Соціологія міжнаціональних відносин

магниевый скраб beletage

 

Людина за своєю природою істота соціальна. Першою, як уважають етнографи, історичною спільністю людей був рід, тобто об'єднання на основі кровноспоріднених зв'язків, через яку пройшли всі народи. Можна відзначити три причини утворення суспільства: 1) біологічну (необхідність відтворення й виховання потомства); 2) матеріальну (необхідність спільної праці); 3) духовну (поховання померлих родичів). Можна говорити й про засоби соціального життя: вищу нервову діяльність, розум і мову. Найпростіша структура суспільства складається з відносин кревного споріднення (брати й сестри) і народження (батьки й діти).

З переходом від роду до більшого суспільного підрозділу – племені, об'єднання на основі кровноспоріднених зв'язків доповнюється етнічним. Етнос (з грецьк. «etnos» – народ) – це загальне поняття, що позначає стійку спільність людей, об'єднаних однією мовою, територіально-господарським укладом, побутом, традиціями, звичаями, психологічним характером, менталітетом, расовими ознаками, зовнішнім виглядом. В етносі відсутня ознака, основна для роду – наявність кровноспоріднених зв'язків. Першим історичним видом етносу було плем'я, що становило сукупність родів. Існують концепції етногенезу, з яких нині найвідоміша концепція Л. М. Гумільова. Відповідно до неї етнос проходить кілька етапів розвитку. Спочатку з'являється невелика кількість пасіонаріїв (від «пасія» – пристрасть) – людей, що володіють величезним запасом духовної енергії й здатних повести за собою маси, створити необхідні матеріальні й духовні передумови об'єднання людей. У культурології виявленню лідера відповідає поняття «культурного героя» – творця основних винаходів і звичаїв цього суспільства. Друга стадія – формування етносу. Потім етнос досягає вищої точки розвитку – акме, наступає перелом і починається інерційна стадія, коли етнос живе за рахунок попередніх нагромаджень, використовуючи створене раніше. Далі наступає меморіальна стадія, коли залишається тільки пам'ять про колишню могутність, і, нарешті, реліктова стадія, коли етнос перетворюється в релікт і розпадається. Отже, етнос, як будь-який організм, проходить кілька стадій розвитку від зародження до загибелі. На сьогодні у світі існує 3000-5000 етносів.

Наступною після племені етнічною формою спільності є народності. Вона характерна для аграрного, доіндустріального суспільства й складається на екстериторіальній основі. Це великі соціальні об'єднання на стадії цивілізації із спільною розмовною й письмовою мовою, територією й міфологією. У цей період формується держава як політична структура.

В епоху зародження капіталізму виникає нація (з лат. «natio» – народ, плем'я) – вища з відомих нині форм соціальної спільності людей, що під впливом розвитку товарного виробництва й пов'язаного із цим створення спільного ринку й подолання економічної роздробленості складається на основі етнічної конвергенції (зближення) двох або декількох народностей, об'єднання територій, появи спільної літературної мови, спільних способів ведення господарства, історичних доль, етнічної самосвідомості, моральних норм, культури, психології, звичаїв і традицій. Кожна із цих характеристик, як підкреслював П.О. Сорокін, сама по собі не створює нації, але тільки всі разом. Вирішальний фактор утворення націй – економічний. Але не можна зменшувати значення особливостей національного характеру й інших факторів. Націю становить не менш 200-300 тис. осіб.

Становлення націй призводить до появи проблеми міжнаціональних відносин. Кожній націй притаманні риси, що визначають національні й расові відмінності: фізичні (наприклад, кольори шкіри), психологічні (наприклад, темперамент), інтелектуальні (наприклад, ступінь раціональності мислення), культурні й побутові. Ці відмінності загострюються й висуваються на перший план, коли немає інтегруючих ідей, здатних згуртувати людей різних націй (світова релігія або побудова комунізму, наприклад).

Зі створенням держав на міжетнічній основі змінюється саме уявлення про націю. Під націями починають розуміти сукупність всіх людей, що проживають на території даної держави. Наприклад, до складу американських націй входять не тільки представники різних народів, але й рас. Це, по суті, наднаціональна спільність.

Християнство почало спробу об'єднати всіх віруючих на основі єдиної релігії, для якої немає «ні іудея, ні елліна». Комуністична ідеологія вище всього поставила класову солідарність у вигляді пролетарського інтернаціоналізму, яка не виправдала себе.

Загострення відносин між націями особливо характерно для періоду формування національних держав у XIX–XX ст. з наступним становленням націоналістичної ідеології. Американський учений Б. Шейфер нарахував п'ять принципів, або, краще сказати, щаблів націоналізму, кожна наступна з яких більш вибухонебезпечна: 1) любов до спільної землі, раси, мови, історії, культури; 2) прагнення до політичної незалежності, безпеки нації і турбота про її престиж; 3) відданість своїй нації і народу; 4) уявлення, що індивідууми живуть винятково для нації, яка є мета в собі й вища форма суспільної єдності; 5) нація має бути пануючою й для досягнення цього має право здійснювати агресивні дії. Якщо перший із цих принципів заслуговує на назву патріотизму, то останній є, по суті, фашистським.

Е. Дюркгейм уважав критерієм прогресу суспільства ріст людської солідарності. З ним погоджувався М. М. Ковалевський, який виділив три етапи розвитку солідарності: перший – родова солідарність, коли існують моральні й правові обмеження поведінки в межах роду, але все можна стосовно чужородця; другий – етнічна солідарність на основі патріотизму; третій етап – загальнолюдська солідарність на основі космополітизму. Кожний наступний етап надбудовується над попереднім без протиставлення йому цінностей відповідно до родових і національних.

Як будь-яка інша соціологічна концепція прогресу, концепція солідарності не цілком узгоджується з реаліями соціуму, в якому міжнаціональні конфлікти то загасають, то раптово займаються з новою силою, як бачимо на прикладі колишньої Югославії й колишнього СРСР.

Міжнаціональні конфлікти можуть перерости в міжрелігійні й міждержавні, їхній аналіз – предмет вивчення соціології міжнаціональних відносин і нової дисципліни – конфліктології. У завдання соціології міжнаціональних відносин входить вивчення соціального стану людини як представника нації, його національної самосвідомості, соціальної своєрідності кожної етнічної групи й особливостей їхніх взаємин один з одним.

На сьогодні значну роль починають набувати міждержавні об'єднання, такі, наприклад, як ООН і ЮНЕСКО. Незважаючи на те, що мають місце й процеси розпаду, процеси інтеграції нині, як і раніше, домінують. Вони протікають у формі створення рівноправних співтовариств, як Євросоюз, або посилення залежності одних країн від інших. Перше використовується, коли народи перебувають на однаковому щаблі розвитку й мають однаковий національний характер і менталітет (спільна раціональна спрямованість розуму є основою зближення європейських народів), друге використовується, коли народи держав дуже відрізняються між собою. В об'єднанні народів велику роль відіграє розвиток засобів соціалізації, що створює інформаційну основу для інтеграції.

 

 Таблиця 11

Етапи становлення етнічних спільностей

Спільність      Тип солідарності

Рід       Родова

Плем'я            Етнічна

Народність     Етнічна

Нація   Етнічна

Наднаціональні спільності   Загальнолюдська