Поняття «суб'єкта політики». Особистість як суб'єкт політики : Політологія у питаннях і відповідях : B-ko.com : Книги для студентів

Поняття «суб'єкта політики». Особистість як суб'єкт політики

З розвитком суспільства наростає багатство змісту й розмаїтості людської діяльності. Багато наук вивчають людину і її діяльність. Політологія досліджує діяльність індивіда в сфері політичних відносин. Хто ж може бути названий суб'єктом політики?

Суб'єктом політичних відносин є не кожна людина, а лише творець політики, тобто особистість, яка справляє реальні впливи на владу у відповідності зі своїми цілями й намірами, інакше кажучи, суб'єкти політики – це люди, які здатні формулювати й реалізовувати свої політичні цілі.

Найважливішими ознаками суб'єкта політики є:

– активність, тобто здатність реалізувати владні повноваження або прагнути до влади для досягнень власних цілей;

– усвідомлені інтереси, тобто актуальні потреби індивідів, груп, організацій, на базі яких виникають самосвідомість суб'єкта і його спроможність оцінити свої політичні здібності.

Отже, суб'єкт політики – це конкретний носій різноманітної активності, спрямованої на завоювання, захист і використання влади з метою усвідомленого задоволення своїх соціальних інтересів.

Політична наука відрізняє індивідуальний і соціальний суб'єкт.

Індивідуальний суб'єкт – свідомо й відповідально діюча особистість, яка керується суспільно значущими інтересами й цілями й бере участь у боротьбі за їх здійснення.

У ролі індивідуальних суб'єктів виступають політичні лідери, а також звичайні люди, що мають високі рівні політичної активності, тобто мають правовий статус громадянина.

Справжнім суб'єктом політики особистість може стати лише в демократичному суспільстві, де створені необхідні умови для самореалізації людини й представлені широкі політичні права, свободи й можливості для задоволення й захисту своїх політичних потреб і соціальних інтересів.

Однак важливі не тільки демократичні умови, але й індивідуальні характеристики особистості: темперамент, сила волі, ступінь розвиненості політичної свідомості, політична культура тощо, і соціальні ознаки: соціальні статуси особистості, статус сім’ї, місце в професійній і соціальній ієрархії тощо.

Залежно від можливості й міри впливу на політичну владу, ступеня політичної активності в найзагальнішій формі можуть бути виділені такі «ідеальні» типи політичної поведінки особистості:

1) особистість із високою політичною активністю, яка бере постійну участь у політичному житті:

а) особи, які професійно займаються політикою;

б) особи, які не займають відповідальних постів у політичних установах або організаціях;

2) особистість, яка бере епізодичну участь у політиці (вибори, окремі політичні акції);

3) особистість із різним рівнем компетентності спостерігача, яка проявляє інтерес до політики, але особисто майже не бере участь у ній;

4) пасивна особистість із нейтральним або негативним ставленням до політики;

5) аполітична й відчужена особистість із негативним ставленням до своєї участі в політиці.

Участь людей у політиці можна оцінювати за різними підставами. Політична участь аж до 50-х років XX ст. описувалася в політології конкретною участю у виборах і державному управлінні. У цей час переважна більшість політологів різних напрямків політичну участь розглядають значно ширше й визначають як втягненість громадян в існуючі відносини й структуру влади. Американський політичний соціолог Д. Мілбрат побудував таку градацію політичної участі:

1) Початкова діяльність: носіння або демонстрація плакатів і афіш, оформлення політичних стендів, епізодична участь у політичних дискусіях.

2) Проміжна діяльність: участь у політичних зборах і мітингах. Підтримка грошовими пожертвуваннями, контакти з офіційними особами або політичними лідерами.

3) Активна діяльність: керівництво державою або партійною установою. Забезпечення партійних фондів. Участь у закритих засіданнях або засіданнях, що виробляють стратегію. Постійна участь у проведенні політичних кампаній і виборів.

Об'єктивні характеристики політичної діяльності й суб'єктивні сприйняття політики людиною, її розуміння власних ролей у ній служать підставою виділення таких рівнів і типів участі:

1. Реакція (позитивна або негативна) на імпульси, що виходять від політичної системи, від її інститутів або їхніх представників, не пов'язана з необхідністю високої активності людини, епізодична участь у політиці.

2. Діяльність, пов'язана з делегуванням повноважень: участь у виборах (місцевих і державного рівня), референдумах тощо.

3. Участь у діяльності політичних і суспільних організацій, що примикають до них: партій, груп тиску, профспілок, молодіжних політичних об'єднань та ін.

4. Виконання політичних функцій у рамках державних інститутів, включаючи засоби масової інформації.

5. Професіоналізм, керівна політико-ідеологічна діяльність.

6. Участь у позаінституціональних політичних рухах і акціях, спрямованих на корінну перебудову існуючої політичної системи.

При аналізі політичної участі важливе значення мають відповіді на такі питання:

1. Хто проявляє політичну активність? Освіченіші й процвітаючі громадяни сильніше схильні проявляти політичну активність порівняно з іншими групами. Так, особа, що закінчила коледж, проявляє в умовах США п'ятикратну активність порівняно з тими, хто здобув лише шкільну освіту.

2. Ті, які не беруть участь. Це люди, які не відіграють активних ролей у політичній діяльності. Ця категорія включає осіб з відносно високими рівнями освіти й порівняно низькими доходами, жінок серед них більше, ніж чоловіків.

3. Відсутність інтересу до політики, або політична апатія. Одним з факторів такого ставлення стають обмеження, що накладаються урядом на свободу слова й вираження особистих поглядів. Однак існують і інші причини. По-перше, своїм оточенням індивідуум може бути позбавлений стимулу до участі в політичному житті. По-друге, на нього може впливати слабка політична активність з боку інших членів суспільства. По-третє, він може належати до групи, у якій політична партія фігурує як позитивна модель поведінки.

4. Свідомість політичної ефективності. Тут мається на увазі особисте відчуття індивідуума, пов'язане з реальною взаємодією на політичний процес, на основі чого робиться висновок про те, чи є сенс виконувати свої громадянські обов'язки.

 

Питання 22.