Міхновський микола Іванович (1873-1924) : Політологія у питаннях і відповідях : B-ko.com : Книги для студентів

Міхновський микола Іванович (1873-1924)

 

Визначний український громадсько-політичний діяч, ідеолог державної незалежності України, засновник і перший ідеолог українського націоналізму. Народився у селі Турівці Прилуцького повіту на Полтавщині. З 1890 р. навчався на юридичному факультеті Київського університету, після закінчення якого працював адвокатом у Харкові. 1891 р. М. Міхновський разом з Б. Грінченком, І. Липою, В. Боровиком став організатором «Братства Тарасівців», у 1896 р.- товариства «Молода Україна». 1899 р. переїхав до Харкова, займався адвокатською практикою. Брав участь у роботі громадсько-політичних організацій, діяльність яких була спрямована на пробудження національної свідомості українського народу. 1900 р. на замовлення керівництва першої у Наддніпрянській Україні політичної партії – Революційної української партії написав програму організації (видана у Львові під назвою «Самостійна Україна»), в якій проголошувалася ідея політичної самостійності України. Наприкінці 1901 р. – на початку 1902 р. виступив ініціатором створення Української народної партії, що об’єднувала прихильників націоналізму та ідеї боротьби за створення незалежної національної держави. 1902-1904 рр. М. Міхновський у статтях і відозвах «Робітнича справа в програмі УНП» (1902 р.), «Десять заповідей» (1903 р.), «Справа української інтелігенції в УНП» виклав основні теоритичні засади українського націоналізму. 1906 р. опублікував програму УНП, яка передбачала створення самостійної Української держави («однієї, єдиної, неподільної, самостійної, вільної, демократичної України – республіки робочих людей – від «гір Карпатських аж по Кавказькі»), постання президентської республіки, надання соціальних гарантій для широких верств населення, передачу землі у власність селян тощо. 1903 р. створив при УНП напіввійськову організацію, яка здійснила ряд політичних терористичних акцій у Харкові (1904 р.), Києві (1909 р.) та ін. 1909 – 1914 рр. М. Міхновський керував роботою національно-патріотичної організації – «3-тє товариство взаємного кредиту», співпрацював з «Товариством ім. Квітки-Основ’яненка» (члени Г. Хоткевич, Д. Сумцов, Алчевські та ін.) у Харкові. М. Міхновський популяризував ідеологію українського націоналізму та ідею самостійництва у різних виданнях, у численних періодичних виданнях, які він редагував або видавав, зокрема «Самостійна Україна» (1905 р.), «Хлібороб» (1905 р.), «Запоріжжя» (1906 р.), «Слобожанщина» (1906 р.) та «Сніп» (1912-1913 рр.). Під час Першої світової війни 1914-1918 рр. був мобілізований до російської армії. Службу проходив у ранзі поручника Київського окружного військового суду. У березні 1917 р. М. Міхновський першим висунув ідею створення національних збройних сил. За його ініціативи в Києві було засновано Український військовий клуб ім. гетьмана  П. Полуботка та Військовий організаційний комітет, які мали на меті формування українських військових частин. 1 травня 1917 р. за безпосередньою участю М. Міхновського утворено 1-й український козачий полк ім. гетьмана Б. Хмельницького. 1917 р. М. Міхновський – член УЦР і Українського генерального військового комітету. Ймовірно, що М. Міхновський був одним з керівників Полуботківців повстання 1917 р., учасники якого планували збройним шляхом взяти владу у Києві і проголосити незалежність України. Заклики М. Міхновського до проголошення самостійності та взяття УЦР всієї повноти влади на українській тариторії викликали відверте роздратування найчисленніших фракцій УПСР і УСДРП у ЦР та неприховану ворожість лідерів української соціал-демократії до нього. Влітку 1917 р. М. Міхновський за наказом В. Винниченка заарештовано та відправлено на Румунський фронт. Восени 1917 р. повернувся на Полтавщину, де взяв участь у створенні Української демократично-хліборобської партії. В період Української Держави перебував в опозиції до гетьманської влади, належав до Українського національно-державного союзу. Негативно ставився до політики Директорії УНР, вважав, що її діяльність, спрямована на встановлення в Україні соціалістичного режиму. На початку 1919 р. М. Міхновський за дорученням УДХП намагався зав’язати контакти з командувачами найбоєздатніших частин Армії УНР – Є. Коновальцем і П. Болбочаном, щоб при допомозі військових припинити наростання анархії, стабілізувати політичну і економічну ситуацію у країні. З встановленням більшовицького режиму М. Міхновський деякий час жив у Полтаві, де перебував під наглядом ЧК. На початку 1920 р. переїхав у Новоросійськ, безуспішно намагався виїхати за кордон. Згодом переїхав на Кубань, де працював у системі народної освіти. Навесні 1924 р. повернувся до Києва. Через деякий час був заарештований співробітниками ГПУ. Обставини смерті М. Міхновського остаточно не з’ясовані. За одними даними 23 травня 1924 р. М. Міхновський був розстріляний, за іншими – був звільнений з ув’язнення і незабаром був знайдений повішеним (наймовірніше, самогубство було інсценовано органами ГПУ).