Берк Едмунд (1729-1797) : Політологія у питаннях і відповідях : B-ko.com : Книги для студентів

Берк Едмунд (1729-1797)

 

Англійський публіцист, філософ і політичний діяч. Народився в Ірландії. Основна праця – «Роздуми про революцію у Франції» (1790 р.). З 1750 р. жив у Лондоні, де зблизився з «вігами», ставши теоретиком їхніх ідей. З 1764 р. – член британського парламенту. У своїх промовах і статтях виступав проти прагнення короля Георга III фактично повернутися до політичного режиму Реставрації, засуджував фаворитизм і зловживання англійської колоніальної адміністрації в Індії, вимагав поваги прав ірландців і північноамериканських колоністів, наполягав на гласності парламентських дебатів і гарантіях свободи преси. Е. Берк є одним з основоположників ідеології класичного консерватизму. Основні теоретичні супротивники його світогляду – це прихильники демократії й революційного шляху розвитку, адепти концепції суспільного договору й природного права; таких «раціоналістів» він дорікав у механістичному переконанні в необхідності постійного реформування суспільства й держави, тоді як для Е. Берка останні – результат природної еволюції, а не винахід людини. Релігія й церква, закон і власність, політичний лад і державна влада освячені історією народу і його традиціями і не можуть бути довільно знищені й змінені. Ідея рівності людей – фікція, тому що суспільство визнає нерівність і пристосовується до нього. Політична мудрість ґрунтується на досвіді людського роду, що має в основі традиції й навіть забобони, ніж відкриття й розум. Людям притаманна повага до влади й законів, справжня цінність яких у давнині та звичаях і традиціях народу. Сформовану в Англії політичну систему він уважав майже ідеальною. Із цих позицій Е. Берк покритикував теорію й практику Французької революції, дорікаючи якобінцям у руйнуванні священних інститутів церкви, власності, монархії. Розв'язаний терор саме тому призвів до заперечення цінності людської особистості і її життя. Унаслідок цього анархія з неминучістю породила тиранію у Франції, гіршу, ніж усі зловживання королівської влади. Та й поняття «народ», за Е. Берком, штучне, так само як й ідея «народного суверенітету». Влада в державі має належати людям, які володіють великою власністю, тому що остання тільки й народжує почуття відповідальності.