Теорія «відкритого суспільства» К. Поппера

магниевый скраб beletage

За концепцією англійського філософа й методолога науки Карла Поппера (1902–1994), всі суспільства поділяються на «закриті» (вже існуючі в історії раніше) і «відкриті» (сюди належать сучасні західні держави). К. Поппер не дуже чітко визначає, за якими показниками суспільство вважається відкритим. Навряд чи він має на увазі, що будь-яка людина може вибрати собі країну для постійного проживання. Якби К. Поппер запропонував таке Великобританії або США, його б там не зрозуміли. Якщо ж говорити про інформаційну відкритість, то вона й на Заході далеко не абсолютна. Про мистецтво маніпулювання суспільною думкою на Заході написано чимало книг. Так що відкритість західного суспільства досить своєрідна.

Але припустімо відкритість у найширшому сенсі слова. Здавалося б, знищити національні, державні, культурні перешкоди, щоб наступило всесвітнє братерство, – це чудово. Насправді наслідком відкритості буде те саме, що відбулося у Франції два століття тому. В епоху Великої французької революції народ ішов у бій під гаслом свободи на чолі з буржуазією, що була проти станових перешкод. Їхньою катастрофою вона й скористалася, перетворивши свої гроші у владу. Свобода буржуазії виявилася свободою збагачення: грошова влада не визнає ні станових, ні національних обмежень.

Концепція «відкритого суспільства» ідеологічно дуже зручна й виконує ту саму роль, що й буржуазна ідеологія Великої французької революції, тільки стосовно не станових, а національних обмежень. Це черговий ідеологічний міф, за який ухопилися захисники капіталістичного суспільства.

К. Поппер пише, що у відкритому суспільстві «індивідууми змушені приймати особисті рішення»,62 нехай вибір і невеликий. Таке суспільство можна вважати «відкритим», але навряд чи вільним. «Одна з найважливіших характеристик відкритого суспільства – конкуренція». Звичайно, вона не має виходити за цивілізовані рамки. Але якою системою цінностей визначається така конкуренція? Якщо споживчою, то вона визначає формування агресивно-споживчої структури особистості. К. Поппер називає відкритим суспільство, де немає расових, національних і племінних відмінностей. Але фінансові відмінності не менш важливі, ніж расові. Тут проходить вододіл, що зводить нанівець всі гарні міркування К. Поппера про демократію й гуманність. К. Поппер пише про «невимірну небезпеку, яку може нести помилкова ідеологія, а по суті релігія, що наставляє на помилковий шлях, коли вона досягає влади в якій-небудь країні»63. Він не зауважує, що все це стосується і його власної концепції.

«Відкриті суспільства» – «найкращі, вільні й справедливі... із всіх, які коли-небудь існували»64. Вони, погоджується К. Поппер, «далекі від суспільств, заснованих у першу чергу на любові й братерстві»65, але все-таки найкращі. Можливо, влада грошей – це краще, ніж влада прямого насильства і беззаконня, але чи варто з цього приводу так вже захоплюватися філософові?

Як не дивно (К. Поппер цього не зауважує), «відкрите суспільство» є одним з варіантів тоталітаризму, оскільки воно підкоряє людину тотальній владі грошей. Людина позбувається від однієї залежності й потрапляє в обійми іншої. К. Поппер проти будь-яких політичних обмежень на основі расових, інтелектуальних або освітніх відмінностей, але він випускає з уваги, що гроші в такому випадку стають наймогутнішим фактором відмінностей між людьми.

В апологетичній ейфорії К. Поппер доходить до такого висновку: «Я не вважаю також, що наша західна цивілізація є лише однією з багатьох. Мені здається, що може бути багато закритих суспільств із всілякою долею, але «відкрите суспільство» може тільки просуватися вперед»66. Чи варто було писати раніше книгу «Убогість історизму», якщо не бентежитися такими своїми настільки ж обґрунтованими, як і критиковані, пророкуваннями? «Якщо ми хочемо залишитися людьми, те перед нами тільки один шлях – шлях у відкрите суспільство»67. Чи варто тоді було викривати історизм? К. Поппер знає один, єдино правильний шлях. Чи не так вважав і К. Маркс? Викриваючи історизм, К. Поппер доходить до історицистських висновків; викриваючи тоталітаризм, захищає іншу форму рабства, не менш тотальну.

Соціологічні домагання К. Поппера мають успіх, тому що служать політичним силам, які панують у суспільстві. К. Поппер виступає ідеологом сучасного капіталізму, хоча й ставить під сумнів будь-яке значення капіталу в сучасному суспільстві. Філософ XX ст. стверджує, що капіталізм, про який писав К. Маркс у XIX ст., тоді не існував. Більше того, він взагалі ніколи не існував. К. Поппер вважає, що західне суспільство помилково назване капіталістичним, ставлячи це слово в лапки. Він намагається завуалювати головну рису даного суспільства – владу капіталу.

Легко простежується аналогія між теорією відкритого суспільства й поняттям відкритої системи, яка використовується у синергетиці. Щоправда, у синергетиці розглядається відкритість за параметром енергії, а в теорії відкритого суспільства швидше за параметром інформації.