Соціальна взаємодія

магниевый скраб beletage

Суспільство складається із взаємодіючих індивідів, що мають певні цілі й бажання. У їхній взаємодії – справжній зміст соціального. Воно становить зміст соціальних явищ і поєднується в типи: панування, підпорядкування, співробітництво, солідарність, суперництво, конфлікт, рівноправність, поділ праці та ін.. які реалізуються в різних інститутах – сім'ї, державі тощо.

Дія – прояв людської активності, що має певний суб'єктивний зміст або цілеспрямовану основу. Така дія забезпечує можливість взаємодії й тим самим робить її соціальною. «Соціальною ми називаємо дію, яка за передбачуваним діючою особою або діючими особами змістом співвідноситься з діями інших людей і орієнтується на неї»29. М. Вебер виділяє такі типи соціальних дій:

1) цілераціональна;

2) ціннісно-раціональна;

3) емоційна;

4) традиційна.

Вони поділяються за ступенем раціональності, найбільшим у першого типу й найменшим в останнього. Соціальна дія може бути: 1) цілераціоналъною, якщо в основі її лежить очікування певної поведінки предметів зовнішнього світу й інших людей і використання цього очікування як «умов» і як «засобів» для досягнення своєї раціонально поставленої й продуманої мети; 2) ціннісно-раціональною, заснованою на вірі в безумовну – естетичну, релігійну або будь-яку іншу – самодостатню цінність певної поведінки як такої, незалежно від того, до чого вона приведе; 3) афективною, насамперед емоційною, тобто зумовленою афектами або емоційним станом індивіда; 4) традиційною, тобто заснованою на тривалій звичці»30. Відповідно соціальною поведінкою буде поведінка кількох людей, співвіднесена за змістом і яка орієнтується на це. Цілераціональною М. Вебер уважає поведінку, орієнтовану тільки на засоби, що суб'єктивно представляються адекватними для досягнення суб'єктивно однозначно сприйнятої мети. Точно так само соціальна взаємодія належить до такого типу взаємодій, яка орієнтована на поведінку інших. Випадкове зіткнення двох перехожих на вулиці не можна вважати соціальною взаємодією. П. О. Сорокін визначає взаємодію як подію, з допомогою якої одна людина впливає на відкриті дії або стан розуму іншої. Елементами соціальної взаємодії – це індивіди – два або більше. А до компонентів соціальної взаємодії, крім людей, належать цінності, норми й матеріальні носії взаємодії. Соціальні взаємодії класифікуються за різними ознаками.

Соціальні взаємодії можна поділити за характером зв'язків на жорсткі й м'які (на підставі того, легко їх розірвати чи ні), сильно- і слабоорганізовані (за ступенем стійкості й кристалізації), розгалужені чи ні (за наявності або відсутності декількох напрямків, за якими здійснюється взаємозв'язок).

За змістом взаємодії виділяють сімейні, національні, расові, родові, індивідуальні, виробничі, педагогічні, релігійні, моральні, державні, правові, майнові тощо.

Розрізняють форми взаємодії:

1) каталітичну (знання про іншого);

2) відкриті дії;

3) утримання від дій;

4) активна толерантність.

Каталітичною називається взаємодія в процесі спогаду про кого-небудь, коли відсутній безпосередній контакт. Особливість цієї взаємодії в тому, що сам по собі каталізатор (те, про що мислять) не змінюється, але впливає на реальні дії. Відмінність між третьою й четвертою формою в тім, що під утриманням від дій трактується пасивне відхилення від здійснення дії. Активна толерантність полягає у терпінні до дій, що виходять від інших людей. При цьому терпіння розглядається як чеснота, що вимагає певних здібностей і внутрішніх зусиль, інколи більших, ніж для відкритих дій. Відмінність тут швидше в психологічному переживанні, яке у тому й іншому випадку становить «не дію».

Залежно від сили, виробленої ними, дії поділяються на ефективні й неефективні. Одне слово, навіть спокійно вимовлене, може зробити громоподібний ефект або ж не справити ніякого враження.

Прояви результатів дії за часом можуть бути тривалими або короткостроковими. Є дії, що справляють вплив на все наступне життя людини, а є й такі, вплив яких випаровується майже миттєво. Глибина взаємин, що досягається в любові, дозволила французькому філософові Ж.-П. Сартру стверджувати, що справжнє спілкування можливе тільки в любові й наодинці.

Дії можуть бути свідомими й неусвідомленими. Соціологія вивчає дії, свідомі хоча б з боку одного учасника. Несвідомо чинені дії, що викликають свідому реакцію, досить часті. Наприклад, людина може зробити який-небудь учинок, не усвідомлюючи, навіщо вона це робить, але оточуючі прагнутимуть зрозуміти причину цього вчинку.

Дії можна також розділити на навмисні й ненавмисні. Навмисні дії мотивуються свідомою метою й здійснюються заради її досягнення. Ненавмисні дії мотивуються минулим і нинішнім досвідом і здійснюються без свідомої мети. Не всі свідомі дії навмисні, а лише такі, які відбуваються з певною, заздалегідь поставленою метою, але не спонтанно або у відповідь на дії інших. Дії заради чогось варто відрізняти від дій через що. Іноді людина діє свідомо, але всупереч своїй же власній меті, наприклад, випиває, зарікшись не пити. Це приклад свідомих ненавмисних дій. Людина може діяти свідомо на основі «нормативної мотивації», тобто підкоряючись правовим або моральним нормам, і такі дії також будуть ненавмисними.

Другим компонентом взаємодії є цінності й норми, на основі яких люди вступають у відносини. Все значуще для людини – це цінність. Матеріальні цінності – земля, будинки, меблі; духовні цінності – наука, релігія, освіта, мистецтво тощо. Норми становлять особливий вид цінностей: це правила поведінки – норми права, моралі, етикету, конструювання машин, написання віршів... Соціологія вивчає тільки ті взаємодії, які пов'язані із цінностями й нормами, у протилежному випадку це предмет фізичних, біологічних і інших наук. Чи є дія навмисною чи ні, дружньою або ворожою, гармонійною або дисгармонійною, договірною або неформальною, моральною або аморальною, науковою або ідеологічною, залежить від цінностей, закладених у неї. Без ціннісного компонента національний прапор – просто тканина, прив'язана до ціпка, а книга – переплетені паперові сторінки.

«Компонент значення, цінностей і норм зовсім відмінний від третього компонента соціокультурних явищ – компонента матеріальних носіїв – і в жодному разі не може бути ідентифікований ні з фізичними, ні з біологічними властивостями носіїв, і з цими властивостями суб'єктів взаємодії»31. Матеріально ідентичне часто зовсім різне в соціокультурному плані, а те, що розрізняється біофізично, може бути ідентичне за соціокультурними параметрами. Наприклад, із двох близнюків один може бути президентом, а інший робітником, а президенти різних країн можуть бути чоловіками й жінками.

Компонент значення створює причинний зв'язок між людьми й матеріальними носіями взаємодії там, де їх інакше не було б, наприклад, поєднує в інститут, або перешкоджає утворенню зв'язків, наприклад, забороняє злочини. Цінності й норми вивчаються докладно в курсі культурології.

Третім важливим компонентом взаємодії є його матеріальні носії.

За визначеннями П. Сорокіна, «всі сенсорні відкриті дії, матеріальні об'єкти, фізичні, хімічні й біологічні процеси й сили, використовувані для екстерналізації, об'єктивізації й соціалізації значень, є носіями значущої взаємодії»32. Без носіїв або провідників неможлива значуща взаємодія.

Всі носії взаємодії можна поділити на фізичні й символічні. Фізичні діють через свої фізичні властивості – камінь, куля, атомна бомба. Символічні носії діють завдяки не стільки фізичним властивостям, скільки символічному значенню, наприклад, слово.

У свою чергу, залежно від виду використовуваної матерії або енергії, провідники поділяються на:

1) звукові – мова, музика, дзвінок, різні шуми;

2) світлові й колірні – картини, писемність, світлофор;

3) пантомімічні – жест, ритуали;

4) термічні – батареї в будинках тощо;

5) механічні – удари, операції;

6) хімічні – парфуми, алкоголь;

7) електричні й радіопровідники – телефон, телеграф, радіо;

8) предметні – перстень, прапор, гроші.

Зупинимося на кожному із цих видів. Звукові провідники можуть діяти безпосередньо (так, наприклад, висота й сила звуку впливають на фізичну й навіть духовну діяльність людини) і опосередковано через своє символічне значення. З допомогою слова відбувається інтелектуальне спілкування, з допомогою музики – емоційне. Соціокультурне життя можливе винятково завдяки мові. Крім змісту слів, що вимовляються, значення має голос сам по собі через висоту й тембр, і навіть проміжки між словами можуть бути дуже виразні. І. П. Павлов назвав слово другою сигнальною системою, з допомогою якої формуються умовні рефлекси в людини. У міфології й релігії слова сприймаються як магічні сили, що керують світом і навіть (у брахманізмі) богами. «Євангеліє від Іоанна» починається так: «На початку було Слово й Слово було в Бога, і Слово було Бог». З винаходом писемності значення слова почало зменшуватися, але як і раніше залишається високим.

Музика доповнює слово, передаючи такі відтінки почуттів, настроїв і розумових станів, які не піддаються вербальному вираженню. Вони викликають відгук у слухача, «заражають» його й викликають такі дії (танці, ритуали), які без музики неможливі. Стародавні греки називали космос «музикою сфер». Піфагор зіставляв закони руху небесних тіл із законами музичної гармонії. Одна з галузей соціології – соціологія музики – вивчає вплив музики на суспільство й окремі його верстви.

Звук може означати певний час: дзвінок – початок навчального заняття; гудок – початок роботи підприємства; дзвін – початок церковної служби тощо.

Писемність містить у собі ієрогліфи, клинопис, буквене письмо, а також математичні знаки. Вона дозволяє взаємодіяти з минулим і в ширшому просторі. П. Сорокін уважав писемність найреволюційнішим винаходом усіх часів. До цього ж типу провідників належать картини. Кожен колір може виступати як символ чого-небудь: чорний означає жалобу або відмова від світу у ченців, червоний – революційні ідеї, білий – чистоту тощо.

Різноманітні провідники з'єднуються між собою, утворюючи безперервний ланцюжок, де люди можуть бути необхідними проміжними ланками. Разом вони утворюють «сполучну тканину» суспільства. Можна сказати, що вся матеріальна культура – це сума носіїв, що визначають поведінку і психічний стан людей, можливо навіть через багато поколінь (ефект епохи Відродження як повернення до античної культури).

Носії можуть сприйматися самі по собі, ідентифікуючись із певними значеннями, цінностями й нормами (фетишизація). Наприклад, прапор розглядається як емблема незалежності, влади, гідності, честі й слави нації. Так носій стає ідолом, якому поклоняються, розглядаючи його як символ чогось, хоча в носієві цього немає. Ідол ототожнюється з ідеалом. На цьому принципі побудовані магічні обряди. Їхня цінність хоча б у тім, що носії мають властивість впливу на свідомість людей, які їх використовують (рикошетна дія). Представники примітивних культур, наприклад, вірять, що проголошення слова досить, щоб викликати певні події в природі. Цим переконанням визначається наявність табу на використання деяких слів невтаємниченими, особливо жінками й дітьми.

Існує явище персоніфікації, коли абстрактне поняття трансформується в об'єктивну сутність. Так з'являються божества Вікторія, Фортуна... В. Парето вважав, що в наш час така персоніфікація відбувається зі словами Прогрес, Демократія тощо.

Всі три компоненти взаємодії – люди, цінності й матеріальні носії – це нероздільна єдність.