Основні теорії міжнародної політики : Політологія у питаннях і відповідях : B-ko.com : Книги для студентів

Основні теорії міжнародної політики

Існує багато теорій, що аналізують принципи, тенденції розвитку міжнародних відносин. До основних теорій можна віднести марксистську теорію світового революційного процесу, теорію прагматизму й політичного реалізму, модерністські теорії міжнародних відносин, геополітичну теорію.

Для теорії світового революційного процесу, розробленої К. Марксом, Ф. Енгельсом притаманний класовий підхід до аналізу проблем світового розвитку відповідно до об'єктивних закономірностей існування й зміни суспільно-економічних формацій.

Теоретики світової революції вважали капіталізм епохи імперіалізму загниваючим і відмираючим ладом, на зміну якому революційним шляхом має наступити епоха соціалізму. Боротьба за світове панування, переділ колоній, територій інших держав послабить світовий капіталізм, а соціалістичні революції прискорять його крах. На практиці виявилося, що світовий капіталізм далеко не вичерпав свої резерви розвитку й залишається пануючою світовою суспільно-економічною системою.

У середині XX ст. з'явилася теорія політичного реалізму й прагматизму, розроблена західними політологами Г. Моргентау, Дж. Кеннаном, 3. Бжезинським, Г. Кіссинджером та ін. Учені – прихильники цього напрямку вважають, що міжнародні відносини недосконалі, як і природа людини. У світовій політиці незмінно існує тимчасовий баланс інтересів її суб'єктів. Держави й групи держав постійно перебувають у стані боротьби за економічну, політичну, військову перевагу над своїми суперниками, намагаються впливати на світову політику з позицій своїх національних інтересів.

Національний інтерес – це усвідомлення й відбиття в діяльності держав на міжнародній арені корінних потреб і цілей. Під національними інтересами трактують стратегічну політику держави в міжнародних справах, розраховану на довгострокові перспективи. Національний інтерес служить двом цілям:

1) Надає зовнішній політиці загальну стратегічну орієнтацію.

2) Служить критерієм вибору методів і прийомів дії держави в конкретній міжнародній ситуації.

Національні інтереси держав умовно можна поділити на три основні групи:

До першого трупі належать проблеми, пов'язані з обороною країни або її національною безпекою. Це, насамперед, захист територіальної цілісності держави, населення, державних структур від зовнішньої небезпеки.

До другої групи належать національні економічні інтереси: зацікавленість держави в розвитку зовнішньої торгівлі, у припливі закордонних інвестицій в економіку країни, захист інтересів національного капіталу від міжнародної конкуренції.

Третю групу становлять інтереси, пов'язані зі зміцненням міжнародного авторитету й позицій держави.

Необхідно підкреслити, що держави, які захищають у міжнародній політиці свої корінні національні інтереси зазвичай домагаються міцного авторитету й визнання з боку світового суспільства. Разом з тим державні й національні інтереси не завжди збігаються.

Творцями «модерністських теорій» є західні вчені й політологи К. Райт, К. Дойч, М. Каплан та ін. Змістом цих теорій є структурно пов'язані між собою аналітичні матеріали про досягнення НТР, можливі моделі міжнародних відносин. Модерністи трохи інакше оцінюють і аналізують міжнародну політику держав, ніж реалісти. Реалісти розглядають держави як цілісні суб'єкти міжнародного права, що визначають свій курс на світовій арені на основі власних національних інтересів. Модерністи розглядають міжнародну політику держав з позицій структурно-функціонального й системного аналізу, моделюють можливу поведінку в різних ситуаціях.

Модерністи виділяють три сфери в зовнішній політиці:

1) бюрократичні методи формування й прийняття зовнішньополітичних рішень;

2) прийняття зовнішньополітичних рішень вищим державним керівництвом;

3) формування й прийняття рішень у сфері міжнародних відносин під впливом інтересів владних політичних еліт і різних груп тиску всередині країни.

З початку XX ст. існує нова теорія міжнародної політики – геополітика. Засновниками й активними розроблювачами цієї теорії є американські й англійські вчені А. Т. Мехен, Г. Маккіндер, Дж. Фейргрів, Н. Спайкмен та ін. На їхню думку, місце конкретних держав у світовій політиці прямо залежить від географічного положення, промислових потенціалів, природних ресурсів і військової сили. Існує давнє протистояння між державами, розташованими на материках (Європа, Азія, Африка) і острівними, морськими державами (Америка, Англія, Австралія, Японія й ін.)

Нестійкість геополітичної структури світу робить важко прогнозованим появу й розвиток міжнародних криз, а також співвідношення політичних сил, що справляють на них вплив. Стає можливим блокування міжнародним співтовариством різних агресивних угруповань для усунення загрози миру, що виходить від їхнього протистояння. Отже, можлива асиметрична відповідь на загрози, що виходять від держав, які претендують на світову державу.

Постає також класичне геополітичне питання про співвідношення між центрами континентальної й морської сили. З розпадом СРСР поширення онабувають «плюралістичні» геополітичні концепції. Однією з них є концепція багатополярного світу. Сучасне українське керівництво висуває саме цю теорію в систему міжнародних відносин на противагу теорії однополярного світу.

Зрозуміло, жодна з перерахованих теорій міжнародних відносин не може претендувати на абсолютну істину. Кожна з них має позитивні аспекти й недоліки. Разом з тим концепція багатополярного світу досить реалістично оцінює сучасний стан міжнародних відносин, дозволяє україні посісти гідне місце у світовій політиці.

 

Питання 104.