Структурний марксизм

магниевый скраб beletage

Як і К. Маркс, Луї Альтюссер (1918–2002) визнає джерелом розвитку протиріччя. Але для Л. Альтюссера основним є не економічне протиріччя, а економіка – не основним рівнем соціальної практики. Рівнів, що взаємодіють між собою, за Л. Альтюссером, три: економіка, політика, ідеологія. Економіка може впливати на політику й ідеологію, а ті, у свою чергу, можуть мати зворотні впливи на економіку. Протиріччя назрівають як усередині окремих рівнів суспільства, так і між ними в межах соціальної формації. Їхнє посилення на різних рівнях може призвести до революції або ж до застою й занепаду.

 Домінуючий рівень здатний змінюватися під час соціального розвитку. У капіталістичному суспільстві – це економічний рівень, у феодальному – політичний. Однак саме структура економічної сфери визначає, який рівень буде найважливіший. Спосіб виробництва – це сукупність взаємин між елементами економічної діяльності, до складу яких входить вихідний матеріал – сировина; засоби виробництва – знаряддя праці, робоча сила й інфраструктура виробництва; кінцевий продукт, або результати діяльності; а також плани й мотиви дії, тобто «соціальні позиції». Останні поділяються на два типи: ті, які працюють (безпосередньо) і ті, які не працюють. Обидва типи незмінні для всіх суспільств, відмінності між ними визначаються сукупністю зв'язків між працюючими й непрацюючими. Зв'язки поділяються на відносини власності й відносини контролю. Звідси виходять чотири типи способів виробництва:

1. Феодалізм: непрацюючий феодал володіє власністю й засобом виробництва (землею), але працюючий селянин має контроль над власністю й засобом виробництва.

2. Мануфактурний (проміжний): працюючий має власність на знаряддя праці й контролює засоби виробництва. Непрацюючий контролює використання засобів виробництва й володіє власністю на сировину й кінцевий продукт.

3. Капіталістичний: непрацюючий – власник засобів виробництва й здійснює контроль за їхнім використанням.

4. Соціалістичний: працюючий володіє засобами виробництва й контролює їхнє використання.

При феодальному способі виробництва непрацюючий є власником, але контролює її селянин, тому непрацюючий повинен привласнювати додатковий продукт з допомогою політичних структур, що робить цей рівень домінуючим, хоча його панування визначається економікою. При капіталізмі наявність контролю над використанням власності в капіталіста визначає панування економічного рівня.

За Л. Альтюссером, може бути багато способів виробництва у рамках однієї формації. Отже, класова структура суспільства не обов'язково бінарна, може бути багато класів (правлячий клас, клас-гегемон, дрібна буржуазія, кваліфіковані й некваліфіковані працівники).

Таким чином, Л. Альтюссер наводить відмінності між володінням власністю й контролем над нею, що не завжди збігається. Так, наприклад, у сучасному капіталістичному світі після так званої революції управлінців, що здійснилась у середині XX ст., контроль за виробництвом перейшов до менеджерів, які можуть не володіти власністю, контрольованою ними.

Нікос Пуланзас (1936–1979) додав до цього поділ формального й реального володіння власністю. Наприклад, у СРСР існувала суспільна власність на засоби виробництва й власником її вважався радянський народ, але лише формально. Фактично нею володіла правляча еліта – номенклатура.

Поєднання марксизму зі структуралізмом зробило уявлення про структуру суспільства складнішим і ближчим до реальності, ніж у класичному марксизмі.