Франк Семен Людвігович (1877-1950)

 

Російський релігійний філософ і психолог. Навчався в Московському і Берлінському університетах. З 1912 р. – приват-доцент Петербурзького університету, професор Саратовського (1917-1921 рр.) і Московського (1921 р.) університетів. В 1922 р. висланий з Росії. Жив у Німеччині, Франції. Великобританії. Від легального марксизму еволюціонував до релігійного ідеалізму. Брав участь у збірнику «Віхи» (1909 р.). Основний мотив філософії – прагнення примирити раціональну думку й релігійну віру.

У своїх філософських поглядах дотримувався й розвивав ідею всеєдності в дусі В. С. Соловйова, намагався примирити раціональне мислення з релігійною вірою на шляху подолання суперечливості божественної цінності всього сущого, недосконалості світу побудов християнської теодицеї й етики. Вбачав вихід Росії з перманентної кризи в здійсненні «ідеалу духовної єдності й органічної духовної творчості народу, ідеалу релігійної усвідомленості й національно-історичної обґрунтованості суспільної й політичної культури».

З позицій своїх поглядів різко виступав проти соціалізму як крайнього ступеня «морально-суспільного раціоналізму». Пізнання вважав за можливе не через активність суб'єкта, а в акті самозаглиблення. Справжня реальність і глибина буття безпосередньо відкривається людиною зсередини лише в міру досягнення нею єдності особистості.

Все життя філософ стверджував як вищу цінність «всеосяжну любов як сприйняття й визнання цінності всього конкретно живого».