Теорія соціального обміну

магниевый скраб beletage

Іншим прикладом об'єктивної теорії середнього рівня може бути теорія соціального обміну. Основне питання, на яке вона відповідає, – що змушує людей вступати в соціальну взаємодію й чим визначається її цінність і необхідність. З погляду класичного утилітаризму людина як розумна істота прагне до одержання максимального прибутку (якщо йдеться про економіку) у процесі обміну.

Ідеї теорії соціального обміну сформульовані американським соціологом Джорджем Хомансом (1910–1989). Основну соціальну дію він вбачає у процесі обміну з метою максимізації вигоди й мінімізації витрат. «Соціальна поведінка – це обмін цінностями (як матеріальними, так і нематеріальними, наприклад, знаками схвалення й престижу). Люди, які багато дають іншим, намагаються багато одержати від інших, і люди, які одержують багато від інших, відчувають вплив, спрямований на те, щоб останні могли одержати багато від перших. Такий процес справляння впливу має тенденцію до забезпечення рівноваги або балансу між обмінами»109.

Назвемо основні положення теорії соціального обміну:

1. Положення успіху – дії людини підпорядковані правилу: чим частіше дія винагороджується, тим частіше вона прагне її робити.

2. Положення стимулу – якщо стимул привів до дії, що виявилася успішною, то у випадку повторення цього стимулу людина прагнутиме повторити дію (це положення випливає з біхевіористської установки про роль заохочення).

3. Положення цінності – чим цінніше для особистості досягнення певного результату, тим більше вона прагнутиме робити дію, спрямовану на його досягнення.

4. Положення «насичення – голодування» – чим частіше в минулому особистість одержувала винагороду, тим менш цінним буде для неї повторення такої нагороди.

5. Положення «агресії – схвалення» – якщо людина не одержить винагороди, на яку розраховувала, або буде несправедливо покарана, то вона прагне продемонструвати агресивну поведінку, а результати стають для неї ціннішими, і навпаки.

При обміні діють також такі принципи:

а) найменшого інтересу: особа, що має найменшу зацікавленість у продовженні ситуації, має більшу здатність диктувати умови обміну. Результат – влада;

б) дистрибутивної справедливості: будь-яке відношення обміну прагне до того, щоб нагороди учасників були пропорційні їхнім витратам, що породжує соціальну нерівність.

Пояснивши взаємодію на базі обміну в малих групах, Дж. Хоманс переніс свої висновки на взаємодію у всіх групах, принаймні дав нормативний прогноз про бажаність цього. «На рівні малих груп суспільство завжди було здатне зберігати погодженість. Ми робимо, отже, висновок, що якщо цивілізації призначено зберегтися, вона повинна підтримувати у відносинах між громадянами, що утворюють суспільство й забезпечують центральний напрямок розвитку суспільства, деякі з ознак найменшої соціальної групи»110.