Теорія індустріального і постіндустріального суспільства

магниевый скраб beletage

Теорія індустріального й постіндустріального суспільства належить до числа еволюційних, тобто таких, які ґрунтуються на уявленні про поступову якісну зміну суспільства шляхом його переходу від одного стану до іншого. При цьому вважається, що зміни відбуваються в напрямку ускладнення, росту розмаїтості й появи нових соціальних структур. Еволюційним протистоять революційні концепції (наприклад, марксизм), що ґрунтуються на уявленні про різку, стрибкоподібну якісну зміну систем, і концепції, які або заперечують розвиток, або вважають його ненаправленим, як, наприклад, концепція ненаправленої динаміки соціальних процесів П. О. Сорокіна.

Поняття еволюції використав О. Конт, відносячи його до людського мислення. Г. Спенсер взяв за основу поняття кооперації й виділив два її типи. «Існує мимовільна кооперація, що відбувається ненавмисно під час переслідування цілей приватного характеру; існує також свідомо встановлена кооперація, яка припускає чітко визнані цілі суспільного інтересу»53. Суспільства, де панує перший тип кооперації, Г. Спенсер назвав промисловими, а де другий – військовими. Ідею промислових суспільств він узяв у Адама Сміта й додав до неї ідею військових суспільств, одержавши еволюцію. У Г. Спенсера зустрічаємо уявлення про те, що як у природі має місце перехід від неживої матерії до живої, так і в суспільстві – від простих (механічних) форм соціальності до складних (органічних) форм.

Г. Спенсер розвинув аналогію між суспільством і організмом. У суспільстві є «живильна система, що складається із промислових груп; розподільна система, що складається з торговельних операцій; регулююча система, що складається з політичної й релігійної діяльності»54. Нервову систему й мозок зіставляли з державою, органи травлення – із промисловим життям тощо.

Суспільство, подібно до матеріального світу й організму, піддане інтеграції й диференціації. «Воно переходить від однорідності й невизначеності неорганізованого стану до різнорідності й визначеності стану організованого»55. Риси, спільні в суспільства й організму: 1) зріст; 2) ускладнення; 3) диференціація структур і функцій. «У зародковому суспільстві кожний його член – це одночасно воїн, мисливець, будівельник, виготовлювач всіх необхідних знарядь тощо, тобто тут кожна частина сама задовольняє всі свої потреби. Поділ праці, уперше зазначений економістами як суспільне явище й слідом за тим визнаний біологами явищем органічного життя й названий ними «фізіологічним поділом праці», є саме та особливість – як у суспільстві, так і у тварині, – яка робить кожне з них живим цілим», – пише Г. Спенсер56; 4) окремі частини організму (наприклад, червоні кров'яні кільця) ведуть своє індивідуальне життя, як і окремі люди в суспільстві; 5) «Життя агрегату може бути зруйноване внаслідок якої-небудь катастрофи без безпосереднього руйнування життів всіх складових його одиниць; і навпаки, якщо ніяка катастрофа не скоротить насильно життя агрегату, то це життя за тривалістю залишає далеко за собою окремі життя його одиниць»57. Так само і в суспільстві, людина продовжує жити після розпаду її держави, а держава продовжує існувати після смерті громадянина.

Г. Спенсер помітив такий цікавий факт: життєвість частин організму пропорційна спеціалізації (скажімо, хрящі, сухожилля, сполучні тканини виявляють низький ступінь життєвості). Так само в суспільстві: надмірна спеціалізація людей зменшує їхню життєвість. Спеціалізація соціально необхідна, але призводить до втрати життєвості індивідів. Людина перетворюється на гвинтик соціальної машини.

Є й важливі відмінності організму від суспільства, про які говорить той самий Г. Спенсер. В організмі свідомість концентрується в одній невеликій частині. У суспільстві всі частини здатні усвідомлювати й відчувати задоволення й страждання, якщо не рівною мірою, то приблизно однаково. Суспільство – це більше, ніж організм. Воно – організація, яку Ф. Гідінгс визначає як «комплекс із психічних відносин».

М. Тард (1843–1904), полемізуючи зі Г. Спенсером, писав, що в міру того, як суспільство цивілізується, краще переходити від порівняння його з організмом до порівняння з вищим психологічним механізмом, з мозком. Органічна єдність замінюється в міру розвитку суспільства гармонійною єдністю.

Г. Спенсер говорив, продовжуючи О. Конта, про необхідність соціальної статики, тобто дослідження соціальних сил у рівновазі (це реалізував в XX ст. Т. Парсонс), і соціальної динаміки, тобто дослідження соціального процесу.

Розвиток у суспільстві, за Г. Спенсером, при переході від племінної до цивілізованої спільності характеризується ростом розмаїтості й пов'язаності, тобто відбувається відповідно до принципу інтегративної розмаїтості.

Ці уявлення у XX ст. склали основу теорії індустріального суспільства, створеної зусиллями американського соціолога Д. Белла та інших учених. У ній еволюція суспільства, ґрунтуючись на антропологічних даних, постає як така, що пройшла три етапи. Перший етап – мисливсько-збиральницьке господарство, коли чоловіки переважно займалися полюванням, а жінки – збиранням. Етнографи назвали таку стадію розвитку дикістю. У період неолітичної революції приблизно 10 тис. років тому відбувся перехід від мисливсько-збиральницького до землеробсько-скотарського господарства, коли збирання змінилося вирощуванням рослин, а полювання – розведенням тварин. Цей період був названий варварством. З появою міст і писемності сформувалися ранні цивілізації. Таке суспільство було названо аграрним, або традиційним. Воно існувало до промислової революції кінця XVIII – початку XIX ст., коли внаслідок використання сили пари й застосування машин відбулося становлення індустріального суспільства.

Французький соціолог Реймон Арон (1905–1983) виділяє такі особливості промислової революції початку XIX ст.:

1. Промисловість базується на науковій організації праці.

2. Завдяки застосуванню науки в організації праці людство з великою силою розкриває свої ресурси.

3. Промислове виробництво припускає концентрацію робітників на фабриках і в передмістях великих міст; з'являється новий суспільний феномен: робітничі маси.

4. Концентрація робітників у місцях роботи визначає сховане або навіть відкрите протиріччя між найманими робітниками й наймачами, між пролетарями й підприємцями, або капіталістами.

5. Множаться кризи, пов'язані з надвиробництвом.

6. Економічна система, заснована на промисловій і науковій організації праці, характеризується свободою обміну й погонею за прибутком з боку підприємців і торговців»58.

Перші два пункти свідчать про зв'язок між промисловою революцією й наступною науково-технічною революцією середини XX ст., так що промислову революцію можна вважати першою стадією НТР. Наступні два пункти пояснюють створення комуністичної ідеології, а останній – ліберальної концепції розвитку суспільства, відповідно до якої держава повинна якнайменше втручатися в економіку.

Науково-технічна революція, що здійснилася в середині XX ст., дала людству атомну бомбу, комп'ютер, космічний корабель і можливість... знищити самого себе й все живе на Землі. Принципово нова ситуація мала соціальні наслідки: теорія індустріального суспільства була доповнена теорією постіндустріального суспільства (Р. Арон і ін.). Інша назва – інформаційне суспільство, оскільки найважливішим ресурсом соціуму стає інформація (див. табл. 3).

Таблиця 3

Відмінності між традиційним, індустріальним і постіндустріальним типами суспільств

Суспільство

 

Ознаки

            Традиційне (аграрне)

            Індустріальне

            Постіндустріальне

 

Спосіб господарювання      Натуральне господарство

            Товарне виробництво

            Розвиток

 сфери послуг

 

Переважаюча сфера економіки

            Аграрне виробництво

            Промислове виробництво

            Виробництво інформації

 

Головний спосіб праці

            Ручна праця

            Механізація і

автоматизація

виробництва й

управління

            Комп'ютеризація

 

Головні інститути

            Церква

й армія

            Корпорації

            Університети

 

Провідні соціальні верстви

            Священики й феодали

            Бізнесмени

            Учені й менеджери (консультанти)

 

Спосіб політичного управління

            Станова ієрархія

            Демократія

            Громадянське суспільство

 

Головний фактор управління

            Фізична

влада

            Гроші

            Знання

 

Безсумнівно, ми живемо в індустріальному суспільстві, де аграрний сектор відійшов на другий план, але не втратив свого значення. Справедливо також, що соціальна еволюція сприяє появі нових, постіндустріальних рис. Про це свідчить статистика зайнятості. Наприклад, 30% робочої сили в США – професійний, технічний і управлінський прошарок, 15 % – промислові робітники, менше 4% – фермери (дані 1999 р.). Яким буде прийдешнє суспільство – інформаційним, екологічним або ін., – нині можна тільки прогнозувати.

Деякі особливості постіндустріального суспільства дуже привабливі й багатообіцяючі. Матеріальних продуктів не вистачить на всіх в умовах конечності ресурсів біосфери. Але інформаційне суспільство дає можливість використати повною мірою такий нескінченний ресурс як інформацію. У будь-якому разі становлення нового суспільства не означає, що всі конфлікти будуть переборені й що людство близьке до втілення в життя соціального ідеалу.

Французький соціолог Л. Турен уважає, що в постіндустріальному суспільстві соціальні протиріччя залишаються, але головне з них – не між капіталістами й пролетаріатом, як в індустріальному суспільстві, а між технократами – контролюючими інститути влади й управління панівним класом і професіоналами – науково-технічною інтелігенцією, включаючи студентство.