Бурдьє П’єр (нар. в 1930)

 

Найбільший французький соціолог і політолог. Бурдьє опублікував 26 монографій, його статті друкуються всіма європейськими мовами, у всіх провідних виданнях.

Проблемне поле дослідника: соціологія політики, культури, освіти, мистецтва, права, спорту; теорія пізнання, соціолінгвістика й ін.

Основні поняття, якими оперує Ж. Бурдьє, – агент, позиції, поле, габітус, символічне насильство, незнання. Ж. Бурдьє фіксує наявність двох реальностей. Соціальні (політичні) структури існують одночасно як реальність, подана через розподіл, використання ресурсів влади; і як реальність, що існує в політичних уявленнях, думках, поведінці. У наявності подвійність соціальних структур і її вираженням стає розрізнення позицій і диспозицій соціального простору. Позиції – реальне становище індивіда, диспозиції – уявлення про своє становище.

Засобами теоретичного подолання соціального простору виступає поняття «габітусу». «Габітус» трактується як система міцних, набутих схильностей (диспозицій), що породжує й структурирує практику агента і його уявлення.

Ж. Бурдьє пропонує свій інструментарій для аналізу політики як специфічної соціальної реальності. Поле політики – це своєрідний ринок, де політичне життя може бути описане в логіці виробництва, попиту та пропозиції. Кінцевий політичний продукт, породжений на ринку, що затребується «споживачем» – звичайним громадянином – це програми, аналізи; коментарі, концепції тощо.

Поле політики – місце конкурентної боротьби за владу, за право говорити й діяти від імені якої-небудь частини або всієї сукупності громадян. Для характеристики влади Ж. Бурдьє вводить поняття «символічне насильство», з допомогою якого нав'язує певне бачення розподілу політичних сил, ієрархії цінностей, досягається визнання легітимності влади. Влада не може триматися тільки на насильстві й примусі. Основною цінністю в політичній грі є не стільки монополія на використання ресурсів влади (фінансів, права, армії тощо), скільки монополія на нав'язування своєї системи значень, політичних уявлень і думок. Саме останні мають «мобілізуючу» силу, необхідну для правлячих угруповань, політичних партій. Символічне насильство кристалізує, таким чином, відносини панування – підпорядкування.