Насильство як засіб політичної боротьби : Політологія у питаннях і відповідях : B-ko.com : Книги для студентів

Насильство як засіб політичної боротьби

У політичному житті домінують ненасильницькі дії. Вони становлять норму політичного життя: однак політичне насильство завжди відігравало й продовжує відігравати значну роль у житті суспільства. Війни, революції, політичні вбивства, репресії стосовно супротивників – це найбільш яскраві форми політичного насильства.

У загальному вигляді насильство можна визначити як застосування політичними суб'єктами різних форм примусу всупереч волі об'єкта. Насильство виступає в різних формах. По-перше, у формі непрямого (прихованого) насильства, що не припускає безпосереднє використання сили (різні форми духовного, психологічного тиску, політичне втручання, економічна блокада), а містить у собі лише загрозу застосування сили (політичного тиску, дипломатичний ультиматум).

За своїм предметним змістом і об'єктом спрямованості насильство можна підрозділити на політичне, військове, економічне, духовне (ідеологічне), адміністративне (судово-законодавче).

Чим обумовлене застосування насильства в політиці?

Насамперед – несумісністю інтересів різних соціальних груп. Несумісність інтересів класів, соціальних груп змушує їх заради реалізації своєї волі застосовувати засоби примусу, з їхньою допомогою перебороти протидії інших груп. Насильство може використовуватися будь-яким політичним суб'єктом: елітою, контр-елітою, масами.

Еліта використовує насильство, коли її легітимність піддається загрозі або коли порушуються діючі юридичні норми. Її влада, в остаточному підсумку, ґрунтується на тому факті, що вона є єдиною політичною силою, яка у рамках існуючого юридичного порядку має права на застосування сили. Насильство – це «останній аргумент», яким користуються еліти для збереження своєї влади. Для доказу цієї гіпотези досить провести невеликий експеримент, уявивши собі, що трапилося б, якщо яка-небудь політична еліта раптом позбулася б фізичних і соціальних засобів для застосування насильства. Зрозуміло, що в цьому випадку контр-еліта й маси легко скинули б її. Втім, історія знає багато прикладів, які досить реалістично ілюструють наслідки втрати елітою можливості використовувати насильство. Отже, насильство «зверху» використовується для збереження й відтворення відносин панування й підпорядкування. Відповідно юридична система організована таким чином, щоб полегшити еліті застосування насильства. Особи, що належать до еліти, намагаються зробити все для того, щоб використання насильства не виглядало як акт сваволі, і оточують його ореолом легітимності.

Політичні еліти можуть бути скинуті не тільки тоді, коли вони втрачають контроль над засобами застосування насильства, але й тоді, коли за необхідності його використань вони проявляють коливання. Це має місце у випадках, коли еліти розколені або коли їхні члени неправильно оцінюють можливості своїх супротивників. Історичний досвід свідчить, що еліти, які не наважуються застосувати насильство, легко втрачають владу.

Отже, насильство «зверху» є істотним елементом будь-якої політичної системи, незалежно від його виправдань, висунутих елітами, – у кожному конкретному випадку. Урядове насильство часто натрапляє на запеклий опір з боку контр-еліти й мас, що може призвести до більш-менш тривалої громадянської війни.

Політичне насильство може також використовуватися контр-елітою і масами. Контр-еліта застосовує насильство у випадках, коли вона вважає, що шлях до влади для неї закритий і, крім того, має необхідні фізичні й організаційні можливості. Природно, що аж ніяк не всяка контр-еліта, бачачи, що надії її на владу падають, застосовує насильство. Як правило, насильство контр-еліти застосовується за підтримкою мас.

Насильство мас може приймати різні форми, такі, як вулична боротьба, захоплення приміщень, узяття заручників, участь у революційних рухах тощо. Насильство «зверху» має різні ступені стихійності й організованості.

Питання 16.