Форми розвитку суспільства

магниевый скраб beletage

 

Яка форма розвитку суспільства? Тут можна виділити три точки зору. Ненаправлена динаміка. Ця концепція розвитку суспільства обґрунтована в працях П. О. Сорокіна, який вважав, що будь-яке суспільство – це цілісність. «Будь-яка велика культура є не просто конгломератом різноманітних явищ, що співіснують, але ніяк один з одним не пов'язаних, це єдність або індивідуальність, всі складові частини якого пронизані одним основним принципом і виражають одну, основну, цінність»69. У Середні віки на Заході таким принципом був Бог, всюдисущий, всемогутній, всезнаючий, справедливий, чудовий. Таку уніфіковану систему культури, засновану на принципі надчуттєвості і надрозумності Бога як єдиної реальності й цінності, П. Сорокін назвав ідеаціональною. До цього ж типу належить культура брахманської Індії, буддистська, лаоістська культури, грецька культура з VIII по кінець VI ст. до н. е.

Другий тип культури, за П. Сорокіним, – культура почуттєва, її основний принцип такий: об'єктивна реальність і її зміст почуттєві, а поза почуттєвою реальністю нічого немає. Така сучасна західна культура.

Нарешті, третій тип культури – це культура, де об'єктивна реальність частково надчуттєва й частково почуттєва. Така культура містить у собі надчуттєвий, надраціональний, раціональний і сенсорний аспекти, утворюючи їх єдність. Даний тип культури П. Сорокін назвав ідеалістичним і відніс до нього культуру Західної Європи XII–XIV ст. і грецьку культуру V–IV ст. до н. е.

Типи культури змінюють один одного. Так, західна культура Середніх віків була ідеаціональною, потім в епоху Відродження стала ідеалістичною, а в Новий час – почуттєвою. Сучасну кризу західної культури П. Сорокін пояснює переходом від почуттєвого типу до іншого, що виникає в наш час.

Зміни не є чітко визначеними й повторюваними, вони можуть змінювати свій напрямок. У цьому суть уявлення про ненаправлену динаміку. Заздалегідь визначену, спрямовану динаміку, характерну, скажімо, для марксизму, П. Сорокін заперечував, як і можливість простежити її протягом досить великого проміжку часу, тобто він заперечував спрямованість в універсальному розумінні, на відміну від, наприклад, Ю. Хабермаса, який вбачав її в тенденції раціоналізації.

Циклічний розвиток. Прихильником циклічного розвитку суспільства був М. Я. Данилевський. «Всьому живому як окремому неподільному, так і цілим видам, родам, загонам тварин або рослин дається відома тільки сума життя, з виснаженням якої вони мають померти... Історія говорить те саме про народи: і вони народжуються, досягають різних ступенів розвитку, старіють, помирають – і помирають не тільки від зовнішніх причин»70.

Погоджуючись із визначенням сучасного стану західного суспільства як кризового, О. Шпенглер пояснював кризу інакше, виходячи з уявлення про циклічний характер розвитку кожної культури. Уперше концепція циклічного розвитку культури й суспільства сформульована в Новий час італійським мислителем Д. Віко, але найбільшого поширення набула після виходу книги О. Шпенглера «Захід Європи».

О. Шпенглер уважав, що кожна культура проходить свій цикл розвитку від народження до загибелі, подібно до живого організму, і на цьому шляху вона досягає розквіту й наступного занепаду й катастрофи. Кожна культура – це своєрідний організм, що має свою душу й характерні риси, але всі типи мають щось спільне, а саме: вони проходять у своєму розвитку ті самі фази. Два типи суспільства стали предметом його особливої уваги й порівняння – античний і сучасний західний. Але свої висновки О. Шпенглер поширив на всі типи суспільств.

Прихильником циклічного розвитку був і В. Парето, тільки в нього циклічність поширюється не на розвиток суспільства, а на зміну правлячих еліт.

Спрямований розвиток. Ця концепція має два різновиди: еволюційну й революційну. Еволюційна представлена іменами Г. Спенсера, О. Конта, Е. Дюркгейма, і вона залишається переважаючою й нині. Суть її в тому, що розвиток трактується як підсумовування поступових змін, що призводять до ускладнення систем. Революційний напрямок підкреслює важливість стрибкоподібних змін. Вона представлена К. Марксом, і про неї також зазначалося вище.

Відповідаючи на запитання про причини революцій, П. О. Сорокін говорить про «збільшення подавлених базових інстинктів населення, а також неможливості навіть мінімального задоволення»71. (До базових інстинктів П. Сорокін відносить інстинкт харчування, самозбереження, власницький інстинкт, статевий інстинкт, інстинкт свободи, самовираження тощо). Виникає протест, і якщо при цьому сили порядку вже не спроможні проводити практику придушення населення, революція стає справою часу. Коротко це виражено у формулі В. І. Леніна: «Низи не хочуть, верхи не можуть».

Революція настільки ж негативне явище, як і війна. Це, по суті, більш-менш довгострокова громадянська війна, війна всередині держави. Але як війни бувають визвольними й тому визнаються виправданими, так і революції, за яких звільняється більшість населення, можуть розглядатися позитивно. Будь-яка революція розв'язує тільки одне коло проблем, а не всі проблеми, які нагромадилися в суспільстві. Але руйнування, що супроводжуються насильством, поширюються на всі сфери життя.

Г. Спенсер вважав, що еволюція – це перехід від стану нескладної однорідності до стану погодженої різнорідності (можна назвати це принципом інтегративної розмаїтості). Інтегративна розмаїтість необхідна для нормального функціонування суспільства. Коли часом турбота про єдність і рівність людей приводила до втрати розмаїтості, як відбулося в Росії після 1917р., коли більшовики ліквідували цілі суспільні класи, то це призвело до соціальної кризи, а потім потреби розвитку суспільства (робота природних сил стратифікації) неминуче викликали ріст розмаїтості (більшовикам довелося використати гасло «кадри вирішують все» і замість знищеної створювати так звану робочо-селянську інтелігенцію).

Соціальна еволюція прискорилася в Новий час, коли пануюча галузь культури – наука – дозволила критику ідей. Уявлення й теорії почали змінюватися швидше, а саме завдяки їм відбувається розвиток цивілізації.

Не слід протиставляти еволюцію й циклічний розвиток. Циклічний розвиток суспільства аналогічний розвитку екосистем, що підкоряється закону сукцесії. Але в екології має місце еволюція в сенсі появи нових, складніших і різноманітніших систем. Така еволюція має місце й у суспільстві.

Отже, є три основних способи соціальних змін: еволюція, циклічний розвиток, ненаправлена динаміка. Позиції соціального еволюціонізму, що виник у XIX ст., у XX ст. зазнали критики з боку О. Шпенглера і П. Сорокіна, однак і в XXI ст. вони залишаються чільними. Треба до того ж мати на увазі, що в природознавстві принцип еволюції став у XX ст. основним, що позначилося й на гуманітарних науках.