фінансування на різних його стадіях

У практичних розрахунках циклу «дослідження - розробка - виробництво»часто використовується таке співвідношення - 1:10:100 [324, с. 255], щовідображає співвідношення витрат на фундаментальні дослідження, прикладнірозробки і виробництво. В багатьох випадках фундаментальні та прикладнідослідження фінансуються бюджетом, а дослідно - конструкторські роботи,створення та випробування дослідного взірця, налагодження виробництва та вивідтовару на ринок проводяться за рахунок власних чи кредитних коштівпідприємства. Найбільш ризиковими є інвестиції періоду від дослідно -конструкторських робіт до моменту, коли інвестиції вже повернулися, іпродовжується виробництво та реалізація продукції. Зрозуміло, що фінансуванняфундаментальних досліджень в більшості випадків проводиться за рахунокбюджетних коштів, оскільки віддача від таких вкладень може бути відтермінованав часі, або й взагалі виявитися недостатньою для покриття вкладених коштів.Державні інвестиції у фінансування НДДКР повинні розглядатися не просто якпередача коштів у приватний сектор чи оплата державного замовлення на товари іпослуги, а як інвестиції, що мають серйозні економічні й соціальні наслідки.

Інновації на підприємстві часто описуються як лінійний процес, щопочинається з досліджень та розробок, потім - налагодження виробництва, післяцього - маркетинг та збут нового продукту (комерціалізація) (рис. 4.18).Насправді існують численні зворотні зв язки і інновації доцільніше представлятиу вигляді мережі. Наприклад, багато ідей щодо продуктових інновацій надходятьвід постачальників, зростання обсягів продажів вимагає додаткових досліджень тапошуку ресурсів і, таким чином, сам виробничий процес може спонукати дорозробки нової продукції, яка буде простіша у виробництві та доступніша дляпотенційного покупця.

Швидкість технологічних змін в умовах гострої конкуренції потребує відпідприємств безперервного здійснення інноваційної діяльності, тобтоінвестування у власні дослідження, вдосконалення виробничих, управлінських такадрових систем, що є передумовою економічного зростання як підприємства,галузі, так і країни в цілому.

Інновації все частіше стають результатом комбінації внутрішніх тазовнішніх інноваційних джерел. Наприклад, великі ТНК переходять до так званої«подвійної мережевої структури», до складу якої окрім внутрішніх підрозділів, якіє у використанні компанії, входять і численні зовнішні мережі, з якими ТНКспівпрацює в рамках інноваційних проектів для підвищення власноїрезультативності та використання нових знань [325].

Жодна з компаній, навіть якщо це лідер ринку, не може самостійногенерувати всі вдосконалення, які необхідні для протистояння глобальнійконкуренції. Часто фірми можуть прийняти рішення не використовувати всі ідеї,які виникають всередині організації через обмеженість ресурсів або внаслідокнесумісності з основною стратегією розвитку. Тому все більшого значеннянабувають альянси у сфері досліджень та розробок, аутсорсингу та створеннявиробничих мереж.

Як стверджує Х.Чезброт [326], закриті лінійні інноваційні моделітрансформуються у відкриті, тобто інновації створюються на основі взаємодіїчисленних структур в рамках і за межами компаній (постачальники, конкуренти,клієнти, зовнішні дослідні організації).

Якщо розглядати трансфери технологій на макрорівні, то було виявлено, щонавіть найбільші промислово розвинуті країни (США, Японія, Німеччина,Великобританія, Франція) залучають від % до % своїх інновацій з-за кордону[327]. Оскільки країни, що розвиваються, здійснюють набагато менше вкладень уфундаментальні дослідження порівняно з промисловими лідерами, то їхзалежність від іноземних джерел нових технологій є ще більшою. Отже, сьогодніінноваційний процес під впливом глобалізації значно ускладнився з точки зорухарактеру міжнародної та міжфірмової передачі знань.

Важливим є зростання частки корпоративного патентування у загальнійсукупності, що відображає загальносвітову тенденцію. Наприклад, часткакорпоративного патентування у США складає близько 80% від загальної кількостівиданих у США патентів. В цілому ж, картина резидентської патентної реєстраціїв розрахунку на млн. витрат на дослідження та розробки по окремих країнах у2006 році є доволі різноманітною, проте Україна в ній займає гідне місце(рис.4.19)543210

nfr X^ GV j*                            ^ ^ ^                                 ^ # X* X^

  • * * / s

c/                                                 ^

І

 

С

 

 

 

05І

Q

Об

03

си

 

 

I

05

ф

І

1-05с

1-05CL

 

1-

1-

S

о

CD

 

 

 

 

 

і*:

 

КраїниРис.4.19 Резидентська патентна реєстрація у розрахунку на млн. витратна дослідження та розробки у 2006 р.

Джерело: База даних статистики ВОІВ, The World Bank - Світові індикаторирозвитку, Інститут статистики ЮНЕСКО.

Активна патентна діяльність підприємств дозволяє сформувати компаніямвласний портфель патентів, що дає можливість максимально закріпити за собоюправа на використання винаходів в даній галузі і частково блокувати НДДКРконкурентів.

Поняття інновацій слід розуміти комплексно, враховуючи, що це "не тількивпровадження нового продукту на ринок, але й цілий ряд інших нововведень:

-          нова або покращена продукція (продуктові інновації);

-          нові або покращені послуги (інновації послуг);

-          нові або покращені виробничі процеси та технології (процесні татехнологічні інновації);

-         змінені соціальні відносини на підприємстві (соціальні та кадровіінновації)» [328, с. 313].

Що стосується частки підприємств, які впроваджували інновації (табл.4.8),можна відмітити, що найбільша частка належить підприємстваммашинобудування, зокрема підприємствам з виробництва електричного,електронного та оптичного устаткування, оскільки в цій сфері моральне старінняпродукції проходить дуже швидко, і як наслідок - недостатня активністьінноваційної діяльності може стати причиною великих збитків підприємств.

Враховуючи специфіку інноваційної моделі розвитку, стимулюванняінноваційних процесів в економіці України є одним із першочергових завдань удіяльності держави.

Реалізація механізму активізації інноваційної діяльності промисловогопідприємства нерозривно пов'язана з низкою чинників, що забезпечують йогоуспішну виробничо - господарську діяльність.

Таблиця 4.8

Частка промислових підприємств, що впроваджували інновації у 2007-2009 рр. за типами інновацій та видами діяльності* (відсотків до загальної

кількості обстежених) (за даними [269])

Галузь та підгалузь

Підприємства, що впроваджували, %

Інноваційнупродукцію

Інноваційніпроцеси

Організаційніінновації

Маркетинговіінновації

Промисловість

10,8

10,7

4,2

4,1

Добувна промисловість

2,7

5,7

1,7

0,9

Переробна промисловість

12,4

11,6

4,6

4,8

В т.ч.

металургійне виробництво тавиробництво готовихметалевих виробів

12,1

11,9

4,4

4,5

Хімічна та нафтохімічнапромисловість

17,8

16,4

6,8

6,7

Машинобудування

20,6

16,3

8,1

7,4

Примітка. *період обстеження визначено згідно з міжнародною методологією, за якоюобстеження інноваційної діяльності проводяться раз на три роки

В табл.4.9 подана узагальнена класифікація чинників, які мають суттєвийвплив на розвиток інноваційних процесів на підприємствах українськоїпромисловості.

Аналізуючи впливи вищенаведених факторів на інноваційну діяльністьпромислових підприємств варто зазначати, що сила та характер впливу різнятьсяв розрізі підгалузей та залежать від наявного інноваційного, ресурсногопотенціалу суб'єктів господарювання. Також суттєве значення має структуравнутрішнього та світового ринку, перспективи його розвитку, інституційнезабезпечення та регулювання.

Тому формування інноваційної моделі розвитку на мікрорівні потребуєзбалансованого поєднання мікроекономічних факторів та інституційнихпередумов, що можуть стимулювати трансформації та активізувати процеспереходу підприємництва до інноваційного шляху розвитку.

Розглядаючи проблеми інноваційного розвитку української промисловості,варто зазначити, що перешкодами інноваційного процесу є не тількинедосконалість ринкових відносин, державного регулювання, недостатністьфінансування, слабкість зв'язків між наукою та безпосередньо виробництвом.Навіть покращення показників цих факторів може не забезпечити адекватногопокращення в системі інновацій, тобто немає лінійної залежності міжфінансуванням досліджень, створенням більш сприятливого середовища довпровадження інновацій, і результуючими показниками впровадження дослідженьу кінцеве виробництво.

Таблиця 4.9

Групафакторів

Прояви факторів, якіперешкоджають інноваційнійактивності

Прояви факторів, які створюютьпередумови розвитку інноваційногопідприємництва

Економіко -технологічні

Нестача ресурсів дляфінансування інноваційнихпроектів; пріоритетністькороткострокових поточнихекономічних інтересів впорівнянні зі стратегічними;слабкість матеріальної,технологічної бази виробництв

Наявність фінансових ресурсів, матеріально- технічних засобів і технологій длявпровадження інновацій

Політико -правові

Наявність обмежень зі сторониантимонопольного,податкового, амортизаційного,патентно - ліцензійногозаконодавства

Стимулювання інноваційності підприємствна державному рівні шляхом застосуванняпільг; відсутність невиправданихдержавних преференцій для обмеженогокола підприємств

Організаційно- управлінські

Жорсткість в плануваннідіяльності підприємств;надмірна централізаціяуправління та складністьузгодження інтересів всіхучасників інноваційногопроцесу; орієнтація виробниківна швидку окупність інвестицій

Включення в планування та реалізаціюінноваційних процесів всіх підрозділівпідприємства; максимальна гнучкістьуправління; не перевантаження всіх рівнівуправління інформацією; здатність дошвидкого прийняття управлінських рішеньу зв'язку зі змінами зовнішньогосередовища, наявність ефективнихінформаційних систем та сучаснихкомп'ютерних технологій

Соціально-психологічні

Опір змінам, страх передневдачами, неприхильнеставлення до необхідностізмінювати звичні способидіяльності

Забезпечення умов та заохоченнясамореалізації в інноваційному процесі

Результати дослідження факторів, що перешкоджають інноваційнійдіяльності вітчизняних підприємств представлені на рис. 4.20.

Фактори позитивного та негативного впливу на розвиток інноваційних___ процесів (складено автором)_

В процесі здійснення інноваційної діяльності кожне підприємство отримуєвласні специфічні ефекти такої діяльності. В даному контексті доцільнорозглядати не просто ефект як результат, що досягається, у матеріальному,грошовому, соціальному вираженні, а саме інноваційний ефект - тобтоперспективна перевага, що виникає в результаті послідовного процесу розробки,створення та реалізації інноваційного продукту чи процесу, завдяки якійпідприємство оптимізовує власну діяльність та підвищуєконкурентоспроможність як конкретної продукції, так і виробництва в цілому.Варто відмітити, що під час здійснення інноваційної діяльності окрім можливихефектів слід враховувати наступні фактори, які можуть впливати на кінцевийрезультат: фактор часу, масштабу, ризику, інфляції, невизначеності та інші.14,4

Z34

14,4

15,2

167

134 171

25,5

29,5

32,5

31,7

33^5

49,3

50,9

4

81,7

4—

90

sS   80

f      70

I      60

S     50

       40

£     30

Б     20

у      10

0-И

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

1   - недостатня фінансова підтримка держави;

2   - нестача власних фінансових коштів;

3   - відсутність фінансових коштів у замовника;

4   - низький платоспроможний попит на продукцію;

5   - великі витрати на нововведення;

6   - високий економічний ризик;

7   - тривалий термін окупності нововведень;

8   - відсутність попиту на продукцію;

9   - нестача кваліфікованого персоналу;

10   - нестача інформації про нові технології;

11   - нестача інформації про ринки збуту;

12   - несприятливість підприємства до нововведень;

13        - відсутність можливостей для кооперації з іншими підприємствами і науковимиорганізаціями;

14   - недосконалість законодавчої бази.

Рис.4.20 Фактори, що стримують інноваційну діяльність (% до загальної

кількості промислових підприємств)

Джерело: [329]

Особливості науково-технічного розвитку промислового виробництвавизначаються рисами сприйняття нововведень виробничими системами, якіможуть варіюватися від повного сприйняття або його заперечення, якщо суб'єктгосподарювання переслідує цілі, що не узгоджуються з процесом змін. Залежновід вили впливу факторів заперечення чи сприйняття нововведення можутьформуватися проміжні варіанти поведінки або організація залишиться байдужоюдо впровадження нововведення.

Слід розуміти, що в різних підсистемах промислового підприємства(технологія, організація, персонал) готовність і сприйнятливість нововведеньможе бути різною. Виробнича система в цілому визнає нововведення, якщоступінь визнання одними частинами системи перевищує ступінь його запереченняіншими.

7

В деяких випадках нововведення можуть суперечити певним інтересампідприємства або організація не готова до змін. В інших випадках виробничасистема може бути зацікавлена і готова до впровадження. Ще одним випадкомможе бути так звана «байдужість» підприємства, коли сила факторів, щообумовлюють заперечення, співрозмірна з силою факторів, які визначаютьнововведення як позитивне зрушення. Тобто, готовність до впровадженняінновацій значною мірою залежить від внутрішнього середовища підприємства.

Отже, важливою особливістю національної моделі розвитку промисловостіповинні стати такі внутрішні зміни, які не передбачають підлаштування економіки доглобальних процесів, оскільки такий підхід позбавляє можливості знаходженнявласного шляху вдосконалення. Єдино можливим шляхом використання переваг, якіможе надати вітчизняній економіці глобалізація, є оптимізація показників розвиткувнутрішнього ринку через зростання ролі держави як основного регулятора тастимулятора національного саморозвитку.

Інфраструктура інноваційного розвитку України перебуває в початковомустані. У ній представлено лише окремі типи інноваційних структур, зокрематехнопарки, наукові центри, бізнес-інкубатори, науково-технічні підприємства,фонди. Причому діяльність лише незначної їх частини відповідає завданням, якімають вирішуватися ними, виходячи із світового досвіду організації різних типівінноваційних структур. В Україні не тільки обмежена чисельність інноваційнихструктур, але склалася їх структурна неповнота, а також функціональнаневизначеність їх діяльності. Розвиток інноваційної інфраструктури потребуєвсебічної державної підтримки.

До інноваційної інфраструктури відносяться наступні підсистеми:

1.                             Виробничо - технологічна

(технопарки, бізнес - інкубатори, інноваційно - технологічні центри)

2.                             Інформаційно - консалтингова

(інформаційні центри, статистичні та аналітичні компанії, консалтинговіорганізації з оцінки вартості, захисту і використання інтелектуальної власності)

3.                             Кадрова

(заклади підготовки та перепідготовки кадрів у сфері НДДКР, інноваційногоменеджменту та маркетингу)

4.                              Фінансова

(фінансово - кредитні установи, бюджетні, венчурні, страхові, інвестиційніфонди)

5.                             Підсистема сертифікації, стандартизації, патентування таліцензування

Формування комплексної інноваційної інфраструктури в поєднанні зкардинальними трансформаціями у пріоритетах розвитку вітчизняноїпромисловості, визнанням на урядовому рівні інновацій важливим факторомекономічного розвитку, активізацією діалогу між науковцями, виробниками тадержавними органами створить потрібну основу для бурхливого інноваційногопроцесу в Україні.

В Україні інноваційна інфраструктура ще недостатньо розвинена, неохоплює всі ланки інноваційного процесу і не має системного підходу дозабезпечення відповідними послугами у сфері інноваційної діяльності. Вартозазначити, що за сучасних умов в Україні сформовані лише деякі елементиінноваційної структури, практично не діють венчурні фонди і центритрансферу технологій, немає належної підтримки діяльності винахідників,раціоналізаторів, науковців, які мають завершені науково-технічні розробки.Також недостатньо реалізовується освітній і науковий потенціал, насампередвищих навчальних закладів, у сфері інформаційно-комунікаційних, високихтехнологій тощо.

На рис. 4.22 представлена класифікація видів ефектів, які може отриматипідприємство в результаті здійснення інноваційної діяльності. Варто відмітити,що під час здійснення інноваційної діяльності окрім можливих ефектів слідвраховувати наступні фактори, які можуть впливати на кінцевий результат:фактор часу, масштабу, ризику, інфляції, невизначеності та інші.

Досвід закордонних компаній доводить можливість досягнення тапідтримки успішного становища на ринку навіть при відсутності надвеликихкапіталовкладень на дослідження і розробки. Прикладом можна вважати японськукомпанію НЕК, у якої витрати на дослідження і розробки протягом 20 років (70-80-і роки), обчислені як відсоток від обсягу продажів, були набагато нижчі, ніжаналогічні витрати у всіх американських і західно європейських фірмах - їїконкурентах [330, с. 101]. Така ситуація склалася через те, що на підприємстві бувобраний ключовий напрям діяльності, виробництво по якому постійновдосконалювалося, ресурси не розпорошувалися відразу на всю номенклатурувипуску продукції. Тобто, навіть при невеликих витратах на нововведення, якщокомпанія готова до них, можна досягти значних позитивних результатів.

Темпи науково-технічного розвитку виробництва залежать від того,наскільки виробнича система готова сприйняти те або інше нововведення.Сприйняття нововведення може мати кілька форм - форму визнаннянововведення, коли виробнича система зацікавлена й підготовлена до повноговпровадження, або заперечення нововведення, коли воно суперечить інтересампідприємства або коли виробнича система не готова до його впровадження.Ступінь визнання й заперечення нововведення може бути різним залежно відспіввідношення впливу факторів, що обумовлюють визнання, і факторів, щообумовлюють заперечення. Якщо вплив цих факторів збалансований,виробнича система буде байдужа до впровадження нововведення. Слідрозуміти, що в різних підсистемах промислового підприємства (технологія,організація, персонал) готовність і сприйнятливість нововведень може бутирізною. Виробнича система в цілому визнає нововведення, якщо ступінь визнанняодними частинами системи перевищує ступінь його заперечення іншими.

В деяких випадках нововведення можуть суперечити певним інтересампідприємства, або організація не готова до змін. В інших випадках виробничасистема може бути зацікавлена і готова до впровадження. Ще одним випадкомможе бути так звана «байдужість» підприємства, коли сила факторів, щообумовлюють заперечення, співрозмірна з факторами, які визначаютьнововведення як позитивне зрушення. Тобто, готовність до впровадженняінновацій значною мірою залежить від внутрішнього середовища підприємства.

00

ю

Види ефектів інноваційної діяльності промислового підприємстваЕкономічний

•     скорочення термінівокупності вкладень;

•     економія матеріальнихта фінансових ресурсівза рахуноквикористанняресурсоощаднихтехнологій;

•     покращення показниківвикористання ресурсів:

-  підвищенняпродуктивності праці;

-   підвищення рівняфондовіддачі;

-   скорочення періодуобігу обігових коштів

•                        зростанняприбутковості, фінансовоїнезалежності,рентабельності таплатоспроможностіпідприємства;

•                       підвищенняділової репутаціїпідприємства та йоготоргових марок, що можевідображатися у зростаннівартості організації.

Науково -технічний

збільшення кількостізареєстрованихавторських свідоцтвта патентів;підвищення рівняавтоматизації такомп'ютеризаціївиробництва;збільшення часткипрогресивнихтехнологічнихпроцесів;

скорочення часу навиготовленняпродукції якрезультат

впровадження новихтехнологій таобладнання.

Соціальний

покращення умов

праці та відпочинку

робітників;

підвищення

кваліфікації

працівників;

зниження рівня

травматизму на

виробництві;

підвищення

заробітної плати

працівників

задоволення

прагнень працівників

у кар'єрному рості.

Екологічний

зменшенняшкідливого впливувиробничих процесівна навколишнєсередовище;зростання випускуекологічно чистоїпродукції;зменшення відходіввиробництва;підвищенняергономічностівиробничого процесу

Функціональ-ний

•         зростанняефективностіуправлінняорганізацією;

•        покращення якостізбутовоїдіяльності;

•         оптимізація схемпостачання

Продуктовий

> Підвищення рівняякості продукціїРис. 4.22 Види ефектів інноваційної діяльності промислового підприємства

Великою перешкодою на шляху переходу до інноваційного напрямкурозвитку української промисловості є недостатність фінансового забезпеченняінноваційних проектів. Процес активізації інвестиційної діяльності в інноваційнусферу стримується макроекономічними негативними тенденціями. Разом з тим,банківські установи також обмежені в мобілізації вільних коштів як потенційногоінвестиційного ресурсу внаслідок слабкого фінансового стану суб'єктівпідприємницької діяльності та фізичних осіб. Не можна ігнорувати і відсутністьефективної нормативно-правової бази регулювання інвестиційної діяльності.

З огляду на все вищесказане, очевидним стає той факт, що формуванняефективних, адаптивних до конкретних умов зовнішнього середовища таособливостей розвитку виробничих відносин механізмів управлінняпромисловими підприємствами, неможливе без ґрунтовного дослідженняінноваційного потенціалу, який значною мірою визначає можливостіпідприємства до динамічного зростання.

Узагальнюючи науково - практичний матеріал стосовно суті інноваційногопотенціалу, умовно можна виділити 4 підходи до його трактування:

-                  це сукупність ресурсів

-                  це готовність до нововведень

-                  це спроможність успішно здійснювати інноваційні проекти

-                  це можливість проникнення інновацій

Більшість авторів керується так званим «ресурсним підходом», відповіднодо якого інноваційний потенціал - це сукупність виробничих, наукових,фінансових, маркетингових, кадрових, організаційних ресурсів та можливостей,що забезпечують готовність і здатність підприємства здійснювати інноваційнудіяльність при постійному удосконаленні системи управління нею з урахуваннямфакторів нестабільного середовища [331, с. 19].

Питання оцінки ефективності інноваційної діяльності, можливостей для їїподальшої активізації є актуальними з погляду як теоретичних, так і прикладнихаспектів інноваційної діяльності.

Протягом останніх років з'явилось багато публікацій, присвяченим різнимаспектам інноваційного розвитку. Разом з тим, в них розглядаються переважнотільки окремі сторони моніторингу інноваційного розвитку підприємств.Наприклад, Ю. Антохіна [332, с.16] вважає, що «найбільше значення при оцінціефективності інноваційного розвитку має ресурсний потенціал». На наш погляд,таке уявлення є неповним, оскільки до інноваційного потенціалу слід такожвключати каталізатори, тобто умови, які здатні забезпечити оптимальневикористання всіх ресурсів. До таких каталізаторів варто віднести мотиваційниймеханізм, систему менеджменту, інформаційне забезпечення, організаційно -управлінські елементи. Разом з тим, не варто перебільшувати значенняінформаційної складової інноваційної діяльності, як це робить ціла низка вчених[333, 334].

Н. Краснокутська [335] визначає інноваційний потенціал як здатність іготовність підприємств і організацій здійснювати реалізацію інноваційногопроцесу. С.Кочетков [336] трактує інноваційний потенціал підприємства якздатність досягати поставлених інноваційних цілей за умов використання наявнихресурсів. Тобто інноваційний потенціал виступає основним індикаторомможливості інноваційних перетворень і доцільності їх здійснення. Він умовноскладається з двох складових - готовності до інновацій та готовності достабільної виробничої діяльності. Інноваційний потенціал визначає вибірінноваційної стратегії, тому його оцінка - необхідний етап процесу розробкистратегії. Від стану інноваційного потенціалу залежить вибір шляхів та засобіврозвитку підприємства, тому для складання планів, прийняття ефективнихуправлінських рішень необхідно мати об 'єктивну інформацію про можливостіпідприємства в досягненні певних цілей, яка буде врахована при організації тавдосконаленні управління підприємством.

Проводячи аналіз інноваційного потенціалу окремого підприємства, слідрозглядати характеристики не окремого виду ресурсів, а цілого їх комплексу, щойого формують та демонструють ефективність його використання. Тобто,необхідно провести аналіз показників забезпечення і використання матеріальнихресурсів, інформаційного забезпечення, організаційно - управлінськогозабезпечення та ринкових (маркетингових) показників.

Оцінка інноваційного потенціалу підприємства дозволяє проаналізуватипотенційну стійкість підприємства в аспекті інноваційного розвитку, а також йогопараметри при формуванні інноваційної стратегії. Як зазначає В.Чабан,«неможливе впровадження нових технологій на підприємстві без попередньоїоцінки його інноваційного потенціалу, оскільки може не вистачити фінансовихресурсів для завершення початкових інноваційних проектів, а також іншихресурсів, що є складниками інноваційного потенціалу» [337, с.142 ]

В багатьох роботах (наприклад, [338, с.14] ) на основі виокремлення частинпотенціалу на основі груп ресурсів, що доступні підприємству, виділяютьвиробничий, кадровий, фінансовий та інші види потенціалу. Для інноваційногорозвитку необхідне поєднання всіх вище перелічених потенціалів, проте вартопам'ятати, що інноваційний потенціал не є простою їх сумою, а частково включаєвсі ці елементи (рис.4.23). Тому поняття інноваційного потенціалу тіснопереплітається з загальноекономічним, який є узагальненим показником наявностіта можливостей реалізації всіх видів потенціалів підприємства.

Визначення інноваційного потенціалу має важливе значення для самогопідприємства, оскільки оцінивши рівень ІПП в різні періоди часу в динаміці тавизначивши чинники, які вплинули на зміну його величини, керівництвоорганізації може зробити певні висновки про тенденції змін, а також ініціюватипроведення заходів для підвищення рівня даного комплексного показника, щопідвищить можливості підприємства впроваджувати інновації як базу дляпокращення умов виготовлення більш конкурентоспроможної продукції.

При формуванні та реалізації інноваційного потенціалу промисловогопідприємства процес планування та оптимізації використання ресурсів єобов'язковим елементом управлінської роботи як в короткостроковому, так ідовгостроковому періодах.

потенціалів

Ще на етапі визначення стратегії розвитку і безпосереднього процесурозробки цілей повинно відбутися встановлення збільшення інноваційногопотенціалу підприємства як основи усіх інших цілей, оскільки саме вони є базоюдля подальшого формування набору показників та індикаторів. Сьогодніуправляти підприємством так, щоб мати лише позитивний фінансовий результатчи певний рівень рентабельності є замало. Управління повинне бути побудованетаким чином, щоб відбувалося постійне зростання доданої вартості, а це можезабезпечити розвиток інтелектуального капіталу.

Нарощення інноваційного потенціалу повинно відображатися і плануватисяу всіх підсистемах організації, тобто слід враховувати можливості підвищенняякості кожної з його складових та зростання сукупного ефекту їх взаємодії.Однією з основних проблем при дослідженні та плануванні підвищенняінноваційного потенціалу є те, що всі його елементи функціонують одночасно івзаємозалежно. Тому інноваційний потенціал розглядається як складна динамічнасистема, в якій дуже важливу роль відіграють напрямки та сила зв'язків міжокремими елементами.

Кожна складова інноваційного потенціалу підприємства може матикритичне значення для можливості реалізації окремих цілей розвитку організації.Для того, щоб інноваційний підхід до розвитку організації був повністюреалізований, інновації повинні охоплювати всі процеси, які відбуваються напідприємстві - управління фінансовими ресурсами, часом, технологіями,вміннями. Не менш важливим є інноваційність та динамізм персоналу тавпровадження ефективних методів управління та мотивації.

Розглянемо основні напрямки розвитку інноваційного потенціалупідприємства відповідно до ресурсного підходу, тобто виокремимо 2 векторивдосконалень - розвиток матеріальної складової (інноваційний потенціалматеріальних ресурсів) та нематеріальної складової (інтелектуальний потенціал).

До матеріальної складової належать основні та оборотні засобивиробництва, до нематеріальної - нематеріальні, маркетингові, трудові таорганізаційні ресурси.

Нематеріальні активи в свою чергу поділяють на:

1.                 Людський капітал (вміння, талант, знання);

2.                  Інформаційний капітал (бази даних, інформаційні системи, технології);

3.                  Організаційний капітал (культура, лідерство, робота в команді).

Людський капітал є найважливішим стратегічним чинником, який визначає

як успіх трансформаційних процесів на рівні кожного окремо взятогопромислового підприємства, так і перспективи розвитку економіки Українизагалом. Пошук оптимальних шляхів використання та розвитку кадрових ресурсівпотрібно вести як в теоретичній площині, так і в площині прикладних методик.

Недостатній рівень кваліфікації та професійних навичок персоналу можестати стримуючим фактором при впровадженні нових технологічних процесів,розробки нової продукції, стати причиною значних матеріальних втратпідприємства внаслідок зниження продуктивності праці, погіршення якостіпродукції та ефективності використання обладнання.

Одним з шляхів підвищення якості людського капіталу підприємства тазапобігання негативного впливу її недостатності є впровадження ефективнихшляхів управління, до яких можна віднести інвестування в розвиток персоналу.Причому ці вкладення не повинні сприйматися як витрати на працівників, а якдовгострокові інвестиції, необхідні для розвитку підприємства. Будь-яка стратегіяпідвищення конкурентоспроможності підприємства приречена на невдачу, якщопри розробці механізму її реалізації не передбачено здійснення інвестицій урозвиток людського капіталу. Цілком очевидно, що протягом останніх двохдесятиліть підприємства почали витрачати значні кошти на купівлю чи створенняпрогресивних систем виробництва (наприклад, комп 'ютерного виробництва,комп'ютерно - інтегрованих виробництв, гнучких виробничих систем), щоботримати оперативне підвищення продуктивності. Разом з тим, в управлінніперсоналом також почали набувати все більшої ваги такі заходи, як часта оцінкапродуктивності працівників, розвиток необхідних навичок і знань, а такожзаохочення працівників зміцнити свої інноваційні поведінки для експлуатаціївиробничих систем.

Переглядаються цілі організації з точки зору необхідності наявностіперсоналу певного професійно-кваліфікаційного рівня для реалізації стратегій, яківедуть до досягнення намічених цілей.

Розробка плану навчання повинна включати наступні дії:

V                визначення основних напрямків навчання;

V                визначення груп працівників, яким навчання потрібне і буде корисним для

розвитку підприємства;

V                розробка переліку основних знань, які повинні отримати працівники під часнавчання;

V                вибір викладачів, методів та форм навчання;

V                вибір місця проведення навчання;

V                визначення часу, протягом якого відбуватиметься навчання;

V                як буде проходити навчання - з відривом чи без відриву від виробництва;

V                 призначення відповідальних за організацію навчання.

Після цього необхідно провести аналіз основних характеристик наявногоперсоналу. Для оцінки можна використовувати наступні показники:

•                                             склад людських ресурсів підприємства та управління ними;

•                                             середня заробітна плата, витрати на робочу силу;

•                                            рівень професійної мобільності;

•                                             обсяг продажу в розрахунку на кожного зайнятого;

•                                             освіта персоналу;

•                                            досвід персоналу, кількість років в рамках даної професії;

•                                             стан здоров'я, фізичні можливості працівників;

•                                             плинність персоналу.

На основі отриманих даних виявляється потреба у навчанні працівників,міра відповідності їх знань, вмінь, навичок тим, які потрібні для досягнення цілейпідприємства, що і визначає мету професійного навчання. Цілями навчання середбагатьох інших може бути підвищення кваліфікації певних груп працівників,скорочення розриву між вимогами робочого місця, посади і якостями працівників,перепрофілювання або загальний розвиток персоналу, навчання для початкуроботи за новими для підприємства напрямками.

Після цього здійснюється розробка плану навчання персоналу, якапередбачає вибір методів, часових характеристик, учасників процесупрофесійного навчання, зміст програм навчання і т.д.

Наступним етапом після затвердження плану проведення навчання, єрозробка плану витрат, який передбачає детальний опис та врахування всіхнапрямків та статей.

Реалізація програми навчання повинна перебувати під контролемвідповідальних за його проведення. При відхиленні від встановлених планівповинно проводитися або коригування програми та внесення відповідних змін упроцес реалізації, або при незначущості наслідків відхилень для підприємства -коригування плану навчання.

Інвестиції в людський капітал являють собою будь-які вкладення та дії, щопідвищують професійну кваліфікацію та продуктивні здібності працівника іпотребують оцінки їх ефективності . Оцінювати ефективність вкладень у розвитокперсоналу безумовно потрібно, хоча це завдання є досить складним з огляду наневизначеність залежності між результатами роботи організації та підвищеннямрівня професійності окремого підрозділу чи працівника підприємства. Проте такаоцінка вкрай потрібна зважаючи на високу вартість більшості тренінгів таспеціальних програм по розвитку персоналу.

До складу кількісних критеріїв оцінки результативності проведених навчаньвідносяться наступні показники:

-                коефіцієнт оволодіння практичними вміннями - питома вага правильновиконаних операцій практичного завдання в загальній кількості операцій;

-                коефіцієнт продуктивності - співвідношення виконаного та встановленогообсягу робіт;

-                коефіцієнт автоматизації вмінь - співвідношення часу, встановленого навиконання певного запланованого обсягу робіт відповідно до викладача(фахівця) та учня;

-                відсоток браку;

-                рівень травматизму на підприємстві в цілому та у групах недостатньонавчених працівників;

-                 відсоток учнів, які виконали роботу без помилок.До якісних характеристик відносяться:

-              дотримання техніко - технологічних вимог;

-              дотримання вимог безпеки праці, санітарії та гігієни;

-              організація робочого місця;

-              раціональне використання робочого часу;

-              самостійність у праці;

-              творча ініціатива в праці.

Ефективність інвестування в людський капітал на підприємстві може бутивиміряна наступними кількісними показниками:

-          прибуток від людського капіталу (співвідношення прибутку підприємства тачисельності працівників в еквіваленті повної зайнятості);

-          коефіцієнт окупності інвестицій в людський капітал (співвідношенняприбутку, отриманого після вирахування всіх витрат на робочу силу завиключенням заробітної плати та пільг та розміру витрат на робочу силу(зарплата та пільги);

-          додана економічна вартість (співвідношення чистого доходу від діяльностіпідприємства після виплати всіх податків за виключенням витрат на капітал) тачисельності працівників в еквіваленті повної зайнятості;

-          додана вартість людського капіталу (співвідношення прибутку, отриманогопісля вирахування всіх операційних витрат та витрат на робочу силу завиключенням заробітної плати та пільг та чисельності працівників веквіваленті повної зайнятості;

-          ринкова вартість людського капіталу (співвідношення різниці між ринковою табалансовою вартостями підприємства та чисельністю працівників в еквівалентіповної зайнятості

Проте, отриманих даних під час цих заходів для більшості керівниківвиявляється недостатньо, тому для оцінки результатів навчання розраховуєтьсярентабельність інвестованого капіталу (ROI - Return of Investment), якатеоретично розраховується за наступною формулою:

D/O Т ___________________________  АД Внавч

R01 —Б          (44)

навч

де ROI (return of investment) - віддача інвестицій в навчання;

АД - приріст доходу, принесений підрозділом, що навчався;

Внавч - витрати на навчання.

Розраховуючи даний показник в динаміці, можна визначити, затвердженнями авторів, співвідношення витрат на підготовку кадрів та доходівпідприємства.

Необхідно відзначити, що оцінка інноваційного потенціалу підприємстваповинна бути спрямована на виявлення та вивчення тих факторів, які мають впливна його формування, розвиток і реалізацію з метою використання інноваційнихможливостей підприємства і на цій основі робити висновки про рівеньінноваційної активності підприємства. Водночас здійснення активної інноваційноїдіяльності на підприємстві можливе за наявності узгодженої взаємодіїінноваційного потенціалу підприємства із здатністю ринку сприйняти інновації.Зважаючи на зростання конкуренції, особливо в сфері високотехнологічноїпромислової продукції, можуть виникати складнощі в об'єктивному оцінюваннівласного інноваційного потенціалу, а також зовнішніх та внутрішніх чинників,що впливають на можливість його ефективного використання в діяльностіорганізації.

РОЗДІЛ 5