Хабермас Юрген (народ. 1929 р.)

Повернутися на початок книги
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
41
42
43
44
45
46
47
48
49
50
51
52
53
54
55
56
57
58
59
60
61
62
63
64
65
66
67
68
69
70
71
72
73
74
75
76
77
78
79
80
81
82
83
84
85
86
87
88
89
90
91
92
93
94
95
96
97
98
99
100
101
102
103
104
105
106
107
108
109
110
111
112
113
114
115
116
117
118
119
120
121
122
123
124
125
126
127
128
129
130
131
132
133
134
135
136
137
138
139
140
141
142
143
144
145
146
147
148
149
150
151
152
153
154
155
156
157
158
159
160
161
162
163
164
165
166
167
168
169
170
171
172
173
174
175
176
177
178
179
180
181
182
183
184
185
186
187

 

Найбільший німецький мислитель, один з головних теоретиків франкфуртської школи.

Основні концептуальні підходи Ю. Хабермаса мають великий вплив й авторитет у світовому політологічному співтоваристві. У його творчості, як правило, виділяють два періоди: перший ніби підтримує соціалістичну традицію, а другий починається з опублікування двотомної праці «Теорія комунікативної дії» (1981 р.).

Ю. Хабермас так чи інакше у своїх працях коректує економічний редукціонізм К. Маркса. Це необхідно для розвитку теорії соціальної еволюції, що не відбилася в марксизмі.

В праці «Теорія комунікативної дії» важливою складовою є політична соціологія індустріально розвинених країн.

Поняття «життєвого світу» й «системи» допомагають усвідомити механізм соціального й політичного відтворення. Життєвий світ містить тло загальних, поділюваних членами певного співтовариства змістів, який робить можливим повсякденну комунікативну взаємодію (символічну інтеракцію). Сюди ж включаються такі структурні компоненти, як інститути, нормативні структури, політична практика тощо.

«Система» – це «великі сегменти сучасного життя», в основі яких лежать «ринок, гроші й влада, бюрократія», інакше кажучи, економіка й держава. Ю. Хабермас одним з перших дав пояснення новим формам конфліктів, що розгортаються в сучасному суспільстві.

Політичні конфлікти лежать уже не в площині змін і боротьби в економічній і державній сферах, а на межі між системою й життєвим світом.

Ю. Хабермас уводить поняття «деліберативної демократії» або політики (з  лат. deliberatio – обговорення), тобто демократії раціонального дискурсу, що припускає моменти аргументації, компромісу, переконання замість конфронтаційного «партійного» варіанта взаємних відносин.

Модель деліберативної демократії, нормативна у своїй основі, спирається на такий ідеал співтовариства вільних і рівних особистостей, які в політичній комунікації формують своє спільне життя.