Політична школа в соціології

магниевый скраб beletage

До політичної школи в соціології можна віднести мислителів, які першорядне місце в розвитку суспільства віддавали політичним факторам, насамперед державі. Сюди належить велика група філософів, починаючи із Платона й Аристотеля, а також багато мислителів Нового часу – Т. Гоббс, І. Кант, Г. Гегель.

Англійський філософ Т. Гоббс (1588–1679) відомий більше як політичний мислитель. У своєму головному творі «Левіафан» він обґрунтовує необхідність держави. Людина, вважав Т. Гоббс, егоїстична по природі й намагається домогтися задоволення своїх бажань всіма можливими способами, не зупиняючись ні перед чим. Т. Гоббс міг би послатися на Платона, у якого є фраза, що належить Геракліту: «... усі перебувають у війні з усіма як у суспільному, так і в приватному житті й кожний із самим собою»40. «Людина людині – вовк», – стверджує Т. Гоббс. Люди виконують природні закони моралі (такі, як «золоте правило» етики) тільки зі страху перед зовнішньою силою. Такою виступає держава. Держава, за Т. Гоббсом, виникла на основі «суспільного договору» з «природного стану», щоб перебороти «війну всіх проти всіх». Всупереч думці Платона й Аристотеля, вона «штучне тіло», покликане внести злагоду в складні людські взаємини.

Внаслідок «суспільного договору» права окремих громадян добровільно передаються державі, на яку покладається функція охорони миру й безпеки в країні. Т. Гоббс був прихильником політичного абсолютизму й виступав проти верховної влади церкви. По суті, Т. Гоббс виходить із тієї ж передумови, що й Н. Макіавеллі: люди за природою злі й обтяжені вадами. Але якщо Н. Макіавеллі, посилаючись на це, дає поради правителю, як тому втримати владу, то Т. Гоббс турбується про те, як забезпечити в цих умовах взаємну безпеку людей.

Т. Гоббс дає визначення політичної держави як держави, що утворилася внаслідок «добровільної угоди людей підкоритися людині або зборам людей з надією, що ця людина або ці збори зуміють захистити їх проти всіх інших»41.

Т. Гоббс уважав кращим державним устроєм монархію, оскільки вважав, що за будь-якого державного ладу всі люди прагнутимуть до здійснення своїх егоїстичних бажань. Чим менша кількість людей у змозі це робити, тим краще. Нехай це буде дозволено тільки одній людині – монархові.

І. Кант, підтримуючи думку, що держава є рятівником людства від боротьби індивідуальних егоїстичних бажань у світі, вважав, що створення світової держави й світовий уряд установить мир між народами аналогічно тому, як це відбувається в межах кожної держави. Г. Гегель розглядав державу як втілення Абсолютної Ідеї, що пробиває собі дорогу з допомогою трьох діалектичних законів.

До цієї ж школи належать мислителі протилежного напрямку, які також зазначали основне значення держави, але не в позитивному, а в негативному розумінні. Це анархісти, і насамперед російські мислителі й революціонери М. О. Бакунін (1814–1876) і П. О. Кропоткін (1842–1921). Вони вважали, що держава, здійснюючи владу над людьми з допомогою насильства, губить їх шляхетні природні задатки і є джерелом всіх соціальних лих. Без держави в суспільстві встановилася б саморегуляція, аналогічна саморегуляції в природі, що привела б до встановлення міцного порядку. Звідси гасло «Анархія – мати порядку». Анархісти були одночасно ідеалістами, що пропагують утопічний суспільний устрій, і революціонерами, оскільки прагнули до знищення держави насильницьким шляхом. Вони дуже вплинули на марксистську концепцію, у якій держава поступово відмирає після соціалістичної революції в міру стирання класових відмінностей і утвердження безкласової комуністичної формації.

Найважливішими представниками політичної школи в соціології є Ш. Монтеск'є й А. Токвіль. Вони вважали основною рушійною силою розвитку суспільства політику, підкреслюючи автономність політичного ладу. Про погляди Ш. Монтеск'є й А. Токвіля зазначалося вище, і ми будемо звертатися до них далі.