Соціальні типи й соціальний характер

магниевый скраб beletage

Соціальні типи Г. Зиммель визначає як сукупність людей, що розрізняються за суспільним становищем. Це бідняк, аристократ, злодій тощо. Приналежність до цього соціального типу дозволяє визначити місце людини в житті з погляду інших людей, але важливо й для неї самої, оскільки допомагає знайти почуття тотожності й відповісти на запитання: «Хто я?» Віднесення себе до певного типу дозволяє людині вважати себе залученою до соціуму й за допомогою самоідентифікації уникнути відчуття самотності.

У самоідентифікації є дві протилежності: одна – відсутність ототожнення себе з ким-небудь, друга – ототожнення себе із всілякими, часом протилежними персонажами. Я такий, «як вам завгодно». Останнє так само сильно руйнує людину, як і перше. Вона стає носієм занадто багатьох ролей, і в процесі діяльності як «ролевик» втрачає саму себе, одягає личини й маски.

Людвіг Гумплович розглядає три традиційних соціальних типи: дворянин, городянин, селянин. Першому притаманна звичка панувати, висока думка про власну значущість, гордовита постава; другому – прагнення домогтися удачі, нажити капітал, винахідливість; третьому – ненависть до панів, тупа завзятість, звичка спокійно нести тяжкий жереб. Потім пануючий стан розпадається на стан бюрократів, військових і великих землевласників. Також середній клас розпадається на ремісників, купців, біржовиків, учених, лікарів, адвокатів та ін. Л. Гумплович формулює такий соціологічний закон: «Незмінність і сталість морального типу прямо пропорційні ступеню зчеплення й міцності структури соціального класу, які залежать, у свою чергу, від кількості усуспільнених моментів. 18

Під соціальним характером Е. Фромм трактує «ядро структури характеру, спільне для більшості представників однієї й тієї ж культури на противагу індивідуальному характеру, що відрізняє одних від інших людей, які належать до однієї культури... Призначення соціального характеру так організувати енергію членів суспільства, щоб їх поведінка визначалася не свідомим рішенням наслідувати або не додержуватися соціально заданого зразка, а бажанням діяти так, як вони повинні, і разом з тим – задоволенням від дій, що відповідають вимозі культури. Інакше кажучи, функція соціального характеру полягає в тому, щоб формувати й направляти людську енергію в цьому суспільстві, щоб забезпечити його безперервну діяльність»19. Е. Фромм стверджує, що соціальний характер утворюється шляхом примусу, але при цьому підкреслює, що він повинен бути перетворений у внутрішнє прагнення індивіда.

Співвідношення соціального характеру із соціальним типом таке, що типів багато або кілька, а соціальний характер один, втілюючий у собі особливості цього суспільства, точніше, результуючий між тиском суспільства й опором (теж внутрішнім) людини і її природи. Соціальний характер – це конкретний результат соціалізації в даному суспільстві, реальний відбиток, який накладає суспільство на індивіда. Соціальний характер може мати свої різновиди залежно від того, наскільки поляризоване суспільство. Чим воно багатогранніше, тим більше відтінків соціального характеру.