Соціологія суспільної думки

магниевый скраб beletage

 

Суспільна думка – це сукупність уявлень, оцінок і думок, що поділяються більшістю населення або його частиною. Інакше кажучи, це стан масової свідомості, що відбиває в прихованій або наявній формі ставлення суспільства (або його частини) до суспільних явищ і процесів, діяльності окремих особистостей, груп і організацій. Американський соціолог Г. Блумер стверджує, що «суспільна думка швидше за все розміщується десь між найвищою мірою емоційною й упередженою точкою зору й найвищою мірою розумною й обміркованою думкою... суспільна думка раціональна, але не має потреби в тім, щоб бути розумним»14.

Ще стародавні філософи розрізняли думку й знання. Знанню, за Аристотелем, притаманний атрибут істинності, думка ж суб'єктивна й помилкова. Думка може бути індивідуальною, колективною і суспільною. Для соціології важлива колективна й суспільна думка. Її систематичне вивчення почалося в другій половині XIX ст. (Г. Тард «Думка і юрба»). XX ст. характеризується підвищенням участі населення в суспільному житті, і відповідно соціологи приділяли вивченню суспільної думки все більша увагу, особливо в XX ст., коли набула бурхливого розвитку емпірична соціологія (праці 20-х років У. Ліппмана «Суспільна думка» і А. Лоуелла «Суспільна думка й народний уряд»).

В основі вивчення суспільної думки лежать опитування населення, аналіз результатів голосувань, референдумів тощо. Завданням соціології суспільної думки виступають визначення причин і закономірностей формування суспільної думки, вивчення ефективності впливу ЗМІ, закономірностей поширення ідеологічних систем і релігійних вірувань у суспільстві, співвідношення традиційних і нетрадиційних компонентів суспільної думки, визначення ступеня впливу способу життя, соціального стану й статусу на суспільну думку тощо.

Фактори, що впливають на формування суспільної думки, можна розподілити на три рівні. Перший – рівень повсякденної свідомості. На ньому суспільну думку формують: а) традиції, що існують у суспільстві й дісталися йому в спадщину (від традицій виробничих до різних марновірств і забобонів); б) навколишнє середовище, і не тільки соціальне, але й природне; в) спосіб життя цієї категорії людей, їхня приналежність до певного прошарку (робітників, селян, інтелігенції).

Якщо формування суспільної думки на цьому рівні можна назвати стихійним, то на другому рівні – ідеологічному – відбувається вже свідоме формування суспільної думки існуючими в суспільстві ідеологіями. Ідеологія – це галузь культури, яка з'явилася й стала пануючою в суспільстві в XIX–XX ст. у зв'язку з підвищенням ролі й значення широких верств населення і становить сукупність поглядів, що виражають інтереси певних соціальних груп і класів. Ідеології створюються ідеологами, і потім впроваджуються в суспільну свідомість з допомогою агітаторів і пропагандистів, як добре було показано й практично втілено в життя в Росії більшовиками.

У формуванні суспільної думки велику роль відіграє пропаганда – «навмисне спровокована й спрямовувана кампанія з метою змусити людей прийняти дану точку зору, настрій або цінність»15. Пропаганда прагне досягти мети без неупередженого обговорення різних поглядів. Вона спрямована на формування в людей деяких переконань, що зовсім необов'язково для реклами. При цьому використовуються благозвучні стереотипи, такі, як демократія, свобода, добробут, які позитивно оцінюються більшістю населення,

Нині існують три ідеології, або, точніше, групи ідеологій, які формують суспільну думку. Це ліберально-капіталістична ідеологія, початок якої поклав ще філософ XVIII ст. Ж.-Ж. Руссо, що надихнула діячів Великої французької революції, зокрема М. Робесп'єра; комуністична ідеологія, що сформувалася в середині XIX ст. і стала пануючою в XX ст. у таких країнах, як СРСР, Китай і ін.; націоналістична ідеологія у варіантах фашизму й нацизму, що прийшли до влади в Італії й Німеччині в першій половині XX ст. Основну ідею кожної із цих ідеологій виражають три слова, що стали символами Великої французької революції – «свобода, рівність, братерство». Кожне із цих слів стало основним відповідно для ліберально-капіталістичної, комуністичної й націоналістичної ідеології, але на етапі утвердження їх панування проповідь свободи в ліберально-капіталістичній ідеології перетворилася на пропаганду капіталістичного ладу, проповідь рівності трансформувалася в комуністичній ідеології на захист тоталітарного ладу, а проповідь братерства в націоналістичній ідеології – на агресивні устремління щодо інших народів.

У XX ст. ідеологічний рівень формування суспільної думки став основним й ідеології успішно впроваджувалися у суспільну свідомість з допомогою ЗМІ, що виникли після винаходу радіо й телебачення. Засоби комунікації стали, за Дж. Мідом, найбільшими факторами цивілізації, оскільки вони повідомляють загальні установки, що поєднують людей.

Засоби масової інформації за своєю назвою націлені на ставлення до маси як у словосполученні «масова культура». Варто розрізняти поняття маси, народу, інтелігенції. Якщо відмінна риса народу – це життя відповідно до традицій рідного етносу; якщо інтелігенція сама формує ідеологічний і світоглядний рівні життя, то маса – це інертне утворення, об'єкт, з метою стимулювання поведінки якого в певному напрямку й створюються ЗМІ, що виступають у такий спосіб найпотужнішим засобом формування суспільної думки. Небезпека маніпулювання суспільною думкою з боку ЗМІ – «четвертої влади» – стає усе більш явною. Існує поняття «лідери суспільної думки», зазвичай це відомі діячі, які мають авторитет, до думки яких прислухається більшість населення.

До засобів впливу на суспільну думку на ідеологічному рівні відносять три світові релігії – християнство, іслам і буддизм. Релігії впливають на суспільство не стільки на раціональному рівні, як ідеології, скільки на рівні емоцій і почуттів.

Вищий рівень суспільної думки – глибинно-прояснюючий, світоглядний. Світогляд формується на основі знання – наукового, філософського, отже, глибинно-прояснюючий рівень виходить за межі суспільної думки. Світогляд має особистісний характер і в такий спосіб ближче до індивідуальної, ніж суспільної оцінки подій. Отже, на рівні світогляду ми маємо справу швидше з особистісним знанням, ніж із суспільною думкою. Спільна думка на основі світогляду складається не внаслідок дії ЗМІ, а на основі того механізму приведення до істини з допомогою суперечки, що сформулював Сократ. Тут і знаходиться вищий щабель суспільної думки й одночасно його межа.

 

                                                                      

 

Схема 11. Фактори формування суспільної думки