Платон (427-347 до н. е.)

 

Давньогрецький філософ. Свої погляди викладав у так званих діалогах. Соціально-політичні погляди містяться в таких діалогах: «Держава», «Політик», «Закони» й ін. Політика для Платона – це вчення про державу. Погляди Платона перетерпіли відому еволюцію. В «Державі» він проводить становий розподіл суспільства, вбачаючи в цьому умову міцності держави як спільного поселення громадян (правителі-філософи, воїни, ремісники й хлібороби). Стани в його описі більше нагадують замкнуті касти, вільний перехід усередині них строго заборонений. Прагнучи перебороти майнове розшарування суспільства як основну причину нестабільності держави, ідеальна держава Платона переборює приватновласницькі відносини громадян. У правовому ладі він постулює панування божественного за своїм джерелом закону над владою. Патерналізм його концепції полягає в тому факті, що не держава існує для людини, а громадянин – для верховної влади. Перехід від однієї форми державного правління до іншої пов'язується Платоном із псуванням суспільних вдач. Він називає сім типів державного устрою. Перший з них стоїть вище держави й законодавства й не має потреби в них. З реально існуючих два Платон уважає правильними (монархія й аристократія), а інші (тимократія, олігархія, демократія й тиранія) – перекрученими. Відмінність «Законів» від «Держави» істотна: відмова від ідеї колективної власності філософів і воїнів, розподіл громадян на стани замінюється градацією за майновим цензом (залежно від якого громадяни одержують і політичні права), визнання ролі рабської праці, визнання ідеальною державою змішаного (монархія й демократія) правління. Державний закон у зображенні Платона є не що інше, як сукупність релігійно-моральних норм, установлених мудрими як орієнтир для інших громадян. Значеннєвим центром вчення Платона про державу стало прагнення ідеологічної й соціальної консервації форм полісної організації суспільного життя.