Підходи до визначення поняття глобалізації

магниевый скраб beletage

Визначення глобалізації економіки

Аргументи опонентів

Глобалізація економіки — це процесбезпрецедентного зростання обсягівміжнародних трансакцій в торгівлі,фінансовій та інвестиційній сферах,переміщення інформації, ідей та культурнихцінностей, пов'язаних з технологічнимобміном [9].

Визначення глобалізації на основі кількісниххарактеристик обсягів міжнародних трансакцій неможе бути вичерпним, оскільки саме по собізростання обсягів міжнародної торгівлі таінвестицій не є якісно новим феноменом іхарактеризує тривалий історичний процесрозвитку міжнародних економічних відносин [10].

Глобалізація економіки — це нова(специфічна) стадія (етап, конкретно-історична форма) процесуінтернаціоналізації або наслідокінтенсифікації дії закону інтернаціоналізаціїгосподарських зв'язків різних підсистемсвітової економіки [11,12].

Глобалізація як система транскордонних танаддержавних взаємодій не тотожнаінтернаціоналізації, основними дійовими особамиякої залишаються національні держави;інтернаціоналізація не настільки поширена усучасному світі, щоб ототожнювати її зглобалізацією, оскільки переважна більшістьрезультатів економічної діяльності провіднихдержав світу не є об'єктом транскордоннихвідносин [10,13]

Глобалізація економіки — це процеспосилення ресурсної, технологічної,фінансової взаємозалежності національнихекономік на основі стрімкого зростанняобсягів та урізноманітненнясвітогосподарських зв'язків [14].

Визначення, засновані на поняттівзаємозалежності, непридатні для розумінняновітніх глобалізаційних процесів, оскількисучасні світогосподарські зв'язкихарактеризуються не взаємозалежністю, а деякимиїї асиметричними проявами [15].

Глобалізація економіки — процесміжнародної інтеграції в сфері фінансів,торгівлі, виробництва, інформатизації тателекомунікації; новий етап у процесіоб'єднання та взаємопроникненнянаціональних господарсько-економічнихкомплексів [16].

Сучасна економіка ще далека від інтегрованої,вона відрізняється поверховою інтеграцією (усфері ринків). Водночас глибинна інтеграція,пов'язана зі сферою виробництва, характерна длянайбільш розвинених країн США, Західної Європита Японії. За цих умов доцільно вести мову протріадизацію, регіоналізацію, а не глобалізаціюекономіки [17].

Глобалізація економіки — процесстановлення "світу без кордонів", втратазначення та "кінець національної держави",зведення нанівець її регулювальнихфункцій [18].

Глобалізація не "скасовує" державу, скорішенавпаки: подальший розвиток глобальних процесівпотребує сильної дієздатної національної держави,виважених політичних рішень, заснованих нанаціональному суверенітеті [19].

Глобалізація економіки — результатгегемоністської стратегії транснаціональнихкорпорацій і супердержав, які під лозунгомлібералізації та уніфікації національнихекономік навколо набору однакових"правил гри" реалізують власнімеркантильні інтереси [20].

Неоліберальна модель глобалізації, заснована наортодоксальному ринковому фундаменталізмі йспрямована на реалізацію інтересів розвиненихкраїн не є обов'язковою та єдино можливою. Існуєоб'єктивна потреба переходу до нової моделіглобалізації, покликаної оптимізуватиспіввідношення ринкових і регулюючих засадрозвитку світогосподарських відносин [21,22].

А. Хайдер Хан в своїй праці «Глобалізація: можливості та загрози» [24]зазначає, що є декілька чинників, які вплинули на виникнення явища глобалізації.

Один з них - зростання глобального фінансового ринку. Міжнародні фінансипочали розвиватися швидше, ніж світова торгівля, і це стало важливоюрушійною силою глобальної інтеграції.

Другий чинник, який посилив інтеграцію світової економіки, - падінняРадянської системи і закінчення Холодної Війни. Ці події спричинилирозширення глобального ринку і поглиблення економічних зв'язків. Сьогоднімайже всі країни світу певною мірою об'єднані та стали частиною глобальногоринку. Межа між національним та глобальним рівнями стала дуже примарною танечіткою, що поглиблює конфлікт між національними підходами до розвитку тамакроекономічними процесами в світі.

Третій чинник, який покладено в основу глобалізації, - зростаннякорпоративної активності. Глобальна інтеграція була результатом дійтранснаціональних корпорацій. Сьогодні кількість транснаціональних корпораційяк і їх сфера впливу розширилася. Щоб скоротити витрати виробництва імаксимізувати дохід, а також мати конкурентні переваги над іншими в завоюванніринку, корпорації переходять за межі своїх національних кордонів таздійснюють інвестування в інші держави.

Зростання обсягів міжнародної співпраці та торгівлі є результатом багатьохфакторів, але особливо - технологічного прогресу. По-перше, інновації втехнологічній сфері знизили вартість транспортування та комунікацій - витрат,які були рівнозначні торгівельним бар'єрам. По-друге, полегшений доступ дотехнологічних новинок дав можливість виробникам збільшити асортиментпродукції і разом з тим, посилив спеціалізацію та обмін, включаючивнутрішньогалузеву торгівлю. Третє - великі за розміром економіки частовиготовляють якісну продукцію в кількостях, які перевищують внутрішнюпотребу, підштовхуючи підприємства освоювати іноземні ринки.

Глобалізаційні процеси потрібно розглядати як складну систему, наслідкияких не можуть бути однозначно прогнозованими, оскільки переплетіння впливівекономічних, фінансових, політичних та соціальних інструментів справляютьсинергічний ефект і комбінація цих впливів веде до різних результатів. Б. Яценковизначає такі «...якісні зміни, що відбулися нині:

•                                 значно зросла наукоємність праці, наука перетворилася набезпосередньо продуктивну силу;

•                                 розширилася номенклатура виробленої промислової продукції заістотного зниження її вартості та підвищення якості;

•                                 дедалі динамічніше відбувалися зміни в технології, перебігінноваційного процесу став визначати тенденції змін як в економіці, так і всуспільному житті;

•                                 зросли значення й обсяги роботи обслуговувальних галузейдіяльності, які спираються на досягнення сучасного маркетингу;

•                                 технічний прогрес на транспорті дав змогу «стиснути простір» усвітових комунікаціях;

•                                  посилилося значення інформаційної складової в економічних ісуспільних процесах, розпочалося формування галузевих, регіональних, зрештоюсвітових інформаційних систем;

•                                  господарська діяльність дедалі більше стала виходити за межінаціональних економік і набувати глобальних рис».

На наш погляд, не можна погодитися як з точкою зору однозначнихприхильників глобалізації, так і з критиками цих процесів. З цього приводупрофесор Гарвардського університету Д. Родрік стверджує, що «.не існуєжодних доказів того, що інтеграція світового господарського простору сама пособі приводить до покращення економічної ситуації. Навпаки, існує багатопереконливих доказів того, що відкритість, трактована як зменшення перешкод нашляху потоків капіталів і товарів, прямо не пов'язана з економічним зростанням іскоріше вона залежить від наявності ефективної внутрішньої стратегії щодо всіхпрошарків населення, яка пом'якшує внутрішню конфліктність розвитку; відвнутрішньої інституціональної політики, зокрема наявності інституцій, здатнихшвидко реагувати на зміни, що відбуваються у глобальному середовищі, та вмілодо них пристосовуватися. Саме досконала національна внутрішняінституціональна й економічна структура є запорукою інтегрування до світовогопростору на паритетних умовах. За відсутності цих обов'язкових компонентівстратегії зовнішньої лібералізації відкритість нічого не дасть». Слід враховувати,що нерівномірність та асиметричність глобалізаційних процесів можуть матинеоднозначні наслідки для соціально-економічного розвитку різних держав.

Можна спостерігати зміну ролі національних ринків. Промисловіпідприємства все більше орієнтуються на глобальний ринок, відповідновиробництво намагається досягати все вищого рівня ефективності, що своїмрезультатом має повніше задоволення внутрішнього попиту. Відкрита економіка,яка адекватно сприймає посилення міжнародної конкуренції, забезпечує гнучкістьу використанні ресурсів, що повинно приводити до зростання виробництва тарозширення пропозиційного ряду для споживачів. Глобальні перетворенняможуть стимулювати підвищення продуктивності праці в результатіраціоналізації промисловості та поширення новітніх технологій.

Також глобалізація створює можливості величезного поширеннятранспортних та інформаційних комунікацій, революційних рішень у технології,включаючи біотехнологію, стимулює створення регіональних ринків й укладанняміжнародних торгівельних угод [25].

Фінансові ресурси стають більш мобільними через зростання ринків дляпотенційних інвесторів. Збільшення впливу різних глобальних інститутів даєможливість врегульовувати спори на рівні урядів відповідно дозагальноприйнятих правил, а не за принципом, що «виграє» та країна, яка маєбільше економічної та політичної влади.

Країни, що розвиваються, приймають робочі стандарти глобальнихкомпаній. Заробітна плата, яка виплачується багатонаціональними компаніями, вкраїнах з середнім та низьким рівнем доходу, в середньому в 1,8-2,0 рази вищасередньої зарплати в цих країнах [26].

Процес глобалізації потрібно розглядати не як шлях до досягненнягомогенності, а як важливе джерело збереження різноманітності, яка досягаєтьсяв результаті об'єднання різного в ціле [27, с. 122]. Проте, слабка внутрішняполітика, інститути та інфраструктура, наявність міцних торгових бар'єрів можутьобмежити здатність країни скористатися перевагами змін.

Разом з тим, слід відмітити і негативні сторони глобалізації.

Існують соціальні та економічні витрати глобалізації. Лібералізація торгівлівимагає від країн проведення економічної перебудови та низки реформ. Якзазначає А. Нєкіпєлов [28, с. 11], «держава, яка намагається залишатися остороньвід глобалізованого світу, очевидно, не може конкурувати на міжнародній арені.Країни стають більш вразливими щодо змін в інших державах внаслідокзростання взаємозалежності як в процесі виробництва, так і в торгівлі, русіінвестицій, поширенні інновацій. Це відбувається внаслідок зростанняневідповідності між можливостями національних, міждержавних інаднаціональних органів регулювати ринок, який набуває все більш глобальнихознак, і потребами в такому регулюванні».

Противники глобалізації [29] переконують, що усунення торгівельнихбар'єрів дає змогу фірмам перемістити свою виробничу діяльність за кордон, україни, де рівні заробітної плати набагато нижчі, що є причиною зменшеннякількості робочих місць у виробничій сфері в розвинутих країнах. Натомістьприхильники наводять контраргумент і зазначають, що забезпечення вільноїторгівлі сприяє міжнародній спеціалізації, в результаті чого країни виробляютьтільки ті товари і послуги, які вони здатні продукувати ефективніше за інших.Втрачаючи робочі місця, економіка в цілому виграє. Ще один недолік глобалізаціїдля слаборозвинутих країн, на думку противників цього процесу [30], пов'язанийз тим, що вільна торгівля дає змогу переміщувати виробництво з розвинутих країну менш розвинуті і дозволяє скористатися відсутністю адекватних законів прозахист робочої сили та охорону навколишнього середовища. Виконання всіх умовзаконодавчих актів на вітчизняних ринках збільшує вартість кінцевої продукції тавідповідно знижує її конкурентоспроможність за таким показником як ціна. На цетвердження прихильники відповідають, що економічний прогрес є передумовоюприйняття більш жорстких вимог до захисту найманих працівників та довкілля.Тобто, чим багатшою стає країна, тим більше уваги в ній приділяють цимаспектам. Звідси висновок - оскільки система вільної торгівлі дозволяєпришвидшити темпи розвитку, це призведе до вдосконалення законодавства.

За умов глобалізації кожна держава повинна пристосовуватися до умов, яківиникають, з іншої сторони, вона сама частково формує ці умови. Вибірхарактеру адаптації та розвитку в глобальному середовищі визначає всюзовнішньоекономічну діяльність країн. Якщо обирається стратегія обмеженнявпливу глобалізації на національну економіку, можуть застосовуватися різніпротекціоністські інструменти. Якщо ж держава намагається більш глибокоінтегруватися в світове співтовариство, можуть надаватися певні пільгиекспортерам, стимулюватися вливання іноземного капіталу.

Як зазначає І. Гладій [27], шляхи формування глобалізованих системпередбачають використання двох механізмів:

1)                 вироблення універсальних моделей розвитку, реалізація яких дає змогууніфікувати систему взаємозв'язків між економічними суб'єктами і впровадитиміжнародні стандарти на всіх рівнях та у всіх підсистемах (процес уніфікації);

2)               процес взаємопроникнення, об'єднання двох і більше систем у результатігармонізації відносин та інтересів (процес інтеграції).

Отже, з однієї сторони, глобалізація сприяє інтенсифікації, уніфікації тацентралізації процесів світової економіки, наслідком чого є виникнення спільнихтенденцій розвитку країн. З іншого боку, глобалізація чинить опір цим процесамзі сторони держав, які активно захищають свої національні інтереси. Основноюпричиною цього явища є беззаперечна нерівномірність розподілу переваг, якінадає глобалізація, на користь невеликої кількості економічно розвинених країн.

Варто зазначити, що глобалізаційні процеси надзвичайно інерційні, тобтовони повільно набирають швидкості, але й так само повільно гальмуються. Поприочевидні прояви глобалізації, вона не є всеосяжною та універсальною, оскільки врізній мірі впливає на окремі країни, регіони, держави, галузі, види діяльності,хоча й має прогресуючий потенціал розвитку. Глобалізація не повністюгомогенна, особливо з точки зору позитивних та негативних наслідків впливу, проякі зазначалося раніше.

Вигоди від глобалізації країни отримують далеко не однакові, тобто зростаєнерівномірність розвитку національних економік. Глобалізація кінця ХХ ст. сталаважливим фактором успіху для розвинутих країн та мала неоднозначний вплив напериферійні країни. З однієї сторони, глобалізація стимулювала активнутрансформацію економік, зміни яких були спрямовані на розвиток експортно -орієнтованих галузей, з іншої - активізувалася інтеграція у світове господарство,зріс рівень споживання та знизилася норма накопичення, загальнонаціональнізадачі відступили на другий план. Наслідком цього стало загострення протирічміж країнами з різним рівнем соціально-економічного розвитку. Отже, втрати тапереваги, які виникають під дією глобалізаційних процесів, розподіляютьсянерівномірно, непропорційно та асинхронно, насамперед у міждержавному плані.

Асинхронний в часі та нерівномірний за обсягами розподіл вигод відглобалізації стає причиною конфліктів на регіональному, національному таінтернаціональному рівнях. Все більше благ отримують розвинуті країни, зростаєступінь поляризації доходів держав. Глобалізація веде не до збалансування рівнярозвитку країн, не до їх інтеграції в єдиному ринку, а навпаки, приводить дорізнонаправленості розвитку між країнами, кожна з яких по різному реагує навиклики глобалізації [31, с. 59-60]. За даними Міжнародного Валютного Фонду[32] за останні два десятиліття нерівність у доходах зросла в більшості регіонів.Ф.Бургегнон та К.Моррісон [33] стверджують, що нерівність у доходах країн танавіть між регіонами всередині окремо взятої країни продовжує зростати, хочаменш інтенсивно, ніж протягом 1820-1990 років. На думку О. Богомолова іА. Нєкіпєлова [34], очевидна асиметрія розподілу вигод від глобалізації підвищуєактуальність проблеми вироблення системи колективних заходів длясправедливого розподілу наслідків глобалізації. Ця система могла б передбачатичасткове списання заборгованості країн, що розвиваються, та країн з перехідноюекономікою, надання пільгових умов кредитування для країн, що розвиваються,створення механізмів забезпечення стабільних цін на товари паливно-енергетичної групи тощо. Однак, потрібно зауважити, що на думку багатьохекономістів, за умов ринкової економіки, орієнтованої на конкуренцію, створеннятакої системи малоймовірно, принаймні в близькому майбутньому.

Нерівномірність економічного розвитку оцінюється шляхом співставленнякраїн за такими основними напрямками [25]:

1.                Головні макроекономічні показники національної економіки (ВВП, ВНДв цілому та на душу населення) на даний момент і в динаміці.

2.               Продуктивність праці.

3.                Розвиток галузей (обсяг продукції, що випускається, загалом та на душунаселення).

4.                    Роль в світовій торгівлі (або експортно-імпортна компонента внаціональному виробництві).

5.                        Інвестиційна ситуація (інвестиційний «клімат» як сукупністьекономічних, правових, соціальних і політичних умов, які забезпечують активнуінвестиційну діяльність як вітчизняних, так і іноземних інвесторів).

6.                   Рівень розвитку науково-технічного прогресу (витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, кількість зареєстрованих патентів,купівля-продаж ліцензій та ін.).

7.               Рівень життя населення.

8.                Конкурентоспроможність національної економіки, тобто здатність вийтина світовий ринок із сучасною продукцією, підтримувати і нарощувати своїконкурентні переваги.

Процедура вимірювання проявів глобалізації у кількісному вираженнідемонструє значну варіативність показників. Світовий банк пропонуєвикористовувати такі [35]:

-                      торгівля товарами і послугами (відношення суми експорту та імпорту доВВП в поточних цінах в дол. США);

-                      зміни в торгівлі за останні 10 років, взяті як відсоток ВВП;

-                      різниця між щорічним темпом росту торгівлі товарами та послугами ітемпом росту ВВП у відсоткових пунктах;

-                      валові часткові потоки капіталу (тобто сума абсолютних величинпрямих, портфельних та інших потоків капіталу, які зафіксовані на фінансовомурахунку платіжного балансу) як відсоток ВВП;

-                      валові прямі іноземні інвестиції як відсоток ВВП.

Оцінку рівня глобалізації також проводять за методикою КонференціїОрганізації Об'єднаних Націй з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) [36] шляхомвизначення індексу транснаціоналізації, який є середньою величиною чотирьохкомпонентів:

1.                  Притоку прямих іноземних інвестицій у валовому утворенні постійногокапіталу (за останні 3 роки).

2.                  Сукупного накопиченого обсягу прямих іноземних інвестицій у ВВП.

3.                  Доданої вартості, яка створена іноземними філіалами, у ВВП.

4.                  Кількості зайнятих в іноземних філіалах в сукупній зайнятості.

Одним з комплексних показників залучено сті країн до глобалізації є індексглобалізації (A. Kearney/ Foreign Policy Magazine Globalization Index) [36, 37],згідно якого оцінка здійснюється за 4 групами показників:

1.                Розвиненість економічної інтеграції (торгівля, прямі іноземні інвестиції,потоки портфельних інвестицій, виплати за кордон доходів і поступленнядоходів з-за кордону).

2.                 Особисті міжнародні контакти (щільність міжнародного телефонногозв'язку, міжнародні подорожі і туризм, транскордонні перекази).

3.                 Розвиток глобальних технологій (кількість користувачів Інтернет, вузлівІнтернет і надійних серверів).

4.                 Включення в глобальні політичні процеси (міжнародні організації, в якихкраїна має членство, участь в місіях Ради Безпеки ООН, кількістьратифікованих багатосторонніх міжнародних договорів, державнітранскордонні перекази).

Недоліком всіх цих оцінок є те, що вони базуються на використанністатистичної методології, яка не дозволяє провести оцінку процесів структурнихвзаємозв'язків на різних організаційних та географічних рівнях.

Найбільш поширеним у використанні вимірник глобалізації вміжнародному аспекті є введений в 2002 році KOF Index of Globalization (рис.1.1),який формується на основі 3 субіндексів, в яких в свою чергу враховується 24змінні:

•                                            економічна глобалізація (міжнародні потоки товарів, капіталів тапослуг);

•                                            соціальна глобалізація (поширення ідей, інформації, персональнихконтактів);

•                                            політична глобалізація (участь країни в міжнародних організаціях таміжнародній діяльності).

KOF Index of Globalization

70 -і

60-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- ——

50    п^пШ ------40  г-іпппппі пттпттптгПТТ ----------------30 -

20 -

10 --------------------------------------- -

0 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 IJ 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 1.1 І.

RP£££8S3888Sa888S388

G)G)G)G)G)G)G)G)G)G)G)G)G)G)G)00000т-т-т-т-т-т-т-т-т-т-т-т-т-т-ч-CNCNCNCNCN

Рис.1.1 Динаміка значень KOF Index of Globalization світової економіки за

період 1980-2008 рр.

Що стосується України, динаміка показника індексу схожа (рис 1.2)

 

 

 

-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

■ ■ l I

 

 

 

 

 

 

т—

CN

3

4

5

6

 

CO

CO

0

T—

CN

3

4

5

6

 

CO

CO

CO

CO

CO

CO

CO

CO

CO

CO

0

0

0

0

0

0

0

0

0

CO

CO

CO

CO

CO

CO

CO

CO

CO

0

0

0

0

0

0

0

0

0

т—

т—

т—

T—

T—

T—

T—

T—

T—

CN

CN

CN

CN

CN

CN

CN

CN

CN

Рис.1.2 Динаміка значень KOF Index of Globalization України за період

1991-2008 рр.

Джерело: за даними [38]

В 2009-2010 роках спостерігалося скорочення з подальшим відновленнямтемпів процесу глобалізації за рахунок інтенсифікації інноваційних процесів врозвинутих країнах та посилення активності країн, що розвиваються, в світовомудинамізмі.

За цим індексом Україна в 2011 посідає 53 місце з 208 країн, причому засубіндексом «економічна глобалізація» - 75 місце, «соціальна глобалізація» - 77,«політична глобалізація» - 40.

Розширення та поглиблення глобалізації в близькій перспективі будеобумовлено величезним потенціалом країн, що розвиваються, удосконаленнямтехнологій та поступовим пожвавленням світової економіки. В зв'язку з цимділовим і урядовим колам слід в подальшому робити ставку на глобалізацію як нафактор, який сприяє економічному та соціальному розвитку, і всіляко уникатипереходу до протекціонізму [39].

Основною проблемою для бізнесу, який намагається зберегти позиції навнутрішньому та вийти на зовнішній ринок, буде забезпечення балансу міжпротилежними за напрямом тенденціями глобалізації з однієї сторони, тапротекціонізму з іншої.

До сьогодні ще не розроблена єдина загальновизнана як повністюоб'єктивна система показників вимірювання процесу глобалізації. Це ускладнюєаналіз змін, які відбуваються в економіках країн, і вимагає поєднання кількохметодик для більш-менш повної характеристики зазначених процесів.

KOF Index of Globalization (Ukraine)

6560555045403530

Легко помітити, що одним з показників, який використовується дляхарактеристики участі країни в глобалізаційних процесах у всіх методиках є обсягта динаміка прямих іноземних інвестицій. Проблема недостатньогоінвестиційного забезпечення країн з перехідною економікою, серед яких є іУкраїна, постала досить гостро. Одним з шляхів її вирішення є залученняіноземного капіталу для перекриття дефіциту власних фінансових ресурсів.

Значення цього процесу особливо зросло протягом кількох останніх десятиліть.Іноземне інвестування стало одним з важливих факторів економічного татехнологічного зростання держави. Тому створення сприятливого національногоклімату для залучення довгострокових фінансових вкладень у вітчизняніпідприємства та створення нових є пріоритетним завданням влади. В багатьохдержавах формуються режими сприяння вкладенню капіталу, які передбачаютьзбільшення гарантій, лібералізацію умов функціонування іноземних інвесторів,зниження податкового тиску та надання матеріальних стимулів.

Зміни в національних законодавствах проходять постійно і більшість з нихпрямо чи опосередковано стосуються умов залучення іноземного капіталу (Табл.1.2).

Таблиця 1.2

Рік

Кількість країн зі

Кількість змін

В тому числі

 

змінами в

в режимах

Більш

Менш

 

інвестиційних

регулювання

сприятливі

сприятливі

 

режимах

 

для ПІІ

для ПІІ

1992

43

77

77

0

1993

56

100

99

1

1994

49

110

108

2

1995

63

112

106

6

1996

66

114

98

16

1997

76

150

134

16

1998

60

145

136

9

1999

65

139

130

9

2000

70

150

147

3

2001

71

207

193

14

2002

72

246

234

12

2003

82

242

218

24

2004

103

270

234

36

2005

93

205

164

41

2006

93

184

147

37

2007

58

98

74

24

2008

54

106

83

23

2009

50

102

71

101

2010

74

149

31

48

Результативність цих заходів певною мірою відображає крива динамікиобсягу світових прямих інвестицій (рис.1.3) [41,42], яка (за виключенням періоду2001-2003 рр. та 2008 року) має висхідний характер.

Іноземне інвестування є одним з важливих факторів економічного татехнологічного зростання держави. Тому створення сприятливого національногоклімату для залучення довгострокових фінансових вкладень у вітчизняніпідприємства та створення нових є пріоритетним завданням влади. В багатьохдержавах формуються режими сприяння вкладенню капіталу, які передбачаютьзбільшення гарантій, лібералізацію умов функціонування іноземних інвесторів,зниження податкового тиску та надання матеріальних стимулів.