Местр Жозеф Марі де (1753-1821)

 

Граф, французький політичний діяч, філософ і публіцист. Вихованець єзуїтського коледжу, в 1774 р. закінчив Туринський університет. У 1802-1817 рр. був посланником короля Сардинії в Петербурзі. Там були написані його основні твори: «Про папу» (1819 р.), «Досвід про породжуючий принцип політичних установ» (1810 р.), «Петербурзькі вечори...» (1821 р.). Вістря критики свого світогляду Ж. де Местр направив проти ідей Просвітництва й Французької революції, принципів природного права й суспільного договору. Альтернативою революціям він вважав реставрацію політичного порядку теократичної середньовічної Європи, де конституююча роль належить авторитету інституту папства. Особливу критику Ж. де Местр направив на концентрацію раціонального законодавства; винайти конституцію настільки ж неможливо, як і придумати мову. Закони ніким не засновуються, не змінюються, а відбивають божественний суспільний дух, що вже існує. Висловлюючи погляди, близькі до класичного консерватизму, Ж. де Местр вважав, що всі конституції складаються історично з начал, інклюзивних характеру й звичаю народу, причому основні закони створювалися не внаслідок теоретичного попереднього обговорення, а політичними практиками – аристократами й царями. Конституції закріплюють той або інший ступінь свободи, яка обумовлюється винятково потребами народу. Тому зміна основних законів залежить від зміни шкали людських потреб. Для Франції, вважав він, єдиний вихід – у поверненні до традиційної форми правління, історичного основного закону» – монархії, – і через неї одержати свободу. Причому це можливо й шляхом реставрації Бурбонів, і з допомогою влади Наполеона, і навіть революційним урядом, оскільки він звільнився від терористичної анархії («Роздуми про Францію», 1796 р.); звідси його ідея про ката як вершителя порядку. Основна ідея Ж. де Местра про відтворення єдності політики й релігії. Це засновано на його переконанні в гріховності природи людинии, яка настільки зла, що потребує більше поневолення і приборкання, ніж свободи. Кат і страх більше потрібні людині, ніж рівність і закон. А релігія є основою всіх людських установ (науки, політичного побуту, виховання). Революції походять від ослаблення віри в Бога й ослаблення освяченої історією суспільної традиції. При цьому Ж. де Местр побачив справді слабке місце в ідеології Просвітництва, – це непорушна віра у всемогутність людського розуму й у всесилля раціонального законодавства при недооцінці традиційних суспільних установлень.