Міжнародні відносини: суб'єкти й форми взаємодії

Міжнародні відносини – це сукупність економічних, політичних, дипломатичних, правових, ідеологічних, військових, культурних та інших зв'язків і взаємин між народами, державами й союзами держав, між основними соціальними, економічними й політичними силами й організаціями, що діють на світовій арені.

Всі міжнародні відносини можна умовно поділити на два основних типи:

1) відносини суперництва, пов'язані з насильством, війнами;

2) відносини співробітництва, взаємовигідні відносини.

Основою міжнародних відносин є міжнародна або світова політика.

Світовою політикою є процеси вироблення, прийняття й реалізації стратегічних рішень, життєво важливих для всього світового співтовариства.

У сучасній світовій політиці діє велика кількість суб'єктів, однак основними є держави й союзи держав. Це пов'язано з тим, що проблеми загальнонаціонального масштабу з забезпечення суверенітету територіальної цілісності, безпеки можуть розв’язуватися тільки національними державами.

Ступінь впливу тих або інших держав на зміст світової політики й міжнародних відносин різні. Найбільший вплив на світовий політичний процес справляють держави з високим рівнем економічного, військового, інтелектуального, культурного потенціалу. Провідні країни світу, а це, у першу чергу, країни Заходу, визначають реальну міжнародну політику.

Разом з тим постійно розширюється склад учасників міжнародних відносин. Активними й повноправними суб'єктами міжнародних відносин стають різні міжнародні організації. Вплив цих організацій на світовий політичний процес постійно зростає. Особливо це помітно в економічній, політичній, соціальній і культурній галузях.

Особливу роль у системі міжнародних відносин відіграє Організація Об'єднаних Націй (ООН). Вона виступає міжнародним арбітром у питаннях підтримки миру й безпеки на Землі, сприяє економічному, соціальному, культурному розвитку всіх народів. ООН є найбільшою й авторитетною структурою міжнародного права, що об'єднала майже всі держави світу.

У рамках ООН діють кілька міжнародних організацій. Найбільш значущими з них є:

–  Всесвітня організація охорони здоров'я – ВОЗ.

– Міжнародна асоціація праці – МОП.

– Міжнародна організація з атомної енергії – МАГАТЕ.

– Організація, що займається питаннями культури й науки – ЮНЕСКО тощо.

На міжнародній арені діють численні неурядові організації різної спрямованості. З регіональних організацій найвідоміші: Асоціація держав південно-східної Азії (АСЕАН), Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС, Спільний ринок). Організаціями економічного характеру є: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародна торговельна палата (МТП). Організації в сфері окремих галузей світового господарства – Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК). Професійні організації – Міжнародна організація кримінальної поліції (ІНТЕРПОЛ). Існують також міжнародні організації в сфері культури й спорту, освіти, релігії, оборони, екології тощо.

Міжнародні відносини тісно пов'язані з такою категорією, як зовнішня політика. Зазвичай міжнародну політику розглядають як взаємодію між декількома державами або групами держав, а зовнішню політику – як «зовнішню» дію однієї держави щодо інших держав.

Зовнішня політика – це свідома діяльність держав, націй, спрямована на досягнення поставлених ними цілей у міжнародних відносинах.

Зовнішня політика, її характер і спрямованість, як уважають багато політологів, залежать багато в чому від внутрішнього стану держави. Від внутрішньої політики зовнішня відрізняється тим, що вона здійснюється в іншому середовищі, набагато складнішому й різноріднішому, ніж внутрішньополітична, значною мірою менш контрольованому з боку держав.

Зовнішньополітична діяльність держав на міжнародній арені реалізується різними засобами: дипломатичними, військовими, економічними й інформаційно-ідеологічними.

Найпоширенішим методом міждержавних відносин є дипломатія. Дипломатія – це офіційна зовнішньополітична діяльність держави в особі його спеціальних структур і з допомогою спеціальних заходів, методів – у рамках міжнародного права.

Суверенна держава, визнана такою міжнародним співтовариством, налагоджує дипломатичні стосунки з іншими державами й міжнародними організаціями, відкриваючи при них дипломатичні посольства й представництва. Дипломатична діяльність здійснюється у формі переговорів, офіційних візитів, нарад, зустрічей, укладення багатосторонніх угод, дипломатичної переписки тощо.

Міжнародний авторитет будь-якої держави прямо пов'язаний з її економічним потенціалом, фінансовими й торговельними можливостями, наявністю передових технологій, інтелектуальним потенціалом нації. Найважливішим засобом зовнішньої політики є торгівля. Уміло організована й підтримувана державою зовнішня торгівля сприяє розвитку власної економіки, розширює ринки збуту й джерела сировини. Захищаючи своїх товаровиробників, держава може надавати їм режим найбільшого сприяння в торгівлі й одночасно встановити для міжнародних конкурентів підвищені податки при ввозі товарів у країну. Економічно сильні держави можуть впливати на інші держави через регулювання інвестицій, вивіз капіталу, фінансову допомогу, надання кредитів тощо або відмову в їхньому наданні.

Важливим засобом при визначенні практичної ролі держави в міжнародних відносинах є рівень її військової сили. Оборонний потенціал держави в першу чергу залежить від рівня навчання й мобільності армії, оснащення її новітніми видами звичайної й ракетно-ядерної зброї, її морального стану і матеріального забезпечення всім необхідним, міцного тилу, всенародної підтримки. Діюча нині українська військова доктрина передбачає проведення комплексної ефективної військової реформи, внаслідок якої наша держава повинна одержати мобільні, добре підготовлені й навчені армійські угруповання, оснащені найсучаснішою вітчизняною зброєю, розташовані на стратегічно небезпечних напрямках, що захищають наші кордони від потенційних супротивників.

Значення військового фактора в міжнародних відносинах залишається досить серйозним, а в критичних ситуаціях стає вирішальним. Міжнародні відносини в цей час украй не стабільні, тому роль військової сили знову зростає. Доказ військової сили в міжнародній політиці залишається непорушним. Геополітичний реалізм неможливий без розуміння того, що в міжнародних відносинах сила, а не моральні й політичні установки можуть стримати агресора.

Багато країн, усвідомлюючи безглуздість сучасної війни, однаково нарощують свої збройні сили. Отже, вони використовують специфічний засіб проведення своєї зовнішньої політики – гонка озброєнь із метою створення військових загроз потенційним суперникам. Мета гонки озброєння не тільки в тому, щоб домогтися військової переваги, але й щоб економічно знесилити супротивника, привести його до краху.

Одним з найдавніших засобів зовнішньої політики є розвідка, або шпигунство. Інформація про сучасні види озброєння супротивника розвідники добувають різними шляхами й засобами від примітивного підкупу до космічного шпигунства. Інформаційно-ідеологічні засоби в зовнішній політиці використовуються для створення сприятливого міжнародного клімату навколо певної держави або союзу держав. Разом з тим з допомогою широкої мережі масової інформації – газет, радіо, телебачення, Інтернету тощо можуть вестися скоординовані інформаційні війни проти держав-суперників, ворогів з метою їхньої дискредитації в очах світової громадськості. У сучасних умовах перемога в інформаційній війні часто передує військовим і економічним перемогам.

Питання 103.