокові цілі свого розвитку, які можнареалізувати завдяки інноваційній діяльності.

23,5

Досі немає незаперечних доказів зв'язку між інноваційністю та ринковоюструктурою. Наприклад, у [314] показане аналітичне доведення, що конкуренціяна товарному ринку знижує інтенсивність досліджень та розробок, тому щовнаслідок намагань підприємства утриматися на високо конкурентному ринкушляхом зниження власної прибуткової маржі, все менше коштів залишається увільному розпорядженні фірми.

Надії на те, що ринкові механізми автоматично забезпечать модернізаціюпромисловості, високу якість розвитку завдяки включенню інноваційнихфакторів, не виправдовуються. Необхідність державного регулюванняінноваційного процесу викликана, в першу чергу, надзвичайно важливим йогозначенням для економіки кожної держави та впливом на зміну макроекономічнихпоказників. Досягнення конкурентних переваг екстенсивними шляхамивиявляється сьогодні неможливим. За рахунок впровадження новацій ресурсиперерозподіляються в рамках структури національної економіки - значна частинавивільняється і спрямовується в інші галузі економіки. Інноваційна політиказазнає істотного впливу загальноекономічної стратегії. Державна економічнаполітика визначає основні державні пріоритети і в галузі нововведень шляхомформування інституційного соціально-економічного поля інноваційних процесів.

Ефективне здійснення інноваційної політики неможливе без нагальноговдосконалення інвестиційного середовища держави, тобто необхідне формуваннятаких політичних, правових, економічних і соціальних умов, які би сприялиінвестиційній діяльності вітчизняних та іноземних інвесторів.

Розвинута економіка характеризується зростанням кореляції інноваційної таструктурної політики. Основним шляхом державного впливу є стимулюванняінноваційної діяльності через структурну політику, тобто необхіднестимулювання розвитку традиційних галузей з орієнтацією на нову технічну базу,підтримка високотехнологічних виробництв та скорочення стагнуючихвиробництв для переливання ресурсів до галузей, які мають вищий інноваційнийпотенціал.

В умовах «нової економіки» інновації, розвиток знань та наукисприймається вже не як інструмент підвищення конкурентоспроможності, а якбезумовна характеристика підприємств сьогодення. Знання і нематеріальніфактори в «новій економіці» стали не просто самостійними, а основними в усійсистемі факторів виробництва. Потрібно розуміти, що інтелектуальні ресурсиможуть принести віддачу тільки тоді, коли в рамках інноваційних процесів вонивтілюються в нових технологіях і продуктах.

Як стверджують дослідники [315], інноваційність все виразніше відіграєключову роль в довготерміновому успіху підприємства на сьогоднішніхконкурентних ринках і це є причиною того, що компанії, які є інноваторами,здатні реагувати на виклики зовнішнього середовища швидше та більш успішно,ніж ті, які інновацій не впроваджують.

Одним із значних досягнень новітньої економічної науки слід вважатистворення концепції національних інноваційних систем (НІС). Вона активнорозроблялася науковцями у 80-х роках минулого століття. Лідерами втеоретичній розробці концепції стали швед Б. Лундвалл [317], англієць К.Фрімен [318] та американець Р. Нельсон [319], які проголосили визначальнезначення інституційної складової у формуванні умов для здійснення інновацій.

Національна інноваційна система в найбільш загальному розумінні - цесукупність взаємозалежних організацій, що безпосередньо здійснюютьвиробництво і комерційну реалізацію наукових знань і технологій, а такожкомплекс інститутів правового, фінансового й соціального характеру, щозабезпечують ефективність цих організацій.

Досвід передових з точки зору домінування на ринку за інтенсивністювпровадження інновацій, дає можливість визначити характерні особливості, якідозволили їм досягти цього лідерства.

В табл.4.6 наведені особливості сучасних інноваційних систем в деякихкраїнах. Відмінності в організаційних структурах інноваційного процесу таособливостях державної підтримки інноваційної діяльності, дозволяють говоритипро виділення кількох характерних моделей інноваційного розвитку.

Таблиця 4.6

Особливості інноваційних систем деяких промислово розвинутих країнОсновні організаційніструктури

Державна підтримка діяльності

Назвакраїни

Організаційніструктуриінституційноїпідтримки

Форми стимулювання

інноваційного процесуАдміністрація усправах         малого

бізнесу, Національнийнауковий    фонд,

Федеральні відомства,національна мережацентрів впровадженнянових технологій,американськаасоціація розвиткунауки, адміністраціятехнологій,

Національна досліднарада, Національнийінститут стандартів татехнологій,

США

Національна службатехнічно інформації,Управліннятехнологічноїполітики

Пільговеоподаткування,інвестиційнийподатковий кредит,пільговий режимамортизаційнихвідрахувань, субсидії,цільові асигнування збюджету, ви кресленнявитрат на НДДКР,пов'язаних з основноювиробничою     і

торговою діяльністю,із суми оподаткованогодоходу

Мережатехнологічногокапіталу    (МКТ),

технополіси, науково -технічні      парки,

квазіризикова формаорганізації корпорацій,малі     інноваційні

фірми, науково -дослідні корсоціуми таорганізації, бізнесінкубатори, науково -технологічні цен6три,науково - інженерніцентри,                                   спільні

промислово                         -

університетськідослідні  центри,

венчурні фірмиДержавні фонди длязаохочення науково-дослідної діяльності,Фонд сприяння малимі середнім венчурнимпідприємствам,Корпораціяфінансування малогобізнесу, Центр

Японія

Пільговіпільгове

кредити,

оподаткування,субсидії

сприяння розвиткупідприємств

Японська корпораціярозвитку досліджень,технолопоіси, науково-технічні парки, маліінноваційні фірми,науково-дослідніконсорціуми           та

організаціїПродовження таблиці 4.6

Франція

Спеціальна урядоваорганізація (ІНОДЕВ),Французькетовариство сприяннявенчурному капіталу,Національний центрнаукових досліджень,Національне агентствоз впровадженнядосліджень «АНвар»,Національне агентствоперспективнихдосліджень, державно- приватний банк дляфінансування малогоінноваційного бізнесу,науково - технічнийфонд тощо

Дотації, субсидії,довгострокові позики,податкові кредити,кредитні гарантії,пільговеоподаткування

Технополіси,технопарки, маліінноваційні фірми,науково - дослідніконсорціуми, венчурніфірми, центри передачітехнологій

Німеччина

Консорціуми малогоінноваційного бізнесу,державні

спеціалізовані банки -Банк кредитів навідтворення таНімецький банквирівнювання,Міністерствоекономіки,Міністерствонаукових дослідженьта технологій,Федераціяпромисловихдослідних асоціацій,Патентний центр

Цільові безоплатнісубсидії, дотації,оплата витрат натехнічну експертизу,пільгові кредити,система страхуваннякредитів, податковізнижки і пільги,прискорена

амортизація, цільовібанківські кредити

Науково - технічніпарки, малі інноваційніфірми, науково -дослідні консорціуми,венчурні фірми,технополіси

Канада

Консорціуми малогоінноваційного бізнесу,Канадськийінноваційний фонд

Позички на пільговихумовах, субсидії,технічна допомога,пільговеоподаткування

Технополіси, науково- технологічні парки,малі інноваційніфірми, венчурні фірми,науково - дослідніконсорціуми

Великобританія

Рада з науки татехніки, урядові радиза напрямамидосліджень та ін.

Пільговеоподаткування,субсидії, списаннявитрат на НДДКР насобівартість продукції(послуг, кредитнігарантії)

Британська

технологічна група,технополіси, маліінноваційні фірми,науково - технологічніпарки, венчурні фірми,науково - дослідніконсорціуми

Джерело: [320, с. 124]

У світовій практиці сформувалось декілька моделей інноваційногорозвитку країн, які відрізняються між собою як методичними підходами достратегій забезпечення інноваційного зростання економіки, так і за ступенем та

характером участі держави, наукових і освітніх установ, промисловихпідприємств, інших інституцій у процесі підвищення її інноваційності.

1.                   Визначальна роль у формуванні інноваційного потенціалу належитьдержаві. Характерне створення мережі центрів поширення інновацій тавідповідних органів державного регулювання. Важливе місце приділяєтьсястимулюванню інновацій через підтримку конкуренції. Також для такої моделі єзначна кількість масштабних науково-інноваційних проектів, фінансування якихзначною мірою проводиться державою. Прикладами країн, які є лідерами в сферінаукових розробок і для яких характерна така модель інноваційного розвитку, єСША, Великобританія, Канада, Франція.

2.                    Дещо іншим шляхом проходить розвиток інноваційної сфери вНімеччині, Швеції, Швейцарії. Держава підтримує визначальні напрямкинововведень в тих сферах, які є пріоритетними в галузевій структурі народногогосподарства, намагаючись досягти часткового лідерства в глобальнихмасштабах. Разом з тим, велика увага приділяється якості освіти як базовоїкомпоненти успішного розвитку економіки.

3.                   Стратегія інноваційного розвитку, в основі державного регулюванняякого покладене чітке координування синхронного розвитку різних секторівнауки і виробництва, орієнтація на довгострокову конкурентоспроможністьпромисловості та її адаптація до нових умов. Така модель використовується вЯпонії, Південній Кореї.

Що стосується України, то вона відноситься до країн з перехідним типомекономіки і зазначені моделі для вітчизняної економіки ще не можуть бутизастосовані. З огляду на це, потребує вирішення розробки та реалізації ефективноїбагатовекторної стратегії інноваційного розвитку України, яка би, узагальнюючидосвід розвинених держав, була реальною для виконання та мала довготерміновийхарактер.

За кордоном велика увага приділяється державній підтримці інноваційноїдіяльності і через непрямі методи регулювання інноваційних процесів тастворення сприятливих умов для науково - технічного розвитку. В більшостірозвинутих країн використовуються наступні елементи системи податкових пільг:

•                                  пільгове оподаткування фірм, які займаються науково дослідними тадослідно-конструкторськими роботами;

•                                 вирахування з оподатковуваного прибутку розміру інвестицій в новеобладнання та будівництво;

•                                 вирахування з податку на прибуток у розмірі витрат на НДДКР(податковий кредит);

•                                 диференційований підхід до оподаткування прибутку;

•                                 використання механізму прискореної амортизації і т.д.

В табл.4.7 наведена порівняльна характеристика національних інноваційнихсистем високорозвинених країн світу.

Таблиця 4.7

Субіндекси

Показники

Країна

Японія

США

Німеччина

Великобританія

Загальне

середнє

значення

Інвестиції та

науковий

потенціал

Кількістьдослідників (на10000 осібнаселення)

72,8

111,4

25,5

15,9

48,3

Витрати на НДДКР(млн.ієн)

16,3

28,5

5,0

2,9

11,1

Ступінь

співробітництваміж бізнесом танаукою

% співвідношеннявитрат науніверситетськідослідження зісторонипромисловості

7,5

7,7

11,3

7,1

6,4

Результативність

Кількість

зареєстрованих

патентів

79,2

220,6

60,5

40,0

85,2

Кількість

опублікованих

статей

74050

242216

66520

68391

99817

Ефективність

Експорт

технологічних

товарів

(млн.дол.США)

102,3

380,3

28,4

62,3

119,3

Питома вагависокотехнологічнихтоварів на ринку

13,2

25,5

10,0

8,7

12,9

Порівняльна характеристика національних інноваційних системвисокорозвинених країн світу (за методикою Міністерства освіти, культури,__________________       спорту, науки і техніки Японії)_

Джерело: [321, с.333]

Більшість країн для акселерації інноваційних процесів використовуютьподаткові пільги, головною метою яких є збільшення видатків приватного секторана дослідження та розвиток, який вважається одним з найосновніших показниківінноваційності, через збільшення власних коштів підприємства. Основноюперевагою податкових пільг над субсидіями є те, що їх затвердження дає змогусамим підприємствам визначати розмір витрат на дослідження, а не фіксувати їхвеличину в момент затвердження бюджету. Ще однією перевагою податковихпільг є їх передбачуваність, яка полягає у можливості підприємства користатися знаданих пільг до тих пір, поки воно дотримується визначених умов для їходержання. Така стабільність та прогнозованість є дуже важливим фактором приплануванні інноваційної діяльності.

Крім того, варто виділити наступні неподаткові інструменти, яківикористовуються багатьма країнами для стимулювання інноваційного розвиткунаціональної економіки:

•                      створення центрів трансферту технологій;

•                      створення науково-дослідних установ;

•                      створення науково-технічних та технологічних парків;

•                      спрощення адміністративних процедур;

•                      страхування кредитів;

•                     державні замовлення інноваційної продукції.

В Україні державним органом, який бере участь у формуванні тазабезпеченні реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційноїдіяльності, займається створенням національної інноваційної системи длязабезпечення проведення ефективної державної інноваційної політики,координацією роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційноїдіяльності є Державне агентство України з інвестицій та інновацій.

Використання пільгових державних кредитів за відсотковою ставкою небільше 7% річних, які надавалися окремим підприємствам, безумовно єможливістю підвищення ефективності роботи в промисловості, проте вартовідзначити недостатність таких програм. Частка державних коштів у фінансуванніінноваційної діяльності промислових (в т.ч. і машинобудівних) підприємств євкрай низькою. Також часто державні кошти використовуються неефективно ірозробки так і залишаються не комерціалізованими. За даними [322, с. 267], призбільшенні протягом 2000-2007 років обсягу фінансування з державного бюджетутехнологічних інновацій майже у 19 разів (з 7,7 млн. до 144,8 млн.грн.),щорічного обсягу виконаних наукових і науково - технічних робіт у 3,4 раза ( з1978,4 млн. до 6700,7 млн.грн.) зменшилася частка реалізованої інноваційноїпродукції в загальному обсязі промислової продукції з 6,8 до 6,7 відсотка, часткапідприємств, які провадили інноваційну діяльність, у 1,27 раза (з 18 до 14,2відсотка) та кількість освоєних такими підприємствами інноваційних видівпродукції в 6 разів ( з 15323 до 2526).

Очевидно, що витрати на науково - дослідні роботи справляють значнийвплив на конкурентоспроможність продукції вітчизняної промисловості вміжнародному масштабі, зокрема й товарну структуру експорту, що є важливимпоказником ефективності роботи вітчизняних підприємств в напрямку виходу тазакріплення на зовнішніх ринках. У 90-х роках у США 89,4% державних витрат і74,6% витрат підприємств на науку використовувалися в п'яти галузяхпромисловості: ракетобудуванні й космічній промисловості, машинобудуванні,електротехнічній і хімічній промисловості та приладобудуванні. При цьому 39,1%продукції цих п'яти галузей становили 72% американського експорту продукціїпереробної промисловості, що є свідченням високої конкурентоспроможностітоварів США на світовому ринку. Натомість конкурентоспроможність продукціїпромисловості України, передусім продукції машинобудування, на зовнішніхринках є порівняно досить низькою. Так, у 90-х роках частка створених в Українізразків нових видів машин і обладнання, що перевищували технічний рівенькращих закордонних аналогів, коливалася в межах 1-3%.

Підвищення рівня інноваційності виробництва вимагає відповідних витрат ідодаткового залучення ресурсів. Якщо в кінцевому підсумку їх використаннястимулює значне підвищення рівня інтенсифікації виробництва, то необхідністьтаких екстенсивних витрат стає очевидною. Це обумовлює потребу у вивченніпитань вибору найбільш ефективного варіанту здійснення таких витрат, їхкількості, джерел та інтенсивності.

Окрім високого ризику і невизначеності шляхів досягнення цілей,інноваційний процес характеризується неможливістю детального планування таорієнтацією на прогнозні оцінки, що вносить суттєві відмінності міжінноваційним та виробничим процесом. Особливо складно оцінити можливіпереваги інновацій на ранній фазі їх впровадження, коли йдеться про радикальнінововведення. Тому значна кількість виробничих підприємств не завжди готовійти на ризик і віддають перевагу зниженню витрат виробництва за рахуноквикористання ресурсозберігаючих технологій та модернізації продукції.

Впровадження нової продукції підвищує технологічний рівеньпідприємства, але через певний час він починає знижуватися внаслідок фізичногота морального за старіння «новинок». З огляду на таку особливість, інноваційнийпроцес необхідно розглядати як безперервний, що підсилює важливість значенняфінансування нововведень на всіх етапах їх розробки та впровадження.

«Життєві цикли» інноваційних проектів у промисловості впродовж останніхдесятиліть мають тенденцію до скорочення. Продукція, яка користується попитомна даний час, вже через кілька років може виявитися повністюнеконкурентоспроможною. Тому скорочення інноваційного лагу є важливимзавданням сучасних підприємств. На деяких підприємствах це завданнявирішується шляхом запровадження новацій, які вже були реалізовані назакордонних ринках, через придбання франшизи чи ліцензій. Такий шлях можебути набагато дешевшим для виробника, оскільки не вимагає проходження етапівфундаментальних та прикладних досліджень, проте є певні ризики, пов'язані зймовірністю «непристосованості» даного інноваційного продукту до вітчизняногоринку. Таким чином, купівля готової інноваційної продукції є виправданою вкороткотерміновому періоді і не повинна стати основним джерелом інноваційукраїнської промисловості.

Натомість важливого значення набуває розвиток інноваційноїінфраструктури та посилення зв'язку між науковими інститутами тавиробництвом.

Якщо аналізувати «життєвий цикл» інноваційного проекту, то джерелафінансування окремих етапів є різними (рис. 4.19, згідно з [323, с.287 ]).