Соціальна мобільність

магниевый скраб beletage

Вчення про соціальну мобільність створена П. А. Сорокіним у 20-х роках XX ст. Під соціальною мобільністю П. Сорокін трактував переміщення соціальними щаблями у горизонтальному й вертикальному напрямку. При горизонтальній мобільності змінюється положення індивіда в геометричному, але не соціальному просторі. Скажімо, людина переїхала з одного міста в інше і влаштувалася на таку саму роботу в таку саму організацію з таким самим доходом. Вертикальна мобільність може бути у двох напрямках: соціальний підйом і соціальний спуск (нагору й униз соціальними щаблями). Мобільність може бути індивідуальною і груповою. При індивідуальній мобільності людина сама змінює соціальний стан, наприклад, одержує підвищення по службі. При груповій мобільності група разом з усіма її членами змінює соціальний стан. Прикладом може бути прийняття християнства в Стародавньому Римі, що відразу змінило становище віруючих християн. Вертикальна мобільність вимірюється інтенсивністю й загальністю. Інтенсивність характеризується кількістю щаблів, які проходить індивід. Загальність визначає кількість індивідів, що змінили свій соціальний стан. Вона може бути відносною й абсолютною залежно від того, чи обчислюється стосовно всього населення або подається в абсолютних цифрах. Підсумовування інтенсивності й відносної загальності дає сукупний показник вертикальної мобільності.

Мають місце два типи стратифікації: закритий, стійкий, непроникний тип, при якому проникнення з одного щабля в інший ускладнене або неможливе (наприклад, у кастовому суспільстві Стародавньої Індії), і відкритий, пластичний, проникний, мобільний тип, при якому проникнення з одного щабля в інший полегшене.

Соціальна мобільність необхідна для нормального функціонування суспільства. Вона зміцнює еліту, вводячи в неї сильніші й спроможніші елементи, і разом з тим зменшує небезпеку конфліктів між різними верствами суспільства.

Але протиріччя між самими верствами не зменшуються, а, навпаки, збільшуються.

Різні соціальні інститути (школа, інститут у вузькому розумінні, армія, церква, економічні, політичні й професійні організації) виконують функції соціальної циркуляції. Це – як судини в живому організмі, необхідні для кровообігу. Вони ж виконують роль тестування, селекції й розподілу. Дані функції настільки ж фундаментальні для соціальних інститутів, як функція освіти й виховання. Вони охороняють від недо- і надвиробництва еліти, забезпечують приплив нових сил в еліту й стежать, щоб гідні претенденти не виявилися за її бортом. Це важлива частина державної й громадської політики.

Механізми соціального відбору. «У будь-якім суспільстві є багато людей, які прагнуть до просування у верхні щаблі, – писав П. Сорокін, – але оскільки тільки деяким вдається зробити це й оскільки при нормальних умовах соціальна циркуляція не має неупорядкованого характеру, то ймовірно припустити, що в будь-якім суспільстві існує особливий механізм, який контролює процес вертикальної циркуляції»102. Цей контроль містить у собі тестування індивідів і їхню селекцію. Це відповідає гаслу «від кожного по здібностях» і концепції «виправлення імен» Конфуція.

Канали вертикальної циркуляції (школи, інститути тощо) виконують роль своєрідного «сита». Одні з них, наприклад, школа, перевіряють загальні характеристики індивідів (інтелект, здоров'я, характер). Інші, наприклад, професійні організації, тестують специфічні риси індивідів (силу, голос, увагу). Механізмом тестування здавна виступала сім'я. Передбачалося, що в гарних і розумних батьків діти придатні до заняття високого соціального стану. Низьке походження сприймалося як доказ неповноцінності індивіда і його приреченості на скромну соціальну позицію. Отже, протягом тривалого часу походження залишалося головним критерієм оцінки характеристик особистості. Як приклад можна навести кастове суспільство Індії, поліси Стародавньої Греції, середньовічне суспільство. В останні кілька століть із ослабленням функції сім'ї поступово вийшли на перший план інші критерії, і насамперед особисті риси індивіда. При цьому роль основного механізму відбору перейшла до школи, що є не тільки освітнім і виховним інститутом, але тестуючим і селекційним. Ця функція школи особливо важлива, коли освіта доступна всім. Унаслідок цього на кожному етапі від початкових класів діє «сито», крізь яке проходить усе менше й менше індивідів. Загальна освіта не усуває розумових і соціальних відмінностей, а, як уважає П. Сорокін, підсилює їх. Навіть «найдемократичніша школа», доступна всім, є механізмом «аристократизації», а не «вирівнювання».

У Китаї шкільний механізм тестування діяв упродовж усього життя людини, тому що для одержання вищої посади доводилося здавати іспити. В Індії навчання в касті брахманів припускало перевірку як знань, так і поведінки учнів, причому настільки складну, що ті, хто витримав її, ставали вищим прошарком суспільства, не володіючи ні багатствами, ні фізичною силою, ні організаційними здібностями.

В ідеалі на будь-яку посаду можна відбирати так само ретельно, як відбирали Ю. Гагаріна для польоту в космос: спочатку групу, потім кілька кандидатів і, нарешті, одного, хто краще інших здатний виконати завдання.

Система відбору характерна для будь-якого розвиненого суспільства. Можна сформулювати два принципи, що гарантують її успіх: 1) широта залучення в процес змагання і відповідна підготовка всіх індивідів; 2) суворість, складність і багатоступеневість селекції. У традиційному суспільстві переважав другий принцип. Нині його роль зменшилася, але зросла роль першого принципу.

П. Сорокін робить загальний висновок: соціальна стратифікація «детермінована якістю й природою організації селекціонуючих інститутів і частково характером перешкод, які вони встановлюють для індивідів на всьому шляху їх успішного проходження через «фільтри». Якщо ці перешкоди злоякісні й неадекватні, то й соціальний розподіл буде неправильним. Унаслідок все суспільство буде страждати. Якщо вони адекватні й правомірні, то й соціальний розподіл індивідів призведе до процвітання всього суспільства»103. Додамо до цього слова О. Бісмарка: війну із Францією виграв пруський учитель, і слова сучасного російського вченого О. Зінов'єва: Велику Вітчизняну війну виграв радянський десятикласник.