Соціалізація особистості

магниевый скраб beletage

Вирвана з початкової єдності із природою, людина прагнула знайти нові зв'язки – соціальні, які замінять їй ті, які вона втратила. Від того, наскільки це вдається, залежить її душевне здоров'я. «Навіть при повному задоволенні фізіологічних потреб людина сприймала б свій стан самотності й відстороненості як в'язницю, з якої вона має вирватися, щоб зберегти душевне здоров'я. І справді, індивід, який потерпів невдачу в спробі залучитися хоч до чого-небудь, ніби перебуває у в'язниці, навіть не перебуваючи за ґратами, – психічно нездоровий»11. Залучення виступає як підпорядкування, коли людина «переборює ізольованість свого індивідуального існування, стаючи частиною когось або чогось більшого, ніж вона сама, і відчуває почуття тотожності завдяки залученню до сили, яку він підпорядкував собі»12. Або як панування, перетворюючи інших у частину самого себе. Реалізація прагнення до підпорядкування й панування ніколи не приносить задоволення, оскільки будь-який ступінь підпорядкування й панування завжди є недостатнім, щоб дати людині почуття тотожності і єднання. Тільки одне почуття, за Е. Фроммом, задовольняє людську потребу в єднанні зі світом – любов. «Любов – це єднання з ким-небудь або чим-небудь поза самим собою за умови збереження відособленості цілісності свого власного «Я»13. Любов полягає в переживанні людської солідарності, у єднанні з Універсумом. Отже, умовою психічно здорового життя є досягнення певної форми залучення, але продуктивна форма – любов – дозволяє людині знайти єдність із ближнім і разом з тим зберегти свою цілісність.

Способом залучення є соціалізація. У широкому сенсі соціалізація – це процес засвоєння індивідом зразків поведінки, соціальних норм і цінностей, необхідних для його функціонування в суспільстві. Від соціалізації варто відрізняти виховання, що становить «цілеспрямований вплив на людину з метою її соціалізації в певному напрямку, а також освіта – «формальний процес, на основі якого суспільство передає цінності, навички й знання від однієї людини або групи іншим»14.

Як відбувається соціалізація? Один з основоположників соціальної психології Г. Тард (1843–1904) уважав, що є три механізми соціалізації, і назвав їх законами.

1. Закон наслідування (або повторення): діти наслідують дорослих, підлеглі – керівників, звичайні люди – знаменитостей тощо. Моди, традиції й ритуали ґрунтуються на наслідуванні. На цьому ж принципі ґрунтується залучення до новацій. Одні виступають як генератори ідей (творча меншість), інші як розповсюджувачі. Оскільки в суспільстві одночасно діють кілька моделей для наслідування, то їхня інтерференція приводить ще до одного закону.

2. Закон протиставлення. Це протистояння відбувається в суспільстві й у душі кожної людини, яка вибирає одну з декількох моделей поведінки. Іноді, наприклад, учителі скаржаться: «Ми вчили розумному, доброму, а виріс злочинець». Вся річ саме в протиборстві різних моделей соціалізації. «Справжній елемент соціальної протилежності треба шукати в кожній окремій суспільній особистості щораз, коли вона коливається, чи прийняти їй або відкинути той або інший, пропонований їй новий зразок побудови мови, зведення будинків, способу мислення, напрямку в мистецтві або устрою особистого життя. Це коливання, ця внутрішня боротьба, що повторюється мільйони разів у мільйонах екземплярів і є елементарна нескінченно мала й нескінченно плідна протилежність в історії»15. Дана боротьба пускає в хід третій закон.

3. Закон пристосування. У процесі боротьби ідей і людей відбувається адаптація один до одного з досягненням згоди й компромісу.

Е. Дюркгейм, відкинувши концепцію наслідування, знайшов механізм соціалізації в примусі індивіда суспільством. Важливою рисою соціального факту, крім його об'єктивності, за Е. Дюркгеймом, є його примусова сила. «Соціальний факт упізнається лише за тією зовнішньою примусовою владою, яку він має або здатний мати над індивідами»16. Властивість примусу входить навіть у визначення соціального факту: «Соціальним фактом є будь-який спосіб дій, устояний чи ні, здатний справити на індивіда зовнішній примус; або інакше: розповсюджений впродовж цього суспільства, що має разом з тим індивідуальне існування, незалежне від індивідуальних проявів»17. Оскільки потреба в спілкуванні – фундаментальна потреба людини, соціальний примус – це те, чого хоче вона сама, а не чужа зовнішня сила (скажімо, держава має монополію на владу над людиною, але остання добровільно підкоряється їй).

П. О. Сорокін пропонує свою класифікацію механізмів соціалізації:

1) імітація;

2) ідентифікація (усвідомлення приналежності до тієї або іншої спільності);

3) сором;

4) провина.

Тим самим він уводить моменти, пов'язані з наявністю такої внутрішньої характеристики людини, як совість.

Одним з напрямків еволюції суспільства став розвиток засобів соціалізації. Біля витоків становлення виду Ноmо sapiens такими були розум, мова й праця. Паралельно виготовленню знарядь праці з'явилися моральні норми. Першими формами соціальних об'єднань були стадо, рід і плем'я –об'єднання на основі кревних зв'язків. Люди жили родовими групами, а продовження роду здійснювалося дуально-родовою організацією. Первісне мистецтво й магічні дії доповнювали форми соціалізації на стадії мисливсько-збиральницького господарства можливістю опосередкованої передачі й обміну почуттів. Після неолітичної революції перехід до осілого життя супроводжувався появою поселень – сіл, що полегшили комунікацію. Мистецтво розвивалося в напрямку створення великих міфологічних систем, що об'єднували населення.

Наступна стадія соціалізації – створення ранніх цивілізацій. Притаманні цивілізації міста забезпечили обмін інформацією між великими масами людей, а створення писемності полегшило зберігання й передачу інформації, яка до цього була усною. Місто (процес урбанізації), писемність, міфологія – три потужних важелі соціалізації, що забезпечили об'єднання племен у великі соціальні утворення.

Нова галузь духовної культури – філософія – створила універсальну мову понять, придатну для спілкування між усіма людьми. Цьому ж сприяло створення світових релігій, які, на додаток до об'єднання людства на раціональному рівні, об'єднали людей на почуттєвому рівні, на основі віри.

Важливий етап у розвитку засобів соціалізації – поява друкованого слова, друкарство, що дало можливість кожному легко залучатися до інформації, яка йде з минулого. Становлення науки в Новий час створило другу універсальну мову після філософії й дало знання, спільне для всіх людей. У XIX ст. на додаток до світових релігій людей об'єднали світові ідеології. У першій половині XX в. виникли радіо, телебачення, що забезпечили можливості передавати по всій планеті спочатку звук, а потім зображення. У другій половині XX ст. до засобів передачі інформації додалися супутниковий зв'язок та Інтернет, що став можливим на основі поширення персональних комп'ютерів. Створилося всесвітнє інформаційне поле як праобраз ноосфери, яку провіщали П. Тейяр де Шарден і В. І. Вернадський.

Росте чисельність населення планети. Значну частину становлять жителі мегаполісів. З підвищенням загальної щільності населення росте динамічна щільність, причому також по експоненті (табл. 5).

Таблиця 5

Розвиток засобів соціалізації

Час      Вид     Спосіб мислення      Видові засоби соціалізації    Спосіб господарювання      Соціальні об’єднання    Технічні засоби соціалізації  Духовні засоби соціалізації

 

3 млн 

Людина уміла                      

Праця                        

Стадо Оброблений камінь 

 

100 тис.         

Людина розумна      

Дологічне      

Розум, мова   Полювання, збиральництво          

Рід, плем’я    

Рубила, сокири         Містика, мистецтво, магія

 

10 тис.                       

Логічне                     

Землеробство, скотарство   Осіле життя, село    

Окультурення рослин і тварин, писемність         

Міфологія

 

2,5 тис.                      

Раціональне                          Місто, народність, держава            

Філософія, світові релігії

 

XVI ст.                      

Наукове                      Промислове виробництво 

Нація  

Книгодрукування    

Наука

 

ХХ ст.                                   

Розвиток сфери послуг       

Мегаполіс, всесвітні організації       Радіо, телебачення, комп’ютер, супутниковий зв’язок, Інтернет         

Ідеології