Політичний тероризм як форма політичного насильства : Політологія у питаннях і відповідях : B-ko.com : Книги для студентів

Політичний тероризм як форма політичного насильства

Термін «тероризм» походить від слова «терор», що в перекладі з латинської означає «страх», «жах». Саме ця обставина й визначає терор як особливу форму політичного насильства, що характеризується жорстокістю, цілеспрямованістю й гаданою ефективністю. Ці особливості визначили широке використання терору протягом людської історії як засобу політичної боротьби в інтересах держави, організацій і окремих груп осіб. Тероризм – це метод політичної боротьби, що грунтується на систематичному застосуванні нічим не обмеженого, не пов'язаного з воєнними діями фізичного насильства для досягнень певних цілей шляхом усунення політичних супротивників (убивства політичних лідерів, військових або рядових громадян, вибухи, напади на банки, склади зброї, викрадення літаків, автобусів тощо).

Тероризм висуває на перший план таку форму політичного насильства, як терористичний акт. Якщо в минулому терористичні акти зводилися до вбивства окремих високопоставлених осіб, то в сучасних умовах об'єкти терористичних замахів значно розширені й змінилися самі форми замахів. В арсеналі тероризму сьогодні перебувають індивідуально націлені замахи, викрадення літаків і пограбування банків, узяття заручників, підпали й вибухи офісів, складів, диверсії, шантаж, рекет тощо. Головними загрозами з боку терористів залишається загроза життю й безпеки людей. Без здійснення цієї загрози й підкріплення її акціями (взяття заручників, захоплення літаків, підкладання бомб тощо) тероризм втратив би свій зміст.

Головним у визначенні форми тероризму є те, з якою метою здійснюються дані насильницькі акти. Політичним роблять терористичний акт його мотиви й спрямованість.

Розрізняють два типи терористичної діяльності: державний і опозиційний. Різниця між ними полягає в тому, що державний терор здійснюється органами державної влади, панівного класу, а опозиційний тероризм – насильство й усунення – антирежимними угрупованнями.

Основною зброєю державного терору є репресії, опозиційного – терористичні акти. Кількість жертв при першому типі терору значно більша, ніж при другому. Обидва типи взаємозалежні між собою, провокуючи один одного. Державний терор стимулює появу опозиційного тероризму, унеможливлюючи інші методи боротьби, оскільки він жорстоко придушує будь-яку опозицію.

Політичний аналіз свідчить, що державний терор частіше застосовують нестабільні режими з низьким рівнем легітимності влади, вони не можуть підтримувати стійкість системи економічними й політичними методами. Стабільні ж режими застосовують терор у тих випадках, коли вони становлять «закриті» системи, ізолювавши самі себе від усього світу.

У суспільстві, де назрілі проблеми розв’язуються власне політичними методами, ймовірність тероризму нижче, ніж у тих режимах, у яких застосовують переважно насильницькі засоби, особливо якщо ці засоби пов'язані з усуненням політичних супротивників.

Коли державний тероризм виходить за межі окремих країн, він набуває характеру міжнародного. Якщо на міжнародну арену виходять недержавні терористичні організації, то їхні дії можна визначити як транснаціональний тероризм.

Відповідно до спрямованості тероризм можна поділити на: соціальний (або внутрішній), що переслідує мету корінної або часткової зміни економічного або політичного ладу власної країни; націоналістичний, який практикується організаціями сепаратистського напрямку й організаціями, що поставили своєю метою боротьбу проти диктату інонаціональних держав і монополій; релігійний, пов'язаний або з боротьбою прихильників однієї релігії (або секти) у рамках загальної держави із прихильниками інших, або зі спробами скинути світську владу й запровадити владу релігійну.

Та в чистому вигляді ці три різновиди сучасного тероризму зустріти важко. Наприклад, націоналістичний тероризм у багатьох країнах переплітається з релігійним, досить часто запозичуючи ідеї, гасла в тероризму соціального (країни Близького Сходу). Разом з тим соціальний тероризм часто забарвлюється в релігійний і націоналістичний тони.

Питання 17.