Соціальні інститути

магниевый скраб beletage

Під соціальним інститутом (з лат. «institutum» – установа) трактуються історично сформовані стійкі форми організації спільної діяльності людей: сім'я, виробництво, держава, освіта, власність, армія, церква... Соціальні інститути можна розглядати як тканини й органи організму, а сім'ю як клітину суспільства. Щоб чіткіше представити значення соціальних інститутів, можна згадати про інститут у вузькому розумінні слова, у якому вчаться. Для чого потрібні інститути і які взаємодії в межах інститутів? Ці взаємодії мають переважно формальний характер і мають примусову силу.

«Оскільки інститути закріплюють відносини між людьми, що виходять за вузькі рамки безпосереднього міжособистісного спілкування, де любов робить регулювання зайвим, то вони ніколи не створюються на добровільній основі чистих людських згод. Але якщо це правильно, то інститут повинен шукати собі основу у звичаї, підкріплюючи себе силою. Фактично інститути – це досконалі відбиття моральної недосконалості людської природи», – писав англійський історик XX ст. А. Тойнбі58. Але якщо «інститути – це засоби, а не цілі, у чому ж полягає значення й мета соціальної спадщини, що далеко виходить за тимчасові й просторові межі окремого людського життя на Землі? Кожна добра людина відчуває, що згідно з Божою волею вона має присвятити своє життя на благо інших людей, причому не тільки близьких їй людей, але й тих, хто відділений від неї часом і простором. Єдиним засобом служіння цим невідомим братам є інститут, що переживає кожну окрему людину»59.

Кожний інститут виконує певні функції, що задовольняють соціальні потреби. Поява інститутів – результат диференціації суспільства. Процес утворення інститутів можна зрівняти із процесом розвитку органів у живому тілі. Він, за Г. Спенсером, проходить три щаблі. «У тваринних нижчих типів виділення жовчі виконується не печінкою, а окремими клітинами, розсіяними в стінці кишкового каналу... Кожна із цих клітин виконує свою функцію індивідуально»60. На наступному вищому щаблі первісні клітини переходять із розсіяної групи в тісно згуртовану масу. Нарешті, на третьому щаблі формується особливий орган – печінка. Аналогічно в суспільстві спочатку кожний працівник веде свою справу поодинці, потім з'являються майстерні ремісників, об'єднані в певних місцях, потім фабрики як особливий інститут. Точно так само освіта спочатку дається в кожній сім'ї по-своєму. Потім виникають домашні школи, а потім інститути у вузькому розумінні слова як навчальні заклади. Залежно від рівня розвитку різних частин суспільства й від стану його членів у них можуть співіснувати всі три щаблі. Кожна людина в ранньому віці виховується в сім'ї, потім навчається в школі (зазвичай поруч із будинком), а потім одержує вищу освіту, часом далеко від місця проживання.

Соціальні інститути існують у розвиненому вигляді у великих розгалужених групах населення. Чим більша ця група, тим більше в ній соціальних інститутів. Релігійні інститути існують на стадії роду й племені, але об'єднання племен породжує ще й новий інститут – державу. Держава трактується як певна територія, зайнята даним об'єднаним населенням, але в іншому сенсі держава – це соціальний інститут як система установ, що протистоять основній масі населення й виконують управлінські функції стосовно неї.

Шлях, що веде до утворення нових інститутів, можна представити у вигляді такої схеми: ріст (розвиток суспільства) → поділ праці → диференціація → нові інститути.

Процес перетворення соціальних взаємодій в інститути називається інституціоналізацією. Її умовою є виникнення певних суспільних потреб. Соціальні інститути мають надіндивидуальний характер і володіють емерджентними властивостями. Скажімо, властивості інституту як навчального закладу не зводяться до суми властивостей студентів, викладачів і адміністративного персоналу.

Соціальні інститути мають стійку структуру, але й вона може змінюватися внаслідок зміни функцій, які виконує цей інститут. Кожний соціальний інститут містить у собі цінності й норми, які стають притаманні конкретним людям, що входять до нього. Процес їхнього залучення до цінностей і норм соціального інституту називається інтерналізацією. Отже, елементами інституціоналізації є наявність цінностей і норм, інтерналізація й організаційне оформлення.

Соціологи виділяють чотири основні функції соціальних інститутів: відтворення членів суспільства; соціалізація; виробництво й розподіл життєво важливих ресурсів; контроль за поведінкою населення.

Соціальні інститути не створюються заново в кожному суспільстві, а, один раз виникнувши, відтворюються у всіх наступних суспільствах. Це свідчить про високий ступінь стійкості соціальних інститутів.

Можна виділити різні типи соціальних інститутів: політичні (держава), юридичні (право), економічні (власність), культурні (релігія, наука).

За видами діяльності соціальні інститути можна поділити на:

1) економічно-соціальні – власність, обмін, гроші, банки, господарські об'єднання;

2) політичні – держава, партії, громадські організації, що переслідують політичні цілі;

3) соціокультурні й виховні – музеї, театри, школи, інститути у вузькому розумінні слова;

4) нормативно-орієнтуючі – церква, суд честі;

5) нормативно-санкціонуючі – право, виправно-трудові заклади;

6) церемоніально-символічні – ритуали, регламент тощо.