Соціальні суб'єкти політики

Соціальні суб'єкти політики – це соціальні спільності, цілі й дії яких відбивають колективну свідомість індивідів на основі історично сформованих стійких суспільних зв'язків.

Роль соціальних суб'єктів можуть відігравати соціально-історичні спільності, класи, соціальні групи.

Нація – найактивніший соціальний суб'єкт політики, в основі діяльності якого лежать національні інтереси, що виражаються ззавичай у формі державних інтересів.

Наступні соціальні суб'єкти політики – класи. Марксизм визначає їх основними суб'єктами політичних відносин. У науці існують різні точки зору на значення класів у політиці. Марксизм-ленінізм, наприклад, стверджував, що класи й класова боротьба є основним змістом політичного життя й засобом рішення найважливіших питань суспільного життя. За визначенням В. І. Леніна, «класами називаються великі групи людей, які розрізняються за місцем в історично певній системі суспільного виробництва, за ставленням (здебільшого закріпленому й оформленому в законах) до засобів виробництва, за роллю в громадській організації праці, а отже, за способами одержання й розмірами тих частин суспільного багатства, якими вони володіють. Класи – це такі групи людей, з яких одна може собі привласнювати працю іншої, завдяки відмінності їх місця в певному укладі суспільного господарства».³

На думку американського політолога А. Бентлі, клас – дуже велика спільність людей, яка непридатна для аналізу мінливої політичної дійсності. Замість класів він пропонує вивчати як соціальні суб'єкти «групи інтересів» (об'єднання на основі спільних інтересів і дій у кожній конкретній політичній ситуації).

У політології використовується поняття «групи» як носія владних властивостей і устремлінь, як суб'єкта сили, впливу, здатного впливати на прийняття політичних рішень на свою користь. Політичне життя в цій теорії – це боротьба груп інтересів.

На базі цієї теорії А. Алмонд і Г. Пауелл побудували типологію суб'єктів політики, виходячи з рівня організованості груп інтересів.

1. Анонімічні – спонтанно утворені групи, що епізодично здійснюють політичні дії. Вони характеризуються недовговічністю, нерегулярністю.

2. Неасоціативні групи – неформальні об'єднання без жорсткої організаційної структури, але які ставлять перед собою політичні цілі (наприклад, суспільні рухи).

3. Асоціативні групи – об'єднання з високим рівнем спеціалізації й організації (профспілки).

4. Інституціональні групи – групи всередині формальних структур (парламенту, партій, держапарату), що мають і використовуають великі можливості контролю за ресурсами (корпорації бюрократії).

А. Алмонд і Г. Пауелл вважають, що особистість як суб'єкт політики порівняно з групами інтересів має обмежені можливості.

Американський політолог Д. Розенау в праці «Турбулентність у світі політики» (1990 р.) ділить всіх суб'єктів політики на мікрополітичних й макрополітичних акторів і вважає, що первинними суб'єктами політики є окремі індивіди. Вони створюють основу для дії політичних макроструктур.

Крім націй, класів, соціальних груп, особистостей, до соціальних суб'єктів політики відносять і соціально-політичні інститути.

Соціальні інститути – це система установ, які створені з метою регулювання, інтегрування, узгодження соціальних дій: володарювання, контролю, нагляду.

Політичні інститути – різновид соціальних інститутів. Це система установ, що організовують і обслуговують здійснення політичної влади, забезпечення її встановлення або підтримки. Система політичних інститутів здійснює передачу інформації й обмін діяльністю між владою й іншими сферами політичного життя.

Політичні інститути – це держава, політичні партії, суспільні рухи.

До основних функцій політичних інститутів належать:

- консолідація суспільства;

- вироблення політичних програм соціальних груп і організація їхньої реалізації;

- регулювання дій соціальних груп;

- захист і розвиток системи суспільних цінностей.

Політичні інститути як суб'єкти політики реалізують свою діяльність через лідерів, керівників різного рівня й рядових членів.

Питання 23.