Взаємовідносини політики з іншими сферами суспільства

Політика є самостійною сферою суспільного життя й перебуває в тісному взаємозв'язку й взаємодії з іншими сферами: економікою, правом, мораллю, релігією тощо. Між політикою й іншими сферами громадського життя дослідники виділяють два основних типи відносин: причинно-наслідкові й функціональні.

Причинно-наслідкові відносини розкривають, з одного боку, обумовленість, детермінованість політики в цілому, так і її окремих сторін і аспектів економічними, правовими, моральними й іншими факторами. З іншого боку, вплив політики на характер протікання економічних процесів, що володіють власними засобами вирішення конфліктів, стабілізації соціальних порядків, інтеграції суспільства.

Політичні, економічні, правові, моральні й інші регулятивні системи залежно від конкретної ситуації, характеру тієї або іншої проблеми або інших причин можуть мати різну ефективність застосувань норм, санкцій, форм стимулювання необхідної поведінки тощо. Переважне використання суспільством тих або інших методів регулювання суспільних відносин характеризує рівень впливів тієї або іншої сфер у цьому співтоваристві, державі. У стабільних демократичних державах формується тенденція до зниження ролі політичних методів регулювання соціальних конфліктів і переважання правових способів стабілізації громадських порядків, посиленню авторитету моральних норм, методів самоврядування й самореалізації суспільства. Разом з тим у перехідних політичних процесах або при посиленні авторитарних тенденцій роль політичних методів регулювання соціальних проблем зазвичай істотно зростає. У державах тоталітарного типу політика витісняє всі інші способи врегулювання суспільних протиріч. Така абсолютизація політичних методів приводить до деформації функціональних зв'язків між сферами суспільства, і відповідно, до деформації й політики, і економіки, і моралі, і соціального життя суспільства в цілому.

Зазначаючи наявність причинно-наслідкових і функціональних відносин політики з різними сферами суспільного життя, зупинимося на розгляді цих відносин конкретно кожної із цих сфер.

Політика й економіка. Між економікою й політикою існують причинно-наслідкові відносини. Походження й характер протікання політичних процесів певною мірою можуть бути пояснені впливом економічних факторів. Формування політичної сфери суспільного життя прямо пов'язане з виникненням приватновласницьких відносин в економічній сфері. Відношення власності, економічні інтереси тих або інших соціальних груп значно впливають на політичні інтереси, політику тих або інших соціальних сил. Становище тих або інших соціальних груп у суспільстві, соціальний статус їхніх членів значною мірою визначає їхнє ставлення до власності. Люди залежно від економічного змісту своїх інтересів, що випливають із займаного ними суспільного становища, використовують різні політичні форми їх задоволення: висування вимог до державної влади, формування політичних рухів і партій, розгортання революційних рухів, спрямованих на перетворення суспільних відносин та ін. Залежність від економіки політики позначається на змісті діяльності конкретних політичних систем і режимів правління. Так, слаборозвинена економіка зазвичай припускає централізацію влади й підсилює авторитарні тенденції. Економічний ріст, підвищення доходів на душу населення в цілому сприяють розвитку демократичних тенденцій.

Зазначаючи детермінацію політики економічними факторами, не слід уважати, що тільки економічні процеси є «прабатьками» політичної сфери й причинно зумовлюють всі політичні процеси. Політика формується на перетині низки історичних тенденцій (перетині демографічних, соціальних, територіальних, релігійних та інших форм диференціації населення), і тому сутнісні причини її виникнення не можуть бути пояснені винятково економічними причинами. Мало того, після формування політичної сфери, вона справляє все більш зростаючий вплив на характер економічних процесів. У такому випадку з повним правом можна говорити про причинно-наслідкову залежність економіки від політики. Як справедливо стверджував Ф. Енгельс «... дія державної влади на економічний розвиток може бути троякого роду. Вона може діяти в тому самому напрямку – тоді розвиток іде швидше; вона може діяти проти економічного розвитку – тоді в цей час у кожного великого народу вона терпить крах через відомий проміжок часу; або вона може ставити економічному розвитку в певному напрямку перешкоди й штовхати його в іншому напрямку. Цей випадок зводиться, зрештою, до попереднього. Однак зрозуміло, що в другому й третьому випадках політична влада може заподіяти економічному розвитку найбільшої шкоди й може викликати розтрату сил і матеріалу в масовій кількості».

Практика свідчить, що в соціально-орієнтованій державі державна влада активно втручається в розвиток економічних процесів, регулює ці процеси, у тому числі й економічними методами. У ліберально орієнтованій державі втручання державної влади в економічні процеси мінімізоване. В умовах перехідного періоду, який переживає зараз Україна, без цілеспрямованої допомоги держави неможливо вийти із кризи.

Політика й право. Між політикою й правом також існують як причинно-наслідкові, так і функціональні відносини. У певному сенсі можна сказати, що право в строгому значенні цього терміна (на відміну від «звичаєвого права») з'являється як результат діяльності держави. Визначальною причиною появи права була державна примусовість. Право з'являється тоді, коли моральні регулятори в умовах зіткнення групових інтересів виявили свою неспроможність. Для успішного функціонування суспільства виявилося недостатньо недержавних засобів примусу, і тоді виникли державні засоби примусу, включаючи право.          

Держава й право тісно взаємодіють одна з одною. Основними сферами впливу держави на право є правотворчість і правозастосування. Правотворча діяльність держави створює реальний масив права – нормативне право. Однак не треба абсолютизувати роль держави в правотворчому процесі. Держава в буквальному значенні не творить, не створює право. Вона юридично оформляє й закріплює лише те, що створено в суспільстві у вигляді суспільних потреб, домагань, які формують ті або інші політичні сили. Але, проте, саме держава надає праву його найважливішу ознаку: загальобов'язковість, формальну визначеність. Ще більш значна роль держави в перетворенні зафіксованих у законах норм у дійсність. Норми права стають такими тому, що за ними стоять авторитет і реальна сила держави.

Але й сама держава не може існувати без права. Право юридично оформляє держава, регулює всі основні сторони його функціонування й тим самим надає державі і його діяльності легітимний і легальний характер. Право регламентує порядок формування органів державної влади, закріплює їхню компетенцію й упорядковує їхні відносини між собою, підкоряє діяльність держави певному правовому режиму, встановлює межі втручання держави в роботу інститутів громадянського суспільства, приватне життя громадян. З допомогою права визначаються також вид і міра державного примусу.

Політика й мораль. Політика й мораль відносно автономні стосовно один одного. Поділяюча їх функціональна автономія робить їхні відносини несиметричними. Політика організовує спільне життя людей і їх діяльність, регулює й контролює життя суспільства. Мораль має ті самі функції, але своєрідно. Мораль – це різновид індивідуального регулювання, утвердження соціального в індивідуальному з допомогою загальних правил поведінки. Мораль контролює політику, тоді як політика не контролює мораль. Практичний досвід свідчить, що в політиці, як і в будь-якій іншій сфері суспільного життя, розуміння й реалізація людських інтересів споконвічно пов'язані з етичним вибором людини, з визначенням нею власних позицій щодо справедливості своїх домагань на владу, припустимого й забороненого у відносинах з державою, політичними партнерами й супротивниками. Отже, в усвідомленні політичної реальності в людини завжди присутні моральні орієнтири. Тому в мотивації її поводження в сфері політичного життя, як правило, переплітаються дві системи координат оцінок і орієнтації: політична й моральна. Якщо політика підкоряє людину приземленим цілям і поняттям, то мораль орієнтує на піднесення смислозначущі цілі й поняття. У той час як політична свідомість змушує людину оцінювати події й учинки з погляду шкоди або користі, вигоди або збитку, які принесе та або інша дія, моральна свідомість розміщує ці питання в площину взаємин Добра й Зла, сущого й належного.

Питання 14.