Політична думка Нового часу

 

Епоха Відродження має перехідний характер, і тому остаточний розрив з релігійними уявленнями Середньовіччя відбувається в Новий час – XVI–XIX ст. – час буржуазних революцій. Політичні ідеї, що лежать в основі буржуазної ідеології, які зародилися ще в епоху Відродження, набувають всебічного розвитку. На початковому етапі періоду Нового часу домінуючу роль здобувають ідеї знищення обмежень, що накладалися феодальною державою на свободу індивіда. Надалі громадянська концепція політики одержує новий імпульс.

В Новий час створюються теорії природного права й суспільного договору. Перші спроби створення таких теорій належать нідерландським мислителям Е. Гроцію (1583-1645 рр.) і Б. Спінозі (1632-1677 рр.). Систематичний розвиток дані теорії одержують в англійських мислителів Томаса Гоббса (1588-1679 рр.) і Джона Локка (1632-1704 рр.). Т. Гоббс виклав своє вчення у філософській праці «Про громадянина» і трактаті «Левіафан, або матерія, форма й влада держави церковної й громадянської». Держава, на думку Т. Гоббса, виникає на основі суспільного договору з додержавного становища, коли люди перебували в стані «війни всіх проти всіх». Держава була створена для встановлення миру. Люди, домовляючись про заснування держави, добровільно віддавали їй частину своєї свободи, вимагаючи натомість здійснення функції охорони миру й благоденства. Утворення держави, за Т. Гоббсом, означає створення суспільства, організованого владою, якій воно беззастережно підкоряється. Державна влада єдина й нічим не обмежена й діє безконтрольно. Створюючи теорію суспільного договору, Т. Гоббс аналізує й форму правління в державі (монархію й республіку) й надає перевагу абсолютній монархії, вважає неприпустимим будь-який поділ влади між органами держави.   Іншу концепцію природного права й суспільного договору створює Дж. Локк у праці «Два трактати про уряд». Він уважає, що основними деталями природного права є особиста свобода й повага до приватної власності. Суспільний договір, що відчужує права окремих людей  на користь держави, не скасовує природних прав, а тільки

покладає на державу дотримувати їх принципи й, насамперед, право приватної власності. Як тільки держава порушить цей договірний обов'язок, піддані звільняються від підкорення їй: вони мають право розірвати договір. Дж. Локк – прихильник конституційної монархії. Відстоюючи її доцільність, Дж. Локк уперше висунув вчення про поділ влади.

Розвиток ліберальних соціальних політичних ідей продовжують мислителі французького Просвітництва Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755 рр.), Ф. Вольтер (1694-1778 рр.), Жан-Жак Руссо (1712-1778 рр.), Дж. Медісон (1751-1831 рр.).

Ш. Монтеск'є в праці «Про душу законів» розвинув ідею Дж. Локка про вплив не тільки соціальних, але й кліматичних, і географічних факторів на політичну сферу, і головним внеском Ш. Монтеск'є в політичну теорію стало обґрунтування теорії поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову як гарантій безпеки громадян від сваволі влади й забезпечення їхньої свободи.

Жан-Жак Руссо, аналізуючи природу держави, дійшов висновку про те, що вона виникає з нерівності людей на основі суспільного договору. В основі держави, на думку Ж.-Ж. Руссо, лежить угода між людьми, за якою деяка загальна сила захищає особистість і власність кожного. Це вчення – підстава його теорії про демократію. Центральна ідея Ж.-Ж. Руссо полягає в тому, що влада в договірній державі має належати народу. Вимога народного суверенітету – основа політичного навчання Ж.-Ж. Руссо.

Ф. Вольтер уважав своїм політичним ідеалом «освічену монархію», де освічений не тільки монарх, але і його піддані.

Дж. Медісон доповнив вчення французьких просвітителів концепцією стримувань і противаг, які забезпечуються при федерально-республіканській формі правління. Для подолання тиранії більшості Дж. Медісон запропонував систему збалансованого розподілу влади, тобто «стримувань-противаг». Дж. Медісон утверджує принцип рівноцінності всіх трьох гілок влади, що забезпечує можливість контролювати й стримувати одна одну.

Отже, політичні ідеї Просвітництва обґрунтували роль морального, естетичного виховання індивіда, продовжили формувати ліберальну політичну ідеологію й обґрунтували необхідність поділу влади. Були розроблені цінності й механізми буржуазної демократії й сформована концепція прав людини й громадянина.

Німецькі мислителі внесли значний вклад у розвиток політичних ідей лібералізму.

Іммануїл Кант (1724-1804 рр.) у працях «До вічного миру» і «Метафізичні начала вчення про правду» довів, що кожна людина – абсолютна цінність і не може бути засобом досягнення будь-яких цілей. Політика, за І. Кантом, повинна прагнути до гармонії цілей і засобів. Особлива увага в теорії І. Канта приділяється ролі правової держави, яка є гарантією свободи особи.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831 рр.) розвинув ідеї І. Канта про правову державу. У праці «Філософія права» Г. Гегель обґрунтував положення про те, що свобода особи реалізується насамперед через власність. Свобода й приватна власність, за Г. Гегелем, нероздільні. Г. Гегелеві належать розробка й розмежування понять «громадянське суспільство» і «держава».

Консерватизм виник як антибуржуазная, феодально-антиклерикальна ідеологія, що протистоїть ліберальним ідеалам свободи, розуму, рівності й прогресу, висунута Французькою революцією 1789 р. Творці консервативної ідеології – англієць Е. Берк (1729-1797 рр.), французи Ж. Де Местр (1734-1821 рр.) і Л. Дебональд (1753-1840 рр.).

Консерватизм критикував ідеї природного права й суспільного договору, називаючи існуючі в суспільстві інститути (сім’я, держава) природними, а їхнє руйнування революцією – сатанинською справою.

Поряд з політичними ідеями, які обґрунтовували виникнення капіталістичних відносин (лібералізм) і консерватизмом, що протистояв йому, в XVI – першій половині XIX ст. розвивався утопічний соціалізм.

Найвідоміші родоначальники утопічного соціалізму – Томас Мор (1478-1535 рр.), Томазо Кампанелла (1568-1639 рр.), Жан Мельє (1664-1729 рр.), Анрі Сен-Сімон (1760-1825 рр.), Шарль Фур'є (1772-1837 рр.), Роберт Оуен (1771-1858 рр.). Вони обґрунтували необхідність створення нового суспільства, заснованого на рівності всіх його членів, на колективній власності, обов'язковій праці для всіх, на громадському самоврядуванні.

У працях соціалістів-утопістів ведеться спроба створити проект ідеального суспільства й критикуються інститути державної влади, висловлюються ідеї про скасування держави.

 

Питання 9.