Сучасні політичні навчання Заходу : Політологія у питаннях і відповідях : B-ko.com : Книги для студентів

Сучасні політичні навчання Заходу

Сучасна політична наука Заходу почала свій розвиток з кінця XIX ст. й пройшла певні етапи своєї еволюції.

I етап – становлення сучасної політичної науки (кінець XIX ст. – кінець 40-х рр. XX ст.).

Основна увага на цьому етапі приділяється розробці концепцій політичної влади і її соціальних основ.

Найбільшим явищем у розвитку політичної думки є марксистська теорія політики й соціалістичної ідеології, висунута К. Марксом (1818-1885 рр.) і Фрідріхом Енгельсом (1820-1895 рр.). Основні положення марксистської політичної теорії полягають у наступному:

1. Політична сфера життя суспільства обумовлена економічною (базисною) сферою.

2. Політика відіграє відносно самостійну й активну роль у житті суспільства.

3. Політика – результат і форма класової боротьби.

4. Положення про закономірності відмирання держави й будь-якої політики.

Під впливом марксизму складається соціологічний напрямок, що досліджує зв'язки політики із соціальними відносинами (Г. Спенсер (1880-1903 рр.), Е. Дюркгейм (1858-1917 рр.)).

Марксистський погляд на політику вплинув на появу й становлення конфліктологічних теорій розуміння політики (Р. Дарендорф, К. Шмітт, Л. Козер і ін.).

Особливе місце займає соціологічний напрямок і німецького соціолога Макса Вебера (1861-1920 рр.), який вивчав політику з позицій соціокультурних факторів розвитку (цінності, вірування, ідеали тощо). У веберівській концепції політики найістотніша ідея про те, що політика – особливий вид людської діяльності і як самостійна сфера життя політика формується лише з виникненням державно-адміністративного апарата. М. Вебер також аналізував проблеми теорії влади, бюрократії, лідерства й ін.

У рамках соціологічного напрямку були розроблені основи сучасної концепції еліт (В. Паретто, Г. Моска), теорія зацікавлених груп (А. Бентлі), концепція про неминучість олігархізації влади всіх демократичних партій і систем, дослідження політики, з погляду місця й значення інститутів влади в суспільстві (Т. Парсонс, Д. Істон і ін.), психологічна теорія влади (Г. Лассоуелл) (біхевіоризм) – розгляд політики у контексті міжособистісної взаємодії.

II етап – активного розширення сфер політологічних досліджень (кінець 40-х рр. – друга половина 70-х рр. XX ст.) – поворот до проблем лібералізації політичного життя, концепцій демократії, соціальної політики держави (І. Шумпетер, Р. Даль, К. Макферсон і ін.).

III етап – пошук нових парадигм розвитку політичної науки (середина 1970 р. і дотепер).

Обґрунтування адекватних сучасному розвитку західного постіндустріального суспільства теоретичних моделей і концепцій влади (Д. Белл, Р. Арон, Дж. Гелбрейт, О. Тоффлер, Е. Масуда, Г. Моргентау й ін.).

 

Питання 10.