Суспільний прогрес

магниевый скраб beletage

 

Під суспільним прогресом можна розуміти поліпшення соціальної структури. Поняття суспільного прогресу традиційно одне з основних у соціології. «Батько» соціології О. Конт висунув положення про закон еволюції, «що полягає завжди, як для індивіда, так і для роду, у безперервному поступальному русі»72. Е. Дюркгейм замість «суспільності» використав сильніше твердження про ріст людської солідарності, підхоплене, зокрема, М. М. Ковалевським.

Е. Дюркгейм відносив стародавні суспільства до сегментарного типу, що утворюється шляхом з'єднання однакових частин. Однакові люди об'єднуються в рід, однакові роди – у племена. Солідарний тип закладається поступово. А якщо поділ праці приводить до утворення усе більших суспільств, то можна зробити висновок, що міжнародний поділ праці (спеціалізація), який намічається нині, приведе до утворення всесвітнього суспільства й світового уряду. Форми суспільств: «місто» Платона, «народ» Д. Віко, «нації» Г. Гегеля, «цивілізація» А. Тойнбі. Кожна з наступних форм зростає за обсягом на шляху до «людства». А далі йде «ноосфера» Тейяра де Шардена і В. Вернадського.

Ідея прогресу – дітище Нового часу. Вона була далека стародавнім філософам. Тут швидше варто говорити про ідею соціального регресу, властиву, скажімо, Платонові. О. Конт розглядав чотири види прогресу: матеріальний – поліпшення економічного становища; фізичний – зміцнення здоров'я й збільшення тривалості життя; інтелектуальний – розвиток розумовий і науковий (тенденція раціоналізації); моральний – поширення доброти й мужності. Е. Дюркгейм вбачав прогрес у суспільному поділі праці, Г. Спенсер – в ускладненні суспільства, К. Маркс – у розвитку продуктивних сил. У XX ст. соціологи почали ставитися обережніше до вживання цього поняття. Зазначають, скажімо, тенденцію раціоналізації, і ті конкретні соціальні форми, у яких ті або інші тенденції реалізуються.

На додаток до подібності між індивідуальним розвитком і соціальним прогресом можна говорити про необхідність розрізняти суспільний прогрес і прогрес особистості й про небезпеку ототожнення суспільного прогресу з науково-технічним і економічним. Суспільний прогрес у широкому розумінні має визначатися такими соціальними характеристиками, як ріст тривалості життя, добробуту населення, а також ступенем гармонійності між інтересами особистості й держави, між інтересами різних груп і верств суспільства, зменшенням ступеня напруженості й антагоністичності між ними. Ще однією необхідною характеристикою є гармонія між соціалізацією й самоактуалізацією особистості.

Деякі вчені пропонували відмовитися від поняття суспільного прогресу, оскільки воно співвідноситься з поняттям поліпшення, а це вводить у науку ціннісну категорію, несумісну з об'єктивністю наукового дослідження. У понятті прогресу закладене суб'єктивне уявлення про бажаність деяких змін. Якщо, наприклад, як критерій взяти тривалість життя, то при його збільшенні можна стверджувати, що суспільство прогресує. Взяти як критерій силу м'язів людини, то її ослаблення свідчить про регрес суспільства.

Прогрес визначається тим критерієм, що визнається головним. Для Г. Спенсера й Е. Дюркгейма це двосторонній процес диференціації й інтеграції, або, інакше кажучи, ріст інтегративної розмаїтості. Критерієм прогресу також уважали, наприклад, принцип економії й збереження сил (Г. Зіммель), ріст солідарності й рівності (М. М. Ковалевський), ріст знань. Ми знаходимо концепцію наукового прогресу в О. Конта, економічну концепцію прогресу в К. Маркса, але не знаходимо віри в прогрес у Ш. Монтеск'є, тому що він, зосередивши увагу на політичному ладі, не побачив у ході історії послідовного руху до кращого.

Суспільний прогрес зовсім не обов'язково є в наявності у всіх напрямках. Так, ріст поділу праці й диференціація суспільства тільки тоді почне відповідати критеріям суспільного прогресу, якщо кожний індивід буде робити те, що відповідає його схильностям і бажанням. У протилежному випадку поділ праці призводить до відчуження людини від її цілісної природи. Суспільний прогрес не відбувається сам собою; він вимагає постійних зусиль як кожної особистості, так і соціуму в цілому.

В останні роки намітилася тенденція використати замість поняття прогресу інші, конкретніші, такі, наприклад, як стійкість, здоров'я. Ріст ризику загибелі людства в міру створення нових технічних засобів знищення й загострення проблеми екологічної мають стосунок до зазначеної тенденції.

З наукового погляду, з огляду на суб'єктивність і багатозначність поняття прогресу, доцільніше говорити про еволюцію як якісну зміну. Американський соціолог Р. Макайвер називає соціальною еволюцією «диференціацію, виникнення спеціалізованих органів для виконання більш спеціалізованих функцій»72. Р. Макайвер називає еволюцію принципом внутрішнього росту. «Розмаїтість інститутів, – пише він, – у міру їхнього розгортання спочатку є лише розмаїтість аспектів общинного життя... На другій стадії в наявності один набір політичних інструментів для всього суспільства. На третій стадії держава усе ще в однині, але вже є політичні організації, що втілюють різноманітні ідеї щодо держави... Ця свобода асоціацій допускає нескінченну множинність випадкових форм, з незліченними можливостями взаємозв'язку й взаємозалежності, що спирається на загальні основи суспільного життя, обов'язкові аспекти – які тепер забезпечуються державою».73