Конфуцій Кун-цзи (551-479 до н. е.)

 

Давньокитайський мислитель, філософ, історик, державний діяч, засновник китайської державної релігії – конфуціанства. Походив зі збіднілого знатного роду й більшу частину життя провів у царстві Лу.

У молодості – дрібний чиновник; потім – засновник першої в Китаї приватної школи. Основні погляди викладені в книзі «Бесіди й судження» («Лунь юй»). Конфуцій був проголошений учителем «десяти тисяч поколінь», у 1503 р. був зарахований державою до лику святих, і його культ офіційно підтримувався до 1911 р. (до національно-буржуазної революції).

Конфуцій не виступав із власним вченням. Але зібрав, прокоментував і переказав п'ять класичних творів Давнього Китаю.

Безсумнівно, йому належать лише коментарі до Книги Весни й Осені, історії Держави Лу. Приписувані йому «Велике вчення» й «Учення про середину» – це теж лише перекази. Їх основний зміст становлять п'ять простих і великих чеснот, що перебувають відповідно до законів природи і є найважливішими умовами розумного порядку в спільному житті людей.

Теорія гуманного керування Конфуція спиралася на ідею обожнювання влади правителя, що існувала до Конфуція, але ним розвинену й обґрунтовану. Основний принцип «керувати – означає виправляти» позначений у вченні чжень мін, у якому автор закликає всіх у суспільстві ставити на свої місця, чітко й точно визначати обов'язки кожного.

Конфуцій закликав правителів керувати народом не на основі законів і покарань, а за допомогою чеснот, прикладом високоморальної поведінки, на основі звичаєвого права, не обтяжуючи народ податками й повинностями.